«Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали: Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають. А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого? Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар[*] Богові, то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою. Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей…»
У всіх церквах є жарти з приводу сили традицій. Питання: скільки чоловік потрібно англіканам (методистам, баптистам, католикам і т. д.), щоб поміняти лампочку? Відповідь: п’ятеро, оскільки один її мінятиме, а четверо – нарікати про втрату такої прекрасної старої лампочки.
Один архієпископ поговорив з людиною, яка відвідувала місцеву церкву впродовж 50 років. «Мабуть, ви стали свідком багатьох змін, що сталися за цей час», – сказав архієпископ. «Так, – відповіла літня людина, – і я був проти всіх цих змін». Небезпека такого підходу добре передана таким жартом: 7 останніми словами церкви (по аналогії з «7 останніми словами Христа на хресті») мають бути такі: «Ми ніколи не робили нічого такого раніше!»
Можливо, є розрада в тому, що християнська церква із самого її початку стикалася з проблемою вибору – підтримувати традиції чи всі нововведення (хоча обидві крайнощі самі по собі безглузді). Одним людям подобається звершувати церковні обряди однаково з року в рік, інші люблять усе робити по-різному як можна частіше. Такі особисті переваги є поганою основою для мудрих суджень і рішень.
Фарисеї хотіли звинуватити Ісуса і Його послідовників у тому, що вони не дотримують традиції, зокрема один із законів про чистоту, що приписує миття рук перед прийомом їжі. Але різка відповідь Христа показує, що тут усе не так просто. Дійсно, багато християн запитували, невже фарисеї пройшли довгий шлях з Єрусалиму в Галілею лише для того, щоб обуритися дрібним порушенням банального правила. Але ті, хто ставить таке запитання, не враховують того, що Ісус очолював рух, який вже давно сприймався фарисеями як велика небезпека для їх авторитету. Ісус говорив і робив усе по-новому, і люди натовпами приходили до Нього. Для багатьох з них було важливо знайти підтвердження, що Ісус сповіщає істину, а не хоче зруйнувати їх традиційну віру. Розказана в цьому уривку історія стане зрозумілішою, якщо ми врахуємо майбутнє одного знаменитого фарисея з Тарсу. Після смерті Ісуса Савл попрямує з Єрусалиму в Дамаск (який знаходиться в два рази далі, ніж Назарет), щоб переслідувати там перших християн. По дорозі він зустріне воскреслого Ісуса, і це змінить його життя і серце зсередини, перетворивши на апостола Павла.
А тут Ісус не відповідає прямо на звинувачення фарисеїв, хоча Він починає контратаку, що підриває їх силу. Ісус каже: ваші традиції погано впливають на людей і відміняють щось важливіше, ніж звичаї, – саме Священне Писання. І Він наводить конкретний приклад, що доводить це. В одній із Десяти заповідей говориться про необхідність шанувати своїх батьків (принаймні, піклуватися про них у старості). Але, згідно традиції, якщо людина приносила в дар Храму ту суму грошей, яку вона могла би витратити на батьків, то її зобов’язання стосовно літніх батьків скасовувалися. Такі дари вважалися проявом великого благочестя, але очевидно, вони просто приносили храму хороший прибуток. Це підривало суть Закону.
З цього прикладу починається основна атака Ісуса на фарисеїв. Він називає їх «лицемірами», що буквально означає людину, яка надіває на обличчя маску, щоб зіграти якусь роль. Такою маскою і є слова фарисеїв про благочестя, оскільки в їх серцях насправді немає бажання виконати волю Божу. Вони надали простим людським звичаям статус божественних заповідей.
От чому всім християнським церквам (і особливо їх лідерам) треба регулярно задаватися питанням, чи дійсно вони учать людей тому, що виходить зі Священного Писання, або ж лише вимагають виконання звичаїв, що склалися? Справа не в тому, що всі традиції «застаріли» і потребують заміни сучасними нововведеннями. Ісус нічого подібного не казав. Навпаки, Його критика фарисеїв полягала в тому, що встановлені ними пізніші правила розхитували, підривали первинне Слово Боже, що лежить в основі всесвіту. Тому серйозне вивчення Священного Писання залишається найважливішим завданням церкви і християнських лідерів. Якщо ми постійно не освіжатимемо свій розум читанням Священного Писання і не ставитимемо перед собою відповідні завдання, ми не зможемо відрізнити добру традицію від святенницьких правил. І що особливо важливе, не зможемо відрізнити справжнє життя, що постійно оновлюється, від мертвого існування.
[*] Слово «дар» означає урочисте присвячення майна Богові (на практиці – Храму).