«І вони припливли до землі Гадаринської, що навпроти Галілеї. І, як на землю Він вийшов, перестрів Його один чоловік із міста, що довгі роки мав він демонів, не вдягався в одежу, і мешкав не в домі, а в гробах. А коли він Ісуса побачив, то закричав, поваливсь перед Ним, і голосом гучним закликав: Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всевишнього?
Благаю Тебе, не муч мене! Бо звелів Він нечистому духові вийти з людини. Довгий час він хапав був його, і в’язали його ланцюгами й кайданами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і демон гнав по пустині його. А Ісус запитався його: Як тобі на ім’я? І той відказав: Леґіон, бо багато ввійшло в нього демонів. І благали Його, щоб Він їм не звелів іти в безодню. Пасся ж там на горі гурт великий свиней. І просилися демони ті, щоб дозволив піти їм у них. І дозволив Він їм. А як демони вийшли з того чоловіка, то в свиней увійшли. І череда кинулась із кручі до озера, і потопилась. Пастухи ж, як побачили теє, що сталось, повтікали, та в місті й по селах звістили. І вийшли побачити, що сталось. І прийшли до Ісуса й знайшли, що той чоловік, що демони вийшли із нього, сидів при ногах Ісусових вдягнений та при умі, і полякались… Самовидці ж їм розповіли, як видужав той біснуватий. І ввесь народ Гадаринського краю став благати Його, щоб пішов Він від них, великий бо страх обгорнув їх. Він же до човна ввійшов і вернувся. А той чоловік, що демони вийшли із нього, став благати Його, щоб бути при Ньому. Та Він відпустив його, кажучи: Вернися до дому свого, і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог! І той пішов, і по цілому місту звістив, які речі великі для нього Ісус учинив!»
Над моїм каміном висить фотографія в рамці з видом Галілейського моря з однією з гір Голанських висот. Я зробив цей знімок пізньої осені, в одну із сонячних днинок. Ясний краєвид полонить своєю безтурботністю, на протилежному березі видніється місто Тиверіада. Навряд чи вам спаде на думку, що в цих місцях у наш час точаться військові дії. Місцевість більше схожа на заміську, куди ви могли б поїхати на вихідні, щоб вирватися на свободу.
Ми не знаємо, чому Ісус вирішив відправитися туди – на іншій бік озера від основної частини Галілеї (топонім «Галілея»[1] у різний час відносився до різних частин цього регіону, залежно від того, як мінялися межі в результаті наявної міграційної політики; але найчастіше так називалася область, розташована на північний захід від озера). Тоді, як і тепер, область на південний схід від озера була спірною територією. В дні Ісуса північно-східне узбережжя озера було частиною Гавланітиди (той же корінь у слові «Голан»), а південний схід називався «Десятимістям», грецькою «Декаполісом». Досі ведуться суперечки про те, де саме стався описуваний в уривку випадок, але ми припускаємо, що євангелісти мали на увазі або південну частину Гавланітиди, або північний край Декаполіса. Як би то не було, це сталося на східному боці озера, і беріг там, здебільшого, неприступний.
Головне в усьому цьому те, що ця область була переважно заселена язичниками, хоча там було і немало євреїв. Ісус вирішив перетнути озеро в напрямку до чужої землі, можливо, побоюючись переслідування, неминучого в разі, якби він подорожував під самим носом Ірода Антипи. Проте і на тому березі спокою Він не знайшов. Ця несамовита людина, одержима, здавалося, безліччю духів, відразу виступила проти Ісуса з дикими криками і виском. Учні, мабуть, не проти були повернутися в човен і плисти назад, до дому.
Перед цією людиною-бурею Ісус залишається таким же спокійним, яким Він був на озері, коли там бушували хвилі і вітер. Він однаково владний і над стихією, і над людиною. Дивна сцена зі свинями (ще один натяк на те, що тут живуть язичники; юдеї не їли і навіть не тримали свиней) іноді пов’язувалася з припущенням, що місцеві юдеї називали свинями чужаків-язичників і були не проти прогнати їх назад, у море. Позбутися таким чином «полку» або «ескадрону» римських солдатів було мрією декількох революційних вождів у першому столітті. Але Лука, розповідаючи цю історію, зосереджений на одержимій людині і, як завжди, на Ісусі.
Для Луки те, що сталося з цією людиною, – не просто дивовижне зцілення; це – «порятунок» (в. 36)[2]. Порятунок, здавна обіцяний Богом і явлений в Ісусі, досягнув вже багатьох в Ізраїлі, а тепер поширюється ще далі, за межі Юдеї.
Але всю суть цього епізоду ми виявляємо в кінцівці. Людина, що вже знаходиться при повному розумі, просить, щоб їй дозволили залишитися з Ісусом. Зцілений тягнеться до Нього не лише через дивовижне зцілення, яке пережив. Він розуміє, що навряд чи зможе жити в цих місцях, де усім відома трагічна історія його колишнього життя. Якщо його і приймуть у рідну сім’ю і в рідне село, то напевно з великим небажанням. Але йому доведеться набратися мужності і нести відповідальність за свої вчинки; він не повинен розраховувати на те, що зможе сховатися за спиною Ісуса. Він один з тих, кому Ісус не каже: «Йди за Мною» у буквальному розумінні; він один з тих (яких, як ми можемо припустити, більшість), кому сказано: «Повертайся у дім твій і розповідай, що зробив тобі Бог». Переживши Благу звістку в дії, він повинен тепер нести її сам.
Найголовніше Лука приберігає наприкінці. «Вернися до дому свого, – каже Ісус, – і розповіж, які речі великі вчинив тобі Бог!». І чоловік той йде і розповідає усім, що Ісус йому зробив. Лука не пропонує нам (в усякому разі доки) ретельно розробленої доктрини про те, яким чином «Бог був у Христі». Але на інтуїтивному рівні люди відчувають: що робить Ісус, то робить Бог. Кажучи інакше, якщо ви хочете повідати людям, що створив Бог, розкажіть їм про те, що створив Ісус. Кращі мислителі впродовж двох тисячоліть християнства міркували над тим, щоб знайти адекватні слова і пояснити, як таке можливе; але це – істина, зрозуміла на внутрішньому рівні тим, хто одного разу зіткнувся з рятівною силою Бога в особі і справах Ісуса.
[1] Др.-євр. Галіл – букв, «область язичників». – Прим. пер.
[2] Грец, дієслово содзо допускає обидва варіанти перекладу: «рятувати» і «зціляти». – Прим. пер.