«А шостого місяця від Бога був посланий Ангол Гавриїл у галілейське місто, що йому на ім’я Назарет, до діви, що заручена з мужем була, на ім’я йому Йосип, із дому Давидового, а ім’я діві Марія. І, ввійшовши до неї, промовив: Радій, благодатная, Господь із тобою! Ти благословенна між жонами! Вона ж затривожилась словом, та й стала роздумувати, що б то значило це привітання. А Ангол промовив до неї: Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь Бог дасть Йому престола Його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню Його не буде кінця. А Марія озвалась до Ангола: Як же станеться це, коли мужа не знаю?… І Ангол промовив у відповідь їй: Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те то й Святе, що народиться, буде Син Божий! А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною. Бо для Бога нема неможливої жадної речі! А Марія промовила: Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм! І відійшов Ангол від неї.»
Запитайте в газетярів, якого роду тематика забезпечує найбільший попит, і миттєво будуть згадані три теми: секс, великосвітське життя і релігія. А якщо все це подано під одним соусом, то ще краще! «Позашлюбна дитина попзірки» – це славно; «У принцеси таємний роман» – ще цікавіше; «Король таємно провів ніч з черницею» – зовсім чудово! Тому коли люди читають розповідь про відвідування Марії Гавриїлом і про Дитину, яка має народитися і стати прийдешнім Володарем Світу, їх читацьке сприйняття часто слідує шляхом, прокладеному читанням преси. Люди вичитують у цій історії багато такого, чого в ній немає, і не уловлюють тих по-справжньому важливих речей, про які в ній говориться.
Почнемо з найочевиднішого. Розповідь дає нам зрозуміти, що Ісус був зачатий Марією перш, ніж вона вступила в якісь сексуальні відносини. Багато людей сьогодні нездатні в це повірити, але вони часто думають, що це неузгодження було виявлене лише в найновіші часи, внаслідок того, що ми тепер з точністю узнали весь механізм зачаття і народження. Але це далеко не так. Древні люди не знали про Х-хромосоми і Y-хромосоми, але вони знали не гірше за нас, що діти – це прямий результат статевих стосунків, і якщо жінка заявляє, що її вагітність є результат чогось іншого, то вона, швидше за все, приховує таким чином свій злочин проти моралі і суспільства. Але історія Марії описується не лише Лукою, але і Матвієм, причому описується настільки по-різному, що практично виключає варіант літературного запозичення. Схоже, ця історія мала широке розповсюдження в ранній церкві, а не була просто фантазією наступних поколінь. Навіщо було так чинити цим двом письменникам (а також – членам благочестивих юдео-християнських громад, що передавали ці оповідання) і піддавати себе ризику бути висміяними, якщо в них не було надійних підстав вважати все це правдою?
Важливо підкреслити, що в цій розповіді нічого не говориться про збереження Марією невинності після народження Ісуса. Це вже набагато пізніша ідея. Також нічого там не сказано і про те, добрі чи погані самі по собі сексуальність і сексуальні стосунки. Що б там не хотіли Лука і Матвій сказати своїм оповіданням, вони вже точно не мали на увазі, що невинність морально краще, ніж шлюб. Вони не очорняють ні секс, ні жінок, ні акт зачаття, ні момент народження. Вони просто повідомляють, що в Ісуса не було земного батька і що сталося це тому, що Марія випала особлива честь: стати матір’ю втіленого Бога.
Лука не хоче сказати, що тим самим Ісус був позбавлений усієї повноти людської природи. Учені доведуть, що невинне народження теоретично можливе (таке іноді трапляється в дрібних тварин, наприклад – в ящірок) і що дитя, зачате таким чином, є повноцінною людською істотою. Проблема полягає в тому, що, хоча такі речі можливі, дитина в такій ситуації має бути жіночої статі. Дійсно чудово, з наукового погляду, те, що Ісус був чоловіком.
Ангел дає подвійне пояснення всієї цієї події. Святий Дух злине на Марію і наділить її силою (як завжди діє Дух) зробити щось більше і стати кимсь більшим, ніж вона могла б сама по собі. Але в той же час «Всевишнього сила обгорне» її. Це вже щось інше: сам Бог-Творець розповсюдить на неї Своє верховне володарювання.
Усе це звучить до крайності дивно, але ми повинні пам’ятати, що в Біблії (і в кращих пам’ятниках юдейської і християнської думки) істинний Бог описується як той, за Чиїм образом спочатку були створені люди. Ми говоримо тут не про язичницького бога, який грубо і безцеремонно вторгається в справи смертних, а про Того, Хто, за виразом блаженного Августина, створив нас для Себе. Коли Він бере ініціативу у Свої руки, це завжди прояв Його любові, яка печеться про нас і залучає нас до Його рятівного промислу. У цьому сенсі Марія – кращий приклад того, що відбувається всякий раз, коли Бог благодатно діє через людину. Сила Бога ззовні і Дух, Який вселяється всередину, призводять до чогось такого, що не могло б статися якимсь іншим чином.
Звичайно, розповідь Луки навряд чи переконає того, хто в принципі нездатний припустити, що Ісус, будучи цілком людиною, був також і Тим, в Кому Бог Ізраїлю особисто явив Себе на арені історії. І слід зазначити, що ні Лука, ні Матвій – два письменники, які прямо кажуть про непорочне зачаття Ісуса, – зовсім не підкреслюють, що це – найважливіша подія в житті Ісуса. Павло ніде у своїх посланнях не згадує, що із зачаттям або народженням Ісуса було пов’язане щось незвичайне. Набагато більше значення він завжди надає смерті Ісуса і Його воскресінню. Але ті, хто досяг певного рівня віри в розіпнутого і воскреслого Ісуса, ті, чий розум тим самим відкрився Богові, цілком присутньому в Ісусі, відчувають в оповіданнях Луки і Матвія певну достовірність, яку важко виразити, але легко усвідомити. Можливо, це не те, чого б ми чекали, але з якоїсь причини це вселяє нам довіру.
Проте ще важливіший для розуміння всієї цієї розповіді той політичний сенс, яким Лука наділяє те, що відбувається. Народжуване дитя стане Месією, царем з дому Давидового. Бог обіцяв Давиду Потомка, який запанує навіки – не лише над Ізраїлем, але і над всім світом. І цей прийдешній цар буде, у певному значенні, «Сином Божим» (2 Сам. 7:14; Пс. 2:7; Пс. 88:27). Тут, як і майже завжди, коли в Новому Заповіті заходить мова про Ісуса, міститься грандіозне богословське домагання (Ісус настільки яскраво ототожнюється з Богом, що людям важко в це повірити, як тоді, так і тепер), а також – грандіозне політичне домагання (Ісус – істинний правитель світу, так що всі сили цього світу виявляються просто певним пережитком).
З’єднаємо все це в одне – зачаття немовляти, прояв Божої сили і виклик усій людській владі – і ми побачимо, чому ця історія має таку вибухову силу. Можливо, реакція людей пояснюється її радикальністю. Чи не пояснюється занепокоєння з приводу того, як це Марія зачала Ісуса без участі чоловіка, нашим прихованим небажанням вірити, що міг з’явитися цар з такими абсолютними владними домаганнями.
Яку б відповідь ми не вибрали, ми повинні пам’ятати про контраст між розгубленим і спантеличеним Захарією в першій історії і покірним упокорюванням Марії – в другій. Адже вона теж ставить питання Гавриїлу, але це більше схоже на прохання повідомити необхідні відомості, ніж на вимогу доказів. Отримавши пропозицію стати матір’ю Месії, вона, хай і не до кінця розуміючи, чим це обернеться для неї самої, вимовляє слова, які відгукнуться у віках і стануть зразком людського відгуку на несподіваний заклик Божий: «Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!».