«І коли Він виходив із храму, говорить Йому один із учнів Його: Подивися, Учителю яке то каміння та що за будівлі! Ісус же до нього сказав: Чи ти бачиш великі будинки оці? Не залишиться тут навіть камінь на камені, який не зруйнується!
Коли ж Він сидів на Оливній горі, проти храму, питали Його насамоті Петро, і Яків, і Іван, і Андрій: Скажи нам, коли станеться це? І яка буде ознака, коли все те виконатись має? Ісус же почав промовляти до них: Стережіться, щоб вас хто не звів. Бо багато-хто прийдуть в Ім’я Моє, кажучи: Це Я. І зведуть багатьох. І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки, не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, будуть землетруси місцями, буде голод. Це початок терпінь породільних. Пильнуйте ж самі, бо вас на суди видаватимуть, і бичуватимуть вас у синагогах, і поведуть до правителів та до царів ради Мене, на свідчення їм. Але перше Євангелія мусить бути народам усім проповідувана. Коли ж видадуть вас і поведуть, не турбуйтеся заздалегідь, що вам говорити, а що дане вам буде тієї години, то те говоріть: бо не ви промовлятимете, але Дух Святий. І видасть на смерть брата брат, а батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків, і їм смерть заподіють. І за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений!»
Тлумачення цього тексту ми почнемо із середини, з вірша 8: «Це – початок терпінь породільних».
Учні Ісуса знали про породільні муки більше за сучасних чоловіків. Я був присутнім при появі на світ трьох з моїх чотирьох дітей, але до цього мій особистий досвід і зводиться. Проте в давнину на Близькому Сході (і не лише там, і понині в багатьох краях Землі) сімейне життя було більш ніж наполовину публічним. Усім було діло до всіх, діти підростали, безпосередньо спостерігаючи все те, про що нинішні діти дізнаються, сидячи перед телевізором. Яким чином жінка народжує дитину, яких мук їй це вартує – усі знали на власному повсякденному досвіді.
Образ родових мук упродовж століть використовувався євреями в роздумах про те, як Бог дасть життя новому світу, новому творінню, віку майбутньому, в якому запанують, нарешті, справедливість і мир, істина і милосердя. Вже великі пророки казали: світ проходить через родові муки, провіщаючи народження нової ери. Багато Ісусових сучасників, чиї труди дійшли до нас, саме в такій формі обговорювали сподівання Ізраїлю. А оскільки, як ми бачили, Ісус був переконаний, що Його місія Царства, Його Звістка здійснювала Божий задум – покласти початок новому світу, недивно, що і Він заговорив про породільні муки.
Розділ відкривається подвійним питанням про роль Храму. Храм Іродів, за часів Ісуса все ще недобудований, проте увійшов до числа найпрекрасніших будівель світу, і вже звичайно це була найбільша, найвражаюча будова на багато миль навколо. Ісус урочисто передбачає знищення усього цього комплексу, таким чином втілюючи в слова символічний вчинок, здійснений Ним за кілька днів до того, коли Він зупинив звичайний хід жертвопринесень. Учні здивовані. Вони щойно зізналися Ісусу, яке сильне враження чинить на них святе місце. Напрошується питання: коли чекати катастрофу?
Це питання учнів не можна випускати з уваги, бо Мк. 13 (і паралельні місця в Матвія і Луки) багато хто розуміє як розмову про «кінець світу», хоча йдеться зовсім не про це. При читанні наступних двох уривків ми побачимо, що та мова Писання, з її вселенським розмахом, до якого прибігає Ісус, кажучи про майбутнє, сприяє переконанню, ніби весь розділ присвячений дуже віддаленій ері і долі світу в цілому. Але в перших віршах зачіпається зовсім не таке масштабне питання (хоча і тут можна заглянути глибше). Триває основна тема – доля єрусалимського Храму і доля Ісусових послідовників безпосередньо в епоху перед знищенням Храму.
Вірші 3-13 готують відповідь власне про долю Храму. Спочатку здається, що йдеться про масштабну катастрофу, яка зітре з лиця землі Храм, і що напередодні цієї катастрофи послідовники Ісуса наражатимуться на велику небезпеку. Ісус вже передбачив Свою смерть, і Він ясно передбачає, що в ту пору Його вже не буде поряд з учнями, щоб вести і підбадьорювати їх. Їх чекає та ж доля, яка вже впритул присунулася до Нього, – суди і побої, загроза смерті, і все за вірність Йому. Він знає, що учні збережуться як група, як община Його послідовників і після Його смерті, і знає, які страждання чекатимуть на них.
Але учням не слід при першій же чутці про велику війну чекати негайного падіння Єрусалиму (слід пам’ятати, що за відсутності електронних засобів зв’язку жителі одного краю імперії дізнавалися про велику війну в іншому місці через місяці чи навіть роки після її початку, а то і після її закінчення, і новини до невпізнання спотворювалися в такій передачі). І якщо в одному місці відбувається землетрус, поштовхи не обов’язково досягнуть святого міста. Після того, як Ісус покине Своїх послідовників, вони повинні, передусім, навчитися терпінню. Лжепророки, страшні чутки, природні катаклізми повергатимуть їх у паніку, але потрібно їм протистояти. «Це початок терпінь породільних».
Принаймні, це початок. Весь світ стрясатимуть напади і потуги, передбачає Ісус, і Його послідовники, покликані, подібно до Нього, жити в тому місці і в той час, де сходяться задум Божий і зло і біль світу, на собі відчують ці муки. Їм знадобиться допомога згори, особливо коли вони з’являться перед судом (не піклуватися заздалегідь, що сказати – порада для судимих за звинуваченням у зраді через вірність Ісусу, а не для професійних проповідників!). «Будуть усі вас ненавидіти» – це пророцтво трагічно збулося покоління потому в Римі, коли Нерон організував перше переслідування християн, визнавши їх, як повідомляє римський історик, «бунтівниками і людьми поганого життя», прибічниками «згубного забобону». Уся історія ранньої Церкви підтверджує, до якої міри прозорливі були ці застереження.
Як ми побачимо в наступному розділі, одна конкретна подія тут мається на увазі: катастрофа 70 року. Проте настанову Ісуса Його послідовникам варто взяти близько до серця і тим, хто сьогодні покликаний працювати для Царства. І сьогодні багато християн стикаються з переслідуваннями, такими ж лютими, як ті, що обрушилися на ранню Церкву, а ті, кого минули переслідування, повинні берегтися іншої загрози: втратити рух, стати цинічними, вирішити, що нічого особливого не відбувається, і Царство Боже – лише благочестива утопія.
Ісус говорив, що нам знадобиться терпіння, щоб триматися до самого кінця. І недивно, що нас знову і знову закликають у найнесподіваніших обставинах застосувати саме цю чесноту, чужу і недоречну в нашому суєтному, збентеженому світі.