«І проходив містами та селами Він і навчав, до Єрусалиму простуючи. І озвався до Нього один: Господи, хіба буде мало спасених? А Він відказав їм: Силкуйтеся ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато-хто будуть намагатися ввійти, та не зможуть! Як устане Господар та двері замкне, ви зачнете вистоювати ізнадвору, та стукати в двері й казати: Господи, відчини нам! А Він вам у відповідь скаже: Не знаю Я вас, звідки ви! Тоді станете ви говорити: Ми їли й пили перед Тобою і на вулицях наших навчав Ти… А Він вам відкаже: Говорю вам, не знаю Я, звідки ви. Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду! Буде плач там і скрегіт зубів, як побачите ви Авраама, та Ісака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть… І прийдуть інші від сходу й заходу, і півночі й півдня, і при столі в Царстві Божім засядуть! І ось, є останні, що стануть за перших, і є перші, що стануть останніми!»
Я сидів в аеропорту дві години в очікуванні рейсу. Я прилетів у Нью-Йорк з Англії, втомився і хотів швидше перелетіти у Вашингтон, добратися у свій готель і виспатися. Нарешті, почалася посадка на маленький літак. Я знав, що замовлене мною місце – біля вхідного люка, тому пропустив майже всіх інших пасажирів вперед себе.
Потім я підійшов до вхідного люка, і, до мого жаху, стюард закрив його прямо перед моїм носом. Він безперестану вибачався і сказав, що терпіти не може цієї частини своєї роботи. Сказав, що, відповідно до якогось незрозумілого припису, на борту цього літака має бути певне число пасажирів і що всі місця вже зайняті. Я показав йому свій квиток, на якому він сам раніше поставив штемпель, і запитав: «А як щодо мого місця?». «Так, – відповів він. – Я розумію, що ви повинні відчувати. Мені дуже шкода».
Йому було шкода, а я був у сказі. Я занадто втомився, щоб далі протестувати, проте написав гнівний лист в авіакомпанію і, врешті-решт, як компенсацію отримав ваучер на 100 доларів, що дозволяє в найближчі два місяці скористатися безкоштовно послугами місцевої авіакомпанії. Це, зрозуміло, мало могло утішити людину, що живе на іншому континенті. Не пам’ятаю, коли я ліг спати тією ніччю, але я прийняв рішення ніколи більше не стояти осторонь під час посадки на маленький літак.
У наведеному фрагменті Ісусове попередження звучить майже так само необґрунтовано, як у ту ніч – розпорядження авіакомпанії. Якщо ви замовили місце, вас повинні пустити на борт незалежно від того, який ви по рахунку в черзі. Здається, з боку хазяїна будинку несправедливо впускати людей до якогось моменту, а потім, зачинивши двері перед іншими, сказати, що він їх ніколи не знав. Але варто лише трохи розміркувати над розвитком Ісусового вчення в Луки аж до цього пункту, як стане ясно, що це попередження потрібне.
Питання про те, чи багато хто спасеться, посилає нас до питання про останнє і остаточне спасіння. Цікаво, що Ісус ухиляється від прямої відповіді на це запитання; Він не стане надавати статистичні дані, щоб задовольнити одну лише людську цікавість. Він робить суворе попередження, обумовлене тим, що в контексті Його подорожі в Єрусалим питання спасіння не стільки питання посмертної долі, скільки куди важливіше і невідкладне питання кризи, що нависла над усією нацією.
У цьому контексті Його попередження і своєчасне, і необхідне. Виконуючи Свою місію, Ісус розкриває ворота Царства і спонукає людей увійти до нього. Ворота не особливо широкі, і потрібні енергія і наполегливість, щоб зуміти пройти крізь них; туди не потрапиш, якщо ти випадково прогулювався повз. Одного разу – і досить скоро – ворота закриються, і буде вже пізно. Бог дає Ізраїлю цей останній шанс через Ісуса, але Ісус – останній вісник. Якщо Його не приймуть, можливості більше не буде. У Діях Апостолів учні переконують людей ім’ям Ісуса: «Рятуйтесь від цього лукавого роду!» (Дії 2:40); якщо люди не відгукнуться на Ісусів заклик, вони накличуть на себе суд, на який приречений «цей рід». Ті, хто хоче подивитися, що ж станеться далі, і ті, хто вважає, що будуть виправдані, раз вже вони колись раніше брали участь у святковому бенкеті з Ісусом, – виявлять, що вже немає жодної надії для людей, які втратили останню можливість.
Ісус передбачає (і попереджає), що якраз ті, проти кого хочуть повстати Його співвітчизники, а саме язичники зі сходу і заходу, півночі і півдня, що віками їх пригноблювали, залякували і розоряли, можуть у такому разі потрапити в Боже Царство раніше за них. Дивні справи Божої благодаті, яка нікому не гарантує автоматичних привілеїв, хоча і вибирає окремих людей для певної ролі, означають, що перші будуть останніми і навпаки.
Але ми маємо бути обережними, щоб не вирвати цей уривок з контексту, застосувавши його до ширшого питання про вічне спасіння. Наполегливі застереження Ісуса, звернені до Його сучасників, свідчать про особливе критичне становище, в якому вони опинилися. Втім, ми повинні також побоюватися думки, ніби до питання про вічне спасіння все це не має відношення. Якщо життя людське –лише гра; якщо ми не відчуваємо, що є якийсь сенс у нашому моральному і духовному виборі; якщо, врешті-решт, нам здається, що Новий Заповіт обдурив наші очікування, то і справді можна пройти повз розкриті ворота Божого Царства і гірко пошкодувати про це згодом.