«Раз вигонив Він демона, який був німий. І коли демон вийшов, німий заговорив. А народ дивувався. А деякі з них гомоніли: Виганяє Він демонів силою Вельзевула, князя демонів… А інші, випробовуючи, хотіли від Нього ознаки із неба. Він же знав думки їхні, і промовив до них: Кожне царство, само проти себе поділене, запустіє, і дім на дім упаде. А коли й сатана поділився сам супроти себе, як стоятиме царство його? А ви кажете, що Вельзевулом вигоню Я демонів. Коли ж Вельзевулом вигоню Я демонів, то чим виганяють їх ваші сини? Тому вони стануть вам суддями. А коли перстом Божим вигоню Я демонів, то справді прийшло до вас Боже Царство. Коли сильний збройно свій двір стереже, то в безпеці маєток його. Коли ж дужчий від нього його нападе й переможе, то всю зброю йому забере, на яку покладався був той, і роздасть свою здобич. Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає! Коли дух нечистий виходить з людини, то блукає місцями безвідними, відпочинку шукаючи, але, не знаходячи, каже: Вернуся до хати своєї, звідки я вийшов. А як вернеться він, то хату знаходить заметену й прибрану. Тоді він іде та й приводить сімох інших духів, лютіших за себе, і входять вони та й живуть там. І буде останнє людині тій гірше за перше!
І сталось, як Він це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх! А Він відказав: Так. Блаженні ж і ті, хто слухає Божого Слова і його береже!»
Моя подруга розповідала мені про перші роки своєї праці шкільною вчителькою. «Це було дуже дивно, – сказала вона. – Бувало, учень прекрасно устигав і раптом холонув до навчання. І ми не могли зрозуміти причини до тих пір, поки не вдавалося поговорити з батьками. Тільки тоді ставала очевидною причина такої зміни: смерть близької людини, розлучення батьків або щось ще, що травмувало дитину».
Ті з нас, хто пам’ятає свої шкільні роки і чиї діти згодом стали ходити в школу, легко зрозуміють суть справи. При поверхневому погляді ви не бачите повної картини того, що відбувається в класі. Ви повинні охопити розумінням і те, що відбувається поза полем вашого зору – удома чи в місцевому містечку, куди учні повертаються після уроків. Лише тоді ви побачите глибину проблеми.
Опоненти Ісуса чванилися тим, що вони ніби розгледіли істину, приховану за тим, що Він робив. Зовні все виглядало так: Він смикав бісів, і вони слухалися Його. Духи робили те, що Він їм наказував. Люди, що спостерігали це, мали у своєму розпорядженні два можливі тлумачення. Або Ісус мав в розпорядженні особливу владу від Бога, Який наділив Його такими надзвичайними повноваженнями, або Він сам був якимсь чином у змові з джерелом злої сили. Можливо, Він навіть уклав угоду з повелителем бісів. (Слово «Вельзевул», або «Ваал-зебул», було свого роду прізвиськом, що спочатку означало «Повелитель мух». За часів Ісуса це був простий спосіб назвати особу, що була причиною зла, не даючи їй точнішого визначення.)
Подібні звинувачення на адресу Ісуса були для Його опонентів ідеальним способом не лише відкинути Його звістку про Царство, але і розпочати проти Нього цілу пропаганду. «Ах, – казали вони, – не дивіться на зовнішні ефекти! Вам слід вникнути в те, що стоїть за ними. Тоді ви побачите, що Він – негідник і в змові із самим дияволом!» Виходить, що ті, хто не підтримував Його, були проти Нього (хоча цю приказку треба співвідносити з 9:50, і потрібна мудрість, щоб вирішити яке з цих двох висловлювань застосовне в кожному конкретному випадку).
Звичайно, Ісус погодився б з тим, що усі Його справи об’єднує спільний сенс, але цей сенс був прямо протилежний до того, який пропонували бачити Його опоненти. Його власне пояснення показує, що ж відбувалося насправді.
Спочатку Він звертає увагу на фатальну похибку в логіці опонентів. Якщо сатана протистоїть власній армії, то він вже програв битву: його царство розкололося надвоє. Далі Ісус запрошує Своїх обвинувачів зіставити Його з іншими юдейськими екзорцистами того часу. Вони що – теж у змові з дияволом? Якщо ні, то чому в змові з ворогом звинувачують Його?
Ісус не претендує на те, щоб бути просто ще одним заклиначем. Він виганяє бісів не за допомогою якихось магічних формул або користуючись ім’ям якоїсь могутньої або святої персони. Він діє «перстом Божим» – цим виразом Лука хотів би нагадати своїм читачам про владні діяння Мойсея при дворі фараона (Вих. 8:19), які не змогли повторити єгипетські чародії. Ісус діє подібно до того, хто, через свою перевагу, напав на сильного супротивника, зі зброєю того, хто охороняє свій палац, і зв’язав його. Він отримав початкову перемогу над сатаною і тепер Він може керувати його прислужниками і примушувати їх коритися.
Ісус далі показує, що Бог Виходу – живий і діє в даний момент. Шлях Ісуса в Єрусалим на кожному кроці відмічений знаменнями того, що Йому належить там зробити. Сила, що дозволяє Йому вражати бісів зараз, – та ж сама сила, за допомогою якої Він знищить саму смерть ціною власної смерті.
Але Він робить одне застереження – розповідає дивну історію про злого духу, який повертається в місце, що покинув. Це застереження навряд чи говорить про можливі негативні наслідки екзорцизму; якби подібні речі мали місце, то краще було б взагалі не займатися вигнанням бісів, раз вже тим бідолахам, з яких їх вигнали, потім стане ще гірше, ніж було раніше. Можливо, ця історія означає те ж, що вона, мабуть, означає у Матвія (12:43-45), і застосована не до окремої людини, а до всієї нації.
Суть екзорцизма Ісуса кінець кінцем полягала не в тому, щоб зцілити якомога більше окремих людей. Якби це було Його метою, то в довгостроковій перспективі Він не мав би особливого успіху. Швидше, Він хотів через ці дії встановити Боже Царство для Ізраїлю і для всього світу. Ізраїль, немов одержима бісами людина, «очищав» себе, намагаючись різними способами виправитися і стати кращим. Але якщо в самій серцевині Ізраїлю не запанує живий Бог, Ізраїль залишиться уразливим для бісів, і ті зможуть повернутися. Ісус стояв серед Свого народу, демонструючи, як ми побачимо, повернення Бога до Ізраїлю. Якщо народ не прийме Ісуса, то біси, що добре знають свою справу, зможуть повернутися в цей народ в усій своїй силі.
Владне вчення Ісуса викликало вигук захоплення в жінки, що знаходилася в натовпі. Уявіть тільки – як бути Матір’ю такого Сина! Але Ісус негайно ж звертає її репліку в нове застереження, як і в більш ранніх Своїх словах про Його істинну сім’ю (8:21). Коли слово Боже діє, потрібні не овації, а послух.