«І знову прийшли вони в Єрусалим. Коли ж Він у храмі ходив, поприходили первосвященики й книжники, і старшини до Нього, і сказали Йому: Якою Ти владою все оце чиниш? І хто Тобі владу цю дав, щоб Ти це робив? А Ісус відказав їм: Запитаю й Я вас одне слово, і відповідайте Мені, то й Я відкажу вам, якою Я владою це все чиню. Іванове хрищення з неба було, чи від людей? Відповідайте Мені! Вони ж міркували собі й говорили: Коли скажемо: Із неба, відкаже: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо: Від людей, – то боялись народу, бо всі вважали, що Іван був поправді пророк. І сказали Ісусові в відповідь: Не знаємо… А Ісус їм відказує: То й Я не скажу вам, якою Я владою це все чиню.»
П’ятниця, кінець дня, година пік. Потік машин стає все більшим і от вже виник затор. Усі стоять, раз у раз лунають нервові гудки, таксисти клянуть усе на світі. Жителі передмість, втомлені і спітнілі, мріють скоріше дістатися до дому. І ніхто не знає, як вибратися з цієї ситуації.
І раптом на дорогу виходить молодий чоловік (він одягнений у звичайний одяг, не у форму). Стає в самому центрі шосе, на розділовій смузі, і починає подавати машинам сигнали. Водії здивовані, проте коряться йому. Затор розсмоктується. Рух поновлюється.
Молодий чоловік намагається сховатися в натовпі, але тут (як завжди, із запізненням) прибуває поліція. Хто посмів узяти на себе її функції? Вони притягують хлопчину до відповідальності: ти ким себе, власне кажучи, вважаєш? Хто надав тобі право?
Приблизно так читається цей текст. Храм століттями займався своїм не таким вже скромним бізнесом під управлінням первосвящеників і підлеглих ним офіційних осіб, і раптом з’являється молодий чоловік і береться керувати. Усе навколо тільки і чекають Його слова. Ким Він Себе, власне кажучи, вважає? Хто напоумив Його, що Він має право поводитися так само?
Марковим читачам відповідь відома: Ісус – істинний Цар, Помазаник (у хрищенні), але ще не зійшов на престол. Цей Цар має владу над Храмом (камінь спотикання для священиків тієї пори, адже Ірод Великий розпоряджався ними, а тепер право призначати первосвященика і ще деякі владні повноваження присвоїли собі римляни). Давид задумав Храм, його син Соломон побудував, і відтоді Храм завжди був тісно пов’язаний з царською владою. До підвищення Ірода царський рід Хасмонеїв поєднував обов’язки царів і первосвящеників. Ісус з’явився в столицю нежданим, але законним царем. Така правильна відповідь на запитання.
Але Ісус не готовий так детально відповідати на це запитання – в усякому разі, поки. Замість цього Він нанизує ряд загадок, які Маркові читачі здатні розшифрувати, але влада залишається в нерозумінні. Як часто трапляється в цьому Євангелії, найважливіші і найсильніші речі висловлюються не безпосередньо, а у формі провокаційних запитань, на які слухачам Ісуса, а потім Марковим читачам належить пошукати правильну відповідь.
У даному випадку відповідь знайти не так вже важко. Питання Ісуса про сенс Іванового хрищення – не загадка, задана лише для того, щоб збентежити супротивника і змусити його замовкнути. Це зашифрована відповідь на їх запитання. Маркові читачі пам’ятають, що Ісус, приймаючи Іванове хрищення, був помазаний Духом і силою; Іван передбачав Його як Прийдешнього, того, Хто діятиме в силі, і голос з небес при хрищенні виголосив самому Ісусу словами царських псалмів і пророцтв, що Він – істинний Цар, Улюблений Син Божий. Він – той, кого Ізраїль чекав вже тисячу років. Якщо первосвященики були обізнані про те, що сталося під час Ісусового хрищення, вони могли самі відповісти на своє запитання: акція Ісуса в Храмі була лише продовженням і наслідком Його хрищення. Згадаємо притчу, з якої я почав цей розділ: а якщо молодий чоловік, який з’явився невідомо звідки, щоб розсіяти затор, був таємним наказом призначений головою міської поліції – тільки самі поліцейські про це ще не чули.
Звичайно, священики не наважуються зайняти ту чи іншу позицію. Вони не можуть визнати Івана посланцем Божим (якщо він – від Бога, що ж вони не покаялися? Не шукали того, на кого вказував Іван, не слідували за ним?), не сміють і стверджувати, що Іван був божевільним і тішився власними безумними ідеями (не дуже люб’язно прийме такі слова народ, що стовпився у дворі Храму). Доводиться священикам зізнатися, що відповіді вони не знають, і Марко переконливо показує, що вони і не хотіли знати істину, а шукали задовільну відповідь, щоб зберегти своє політичне реноме.
Отже, питання про Ісусову владу, немов бумеранг, повертається з перших розділів Євангелія, коли Його влада справила таке враження на галілеян (1:22,27; 2:12). Тепер авторитет, з яким Він учив і зціляв, перетворюється на затверджувану владу над головною твердинею юдаїзму. Так ким же Він себе вважає? Звідси прямий шлях – до допиту в первосвященика після арешту (14:55-64). Храмовий інцидент – початок невідворотної трагедії.
Ті, хто слідує за Ісусом, отримують Його Духа і самі наділяються владою (під Його керівництвом), від Його імені діють у світі. Це витікає із серйозного і чесного читання Євангелія. Але чи замислювалися ми, що це означає? Якщо – повернемося востаннє до прикладу з дорогою – десь у нашому світі утворилися затори і зупинився рух, хто повинен виступити вперед і узяти керування на себе? Де той Храм, який ми зобов’язані викрити і застерегти? Де люди, готові розумно відповісти на питання: ким ти, власне кажучи, себе вважаєш?