«І навчав Він в одній з синагог у суботу. І ось там була одна жінка, що вісімнадцять років мала духа немочі, і була скорчена, і не могла ніяк випростатись. А Ісус, як побачив її, то покликав до Себе. І сказав їй: Жінко, звільнена ти від недуги своєї. І Він руки на неї поклав, і вона зараз випросталась, і стала славити Бога! Озвався ж старший синагоги, обурений, що Ісус уздоровив у суботу, і сказав до народу: Є шість день, коли працювати належить, приходьте тоді та вздоровлюйтеся, а не дня суботнього. А Господь відповів і промовив до нього: Лицеміре, хіба ж не відв’язує кожен із вас у суботу свого вола чи осла від ясел, і не веде напоїти? Чи ж цю дочку Авраамову, яку сатана був зв’язав вісімнадцять ось років, не належить звільнити її суботнього дня від цих пут? А як Він говорив це, засоромилися всі Його супротивники. І тішився ввесь народ всіма славними вчинками, які Він чинив!
Він же промовив: До чого подібне Царство Боже, і до чого його прирівняю? Подібне воно до гірчичного зерна, що взяв чоловік і посіяв його в своїм саді. І воно виросло, і деревом стало, і кублилось птаство небесне на віттях його. І знову сказав Він: Із чим порівняю Я Божеє Царство? Подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірки муки, аж поки все вкисне.»
Уявіть, що ви знаходитеся на краю натовпу, що йде за Ісусом. Вам не усе чутно, і ви не всі слова розбираєте, але вам здається, що ви схопили загальну спрямованість того, що відбувається, і воно одночасно переконує і бентежить вас.
У цю суботу ви йдете разом з Ісусом до синагоги. Що ж ви бачите, і які почуття це у вас викликає?
Ви бачите – як бачать і всі інші – цю нещасну жінку. Вона була, ймовірно, добре відома в околицях. У селі, де життя кожної людини на видноті, люди знали, хто вона і як довго вона мучиться своєю хворобою. Лука каже, що вона «мала духу немочі», а це, ймовірно, означає, що ніхто просто не міг з медичногго погляду пояснити причину її згорбленості. Сьогодні деякі вважають, що її неміч мала психологічні причини; можливо, так багато хто думав і тоді, хоча виразили б це інакше. Можливо, хтось постійно погано з нею поводився, словесно ображав або знущався фізично, так що вона поступово все сильніше згиналася, поки її викривлені почуття не передалися її тілу, і вона виявила, що вже не в змозі випрямитися. Завдяки медичному прогресу останніх століть, ми дуже добре знаємо, що подібні речі трапляються і без якоїсь зовнішньої причини.
Проте в синагозі ви можете бачити певну – невиражену прямо – боротьбу за владу. У синагозі є голова, завдання якого – керувати зборами, але очі всіх спрямовані на Ісуса, і це неминуче породжує конфлікт між обома лідерами (Ісусом і головою). Втім, Ісус не бариться. Одне слово, один дотик – і жінка зцілена. Голова синагоги, абсолютно відсунутий на задній план, дає своєму гніву вилитися у формі офіційного публічного осуду, все одно як полісмен, який спробував би заарештувати футболіста, що приніс перемогу не тій команді, на яку полісмен зробив ставку.
Ви, як спостерігач, усе це прекрасно розумієте. Місцева релігійна влада потрапляє в скрутне становище, коли хтось, на кшталт Ісуса, приходить в її містечко, а коли в синагозі Він робить щось екстраординарне, це неминуче викликає бурю протесту. Але подивіться, як реагує Ісус. Обдумайте те, що ви почули на шляху в синагогу: викривальний розбір помилок усього Ізраїлю; попередження про те, що чекає на нього попереду. А тепер послухайте, що скаже Ісус тепер, і постарайтеся вникнути в сенс Його слів.
«У вас подвійна мораль! – заявляє Ісус. – Самі робите, а Мені хочете перешкодити, щоб я не зробив того, що набагато краще. Та ви просто лицеміри. Ви самі (Ісус чудово знав, що можна, а чого не можна було робити в суботу згідно із Законом) спокійнісінько відв’язуєте тварину, яка хоче напитися води; наскільки ж важливіше звільнити[*] цю жінку, дочку Авраамову, яку зв’язав сатана? І який день для цього підходить краще, ніж субота?»
Те, що Ісус говорить про відв’язану тварину і звільнену жінку, добре зрозуміло. Але що Він каже про неї саму? По-перше, вона – дочка Авраамова; по-друге, вона була зв’язана впродовж 18 років сатаною, який тримає у своїй владі весь ізраїльський народ і над яким Ісус вже отримав первинну перемогу! Несподівано все приймає нового вигляду. Те, що Ісус зробив для цієї нещасної жінки, Він бажав би зробити і для всього Ізраїлю. Ворог-обвинувач усі ці довгі роки тримає Ізраїль у полоні, і звільнити його може тільки звістка Ісуса про Царство. Але цьому перешкоджає той факт, що Ізраїль настоює на немислимо строгих обмеженнях, включаючи заборону на роботу в суботу. Якщо звістка про Царство не зцілить його, то немає жодної надії.
Можливо, ви думаєте, що Ісус сподівається, ніби ще є час; ніби Ізраїль, що скорчився і нездатний випрямитися, буде позбавлений від свого тягаря у великій суботній урочистості, у великому акті звільнення… Можливо, ви думаєте, що Ісус і в Єрусалим йде для того, щоб усе це відбулося…
Але далі слідують невеликі репліки, які Лука розглядає як пояснення того, що сталося. Царство подібне до крихітного зерна, з якого виростає величезне дерево, у чиїх гілках можуть знайти притулок усі птахи небесні. Один вчинок в одній із синагог в одну із субот – що це дасть? Але коли Ісус сіє насіння Царства, результат цього нікому невідомий. Ще Царство подібно до розчини, покладеної в три міри борошна. Ця розчина на вигляд незначна і даремна; проте незабаром вона заквасить усе тісто. Ми бачили зцілення лише однієї жінки – але всякий раз, коли ви крушите сатанинські ланцюги, що сковують людей, здобувається ще одна нова перемога, яка спричинить наступні.
Вникніть у те, що ви бачили і чули. Чи готові ви піти за цією Людиною в Єрусалим? Це ризиковано. Це непередбачувано. Але куди вам ще йти?
[*] В автора букв., «відв’язати; розв’язати» – Прим. пер.