Луки 5:17-26 – Зцілення розслабленого

«І сталось одного із днів, коли Він навчав, і сиділи фарисеї й законовчителі, що посходилися зо всіх сіл Галілеї й Юдеї та з Єрусалиму, а сила Господня готова була вздоровляти їх, і ось люди на ложі принесли чоловіка, що розслаблений був, і намагалися внести його, і перед Ним покласти. Не знайшовши ж кудою пронести його з-за народу, злізли на дім, і крізь стелю спустили із ложем його на середину перед Ісуса. І, побачивши їхню віру, сказав Він йому: Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої! А книжники та фарисеї почали міркувати й казати: Хто ж Оцей, що богозневагу говорить? Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?… Відчувши ж Ісус думки їхні, промовив у відповідь їм: Що міркуєте ви в серцях ваших? Що легше: сказати: Прощаються тобі гріхи твої, чи сказати: Уставай та й ходи? Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, тож каже Він розслабленому: Кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім! І той зараз устав перед ними, узявши те, на чому лежав, і пішов у свій дім, прославляючи Бога. І всіх жах обгорнув, і славили Бога вони. І переповнились страхом, говорячи: Дивні речі сьогодні ми бачили!…»

Того дня, коли я пишу ці рядки, на вулиці у вантажівках і фургонах зібралися учасники акції протесту. Вони мають намір повільно їхати по шосе до столиці. Їх мета – створити якомога більше перешкод для транспорту і тим самим привернути до своєї проблеми увагу країни – вони протестують проти дуже високого податку на паливо, через що, як вони кажуть, багатьом транспортним фірмам важко утриматися в бізнесі.

Сучасна демократична влада терпимо ставиться до подібних акцій, що чинять вплив на політику, за умови, що вони не переходять відомої межі. Такі акції – спосіб виразити почуття. Хоча влада далеко не завжди робить те, чого вимагають протестуючі, не звертати уваги на соціальну активність вона не може. Якщо велика група людей чогось дуже потребує, влада повинна узяти це до уваги, навіть якщо протестуючі – лише приватні особи, що представляють виключно самих себе. Вони можуть, звичайно, заявляти, що відстоюють інтереси всієї країни, але раз їх ніхто не уповноважив усе це бездоказово.

Фарисеї були неофіційною, але групою, що чинила вплив на політику. Лука уперше виводить їх на сцену, і от вони з’являються перед нами в більш ніж гідному складі, до якого увійшли однодумці з усіх країв цієї маленької країни. Це може здатися дещо надмірним; до чого ним от так збиратися заради молодого пророка, який незвично поводиться і каже дивні речі? Вся річ у тім, що тема настання Царства Божого – їх улюблена тема; і, якщо на сцені з’являється хтось, хто говорить про те ж, хай і по-своєму, вони хочуть про це знати. Розвиваючи нашу аналогію з протестуючими водіями, можна допустити, що, повільно просуваючись з півдня через усю Англію, вони могли б несподівано зустріти іншу групу, що повільно просувається з півночі і стоїть у них на шляху.

Відповідно до більшості більш ранніх юдейських спрямувань і ідеалів, фарисейське уявлення про Царство Боже зводилося до посиленого дотримання юдейського Закону, Тори. Вони вважали, що саме це дозволить Богові діяти так, як Він обіцяв, – засудити язичників, пригноблюючих Ізраїль, і звільнити Свій народ. На додаток найбільш войовничі з них вірили, що Бог поклав на них обов’язок зберігати Закон і, якщо знадобиться, присікати силовим шляхом будь-яку спробу перевороту. Ісус дивиться на Царство Боже зовсім інакше, з точністю до навпаки! Оскільки Він збирає натовпи народу і набуває популярність, вони (фарисеї) повинні зрозуміти, що відбувається.

Лука підкреслює, що Ісус мав величезний авторитет завдяки дії Божої сили. Звичайно, саме тому до дверей будинку, де Він зупинився, підійшла незграбна процесія з кількох чоловік, які несли на імпровізованих носилках, що нагадували матрац, свого паралізованого друга. Побачивши, що немає жодних шансів потрапити всередину через двері, люди виявили винахідливість і, розібравши покрівлю, спустили вниз носилки зі своїм другом. Вчинок цих людей, безумовно, свідчив про те, що вони вірять у прояв сили Божої і в те, що їх зусилля не залишаться марними. Знову і знову Ісус проводить зв’язок між вірою і Божою силою.

Насправді, коли люди не вірять, вони можуть, подібно до фарисеїв, відчувати істину серцем і все-таки бурчати при цьому, що, ніби, щось тут не так. Вони чують: «Прощаються тобі гріхи твої!». Але ж, згідно з їх уявленнями, тільки Бог може прощати гріхи, і зазвичай це відбувається в Храмі і супроводжується цілою системою жертвопринесень, обрядів очищення, що припадють на великі свята, у тому числі на День Спокутування. Якщо вже хто і може говорити за Бога, оголошуючи людям, що їм, ніби, прощаються гріхи, то це священики, а особливо первосвященики, і тільки після того, як було звершене спокутне жертвопринесення.

Ісус відступає від цих правил і, ґрунтуючись на власному авторитеті, оголошує, що ця конкретна людина тепер у мирі з Богом – і усе це завдяки вірі його друзів. Поки що це не означає, що Ісус претендує на звання Бога (хоча незабаром Лука дасть зрозуміти, що, коли люди зустрічалися з Ісусом, вони насправді зустрічалися з Богом); Він претендує на те, щоб говорити від імені Божого, і вже одно це підриває положення влади. З погляду фарисеїв, це страшніше за все те, чого вони побоювалися.

Варто почати. Ісус пояснює Свої дії, прибігаючи до таємничих слів – «Син Людський». У Дан. 7 хтось, «ніби Син Людський», пройшовши через переслідування, приводиться до Бога і отримує владу над світом. Вираз «Син людський» міг, звичайно, означати просто «людина»; але поширене серед євреїв часів Ісуса тлумачення Дан. 7 надавало цьому образу набагато глибший сенс. Це має бути Месія, той, за допомогою кого Бог встановить, нарешті, Своє Царство після тривалих страждань Ізраїлю.

Можливо, не всі Ісусові слухачі розуміли це, але багато хто бачив, що Його домагання на владу не були жартівливими. Його вчинки і слова – відгомони прийдешнього Божого Царства, і Бог виправдає Його, незважаючи на ті страждання, які Йому доведеться зазнати. Одним рухом руки Ісус вихоплює з сучасних Йому юдейських уявлень і сподівань безперечний аргумент на користь Своєї влади. Зцілення паралітика, як і задумав Ісус, стає свідоцтвом того, що Його влада реальна.

Недивно, що натовп людей, який зібрався, був здивований. Зцілення паралітика, домагання на владу і суперечку з провідною партією того часу – усе це виходило за рамки допустимого. В останньому рядку уривка з вуст очевидців вириваються слова: «Дивні речі сьогодні ми бачили!». Словом «дивні» перекладене грецьке слово paradoxa, що означає, як ви вже здогадалися, щось «парадоксальне», незвичайне і несподіване. Далі – більше. Як і в епізоді з Сином Людським у Даниїла, уся публічна діяльність Ісуса складалася з таких вчинків, яких люди від Нього не чекали. І навіть сьогодні, якщо людина приходить до Ісуса з вірою хоч би розміром у зернятко, стають можливими неймовірні речі.

Попередній запис

Луки 5:12-16 – Зцілення прокаженого

Наступний запис

Луки 5:27-39 – Питання бенкету і посту