«Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому. І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з’явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський. Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з’явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому. Вони ж царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір’ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі.»
Коли темною ніччю над сусіднім містечком з’явилося яскраве світло, я подумав, що це вертоліт: мабуть, поліція розшукує злочинців або стався нещасний випадок. Ми щойно повернулися з міста, і наші очі ще не звикли до темряви, але всі ясно бачили в небі майже сліпуче світло, вважаючи, що його джерело – прожектори.
Проте наш шофер із задоволенням вказав на мою помилку: джерелом світла була Венера. Вона знаходилася в точці, найбільш наближеній до Землі, і сяяла в нічному небі яскравіше, ніж я міг собі це уявити. Мої очі настільки звикли до міського освітлення, що я забув, наскільки яскравим, прекрасним і захоплюючим може бути нічне небо.
У древні часи люди не знали ліхтарів і ніколи не забували про нічне небо. У землях на схід від Палестини наука про зірки і планети перетворилася на мистецтво, і кожній зірці було приписане певне значення. Тоді люди вірили, що у світі все взаємозв’язане, і якщо щось важливе станеться на Землі, це обов’язково відіб’ється на небесах. І навпаки, нове явище серед небесних світил обов’язково ознаменує важливу подію на Землі.
Учені старанно працювали над версіями того, чим була «зірка» в Євангелії від Матвія. Комета Галлея була видна на небі в ХII-ХI ст. до Р.Х., що було дуже рано для нашої історії. Це міг бути і спалах найновішої зірки, але ймовірніше, що йдеться про планети Юпітер і Сатурн, які тричі поєднувалися в VII ст. до Р.Х. Оскільки Юпітер вважався царською планетою, а Сатурн іноді символізував євреїв, висновок був очевидний: має статися народження нового царя Ізраїльського. Ми не можемо бути упевнені в тому, що саме це спонукало волхвів («мудреців») прийти до юдеїв зі сходу. Але в будь-якому випадку астрологи старовини, що уважно стежила за небесними явищами, почали б шукати їх земні аналоги, а найзаможніші з цих мудреців без зусиль могли здійснити подібну подорож.
Матвій оповідає про зоряне знамення не для того, щоб задовольнити нашу допитливість. Він не пропонує нам і певну цікаву історію з книжки з картинками, щоб ми легко могли уявити, як родовиті східні царі приносять дари дитині, яка народилася в хліву. Матвій не згадує цей хлів, а каже, що Марія і Йосип попросту жили у Віфлеємі, а після повернення з Єгипту переселилися в Назарет (2:23). Матвій не згадує і про те, що гості Святого сімейства належать до царських родів, хоча в оповіданні євангеліста багато різних натяків.
Те, про що розповідає Матвій, може викликати політичний скандал: виходить, що Ісус – справжній Цар, а Ірод – самозванець і узурпатор. Як ми побачимо далі, цей Ірод помер відразу після народження Ісуса, але сини Іродові продовжували правити, і це сімейство не бажало миритися з тим, що когось називають Царем Юдейським.
Матвій називає людей, які прибули у Віфлеєм, «волхвами» («мудрецями» – у пер. І. Огієнка), що може стосуватися магів, астрологів, майстерних тлумачів снів, знамень та інших дивних явищ. Він відкриває нам із самого початку, що визнання Ісуса Царем Юдейським не означає, що Його влада поширюється лише на юдеїв. У більшості тлумачень тих місць Священного Писання, де говориться про майбутнє пришестя Царя-Месії (наприклад, Пс. 71(72); Іс. 11:1-10), міститься ідея, що Його влада принесе Божу справедливість і мир всьому світу. Євангеліє від Матвія закінчується тим, що Ісус посилає Своїх учнів проповідувати всім народам і хрестити їх. Здається, саме так біблійні пророцтва про всесвітнє Месіанське царство можуть утілитися в життя. Натяки на це зустрічаються в різних місцях Євангелія (наприклад, у вірші 8:11), хоча Ісус велів учням йти передусім не до язичників, а до юдеїв (10:5-6).
Ми бачимо, що навіть коли Ісус був дитиною, майже нікому невідомим, вже з’явилися яскраві ознаки Його подальшої долі. Адже з людського погляду тієї далекої епохи, дари, принесені волхвами цій дитині, були гідні царів або богів.
А ключовий момент цієї історії буде описаний наприкінці Євангелія, коли Ісус особисто зустрінеться з одним з наймогутніших людей в Юдеї – з її правителем Пилатом, представником цезаря. Пилат піднесе Ісусу інші дари, хоча цей ставленик римського імператора буде попереджений зверху (через сон його дружини), що не повинен завдавати шкоди цьому Праведникові (27:19). Пилатові солдати, знущаючись, називатимуть Ісуса «Царем Юдейським» (див. 27:29). Корона, яку вони покладуть Йому на голову, буде сплетена з терну, а троном для Нього стане хрест. У ту мить яскрава зірка згасне, а пітьма вкриє всю землю (27:45). Тоді пролунає самотній голос язичника – римського сотника, який вимовить знаменні слова: «Він був справді Син Божий!» (27:54).
Матвій неначе каже нам на початку Євангелія: дослухайте цю історію до кінця. Подумайте над тим, що означало для Ісуса бути істинним Царем Юдейським! І після цього прийдіть до Нього – будь-якими шляхами, – але з найкращими дарами, які зможете знайти.