«І сказав Він до учнів Своїх: Неможливо, щоб спокуси не мали прийти; але горе тому, через кого приходять вони! Краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити та й кинути в море, аніж щоб спокусив він одного з малих цих! Уважайте на себе! Коли провиниться твій брат, докори йому, а коли він покається, то вибач йому. І хоча б сім раз денно він провинивсь проти тебе, і сім раз звернувся до тебе, говорячи: Каюся, вибач йому! І сказали апостоли Господу: Додай Ти нам віри! А Господь відказав: Коли б мали ви віру, хоч як зерно гірчичне, і сказали шовковиці цій: Вирвися з коренем і посадися до моря, то й послухала б вас!
Хто ж із вас, мавши раба, що оре чи пасе, скаже йому, як він вернеться з поля: Негайно йди та сідай до столу? Але чи ж не скаже йому: Приготуй що вечеряти, і підпережись, і мені прислуговуй, аж поки я їстиму й питиму, а потому ти сам будеш їсти та пити? Чи ж він дякує тому рабові, що наказане виконав? Так і ви, коли зробите все вам наказане, то кажіть: Ми нікчемні раби, бо зробили лиш те, що повинні зробити були!»
В одній відомій історії розповідається про людину, яка написала книгу під назвою Про упокорювання і про те, як я його досяг. Назва ця сама по собі так само суперечлива, як у світі Ісуса – вираз «добрий самарянин». Один з парадоксів упокорювання полягає в тому, що на відміну від інших чеснот ті, хто дійсно ним володіє, самі про це не здогадуються.
Ця думка міститься в різних висловлюваннях, зібраних тут Лукою. Усі вони вказують на те упокорювання, якому повинні вчитися істинні служителі Ісуса. Саме на створення зразка упокорювання працює весь євангельський фрагмент, і він заслуговує на пильну увагу з нашого боку.
Спочатку подумаємо про попередження, зроблене людям, що викривають один одного в провині. Дуже ймовірно, що тут триває мотив двох попередніх розділів, де під «малими» маються на увазі ізгої суспільства. На відміну від Ісуса фарисеї і інші не хочуть допустити таких у Царство, не дати ним у нього увійти на умовах Ісуса. Але проблема, мабуть, ширше. Перш ніж буде досягнута остаточна перемога Бога над ворогом, у сучасному світі повинні настати важкі часи, коли віра людей піддасться випробуванням, що перевершують часто їх сили. Немає жодного способу цього уникнути. Проте цей факт не виправдовує тих, хто накликає на інших такі випробування. В одному з найбільш яскравих описів покарання, що зустрічаються в Євангеліях, Ісус попереджає, що краще для нас було б, щоб нам наділи на шию млинове жорно і кинули на дно моря, аби тільки не поколивати чиюсь віру в Ісуса.
Християнським керівникам і наставникам потрібно завжди пам’ятати про це застереження. Адже буває і так, що їх слова і справи примушують інших думати: «Ну, якщо так поводяться представники Бога, то все це – лише порожня трата часу!» Як уникнути того, щоб хтось так думав? Тільки за допомогою упокорювання.
Чи як щодо вимоги багаторазово прощати? Як просто зайняти високоморальну позицію: сам я не зробив нічого поганого, тому, якщо я вирішую тебе пробачити, це ставить мене вище за тебе. Зайнявши таку позицію раз або два, я можу і замислитися. А заради чого я взагалі продовжую надавати тобі таку свободу?
Підхід Ісуса абсолютно інший. Коли ви когось прощаєте, ви робите себе його слугою, а не паном. Знову і знову прощати когось не означає, що треба раз від разу ставати стриманішим; тут річ не в тім, щоб стримувати свій гнів як можна довше, подібно до того як намагаються утримати дихання під водою впродовж десяти хвилин, потім – двадцяти, потім – тридцяти і т. д. Якщо все йде так, то ми так і не уловили суті питання. А вона в тому, що ми зовсім не повинні вести рахунок своїм моральним досягненням. Ми маємо бути упокореними, не користуватися перевагою в тій або іншій ситуації, щедро і привітно прощати інших, як і Бог (Ісус у багатьох інших випадках на це вказує) першим простив нас. Врешті-решт, це – єдине істинне джерело упокорювання. Якщо це так, розміркуємо про Божу милість.
Не дивно, що учні в 5-му вірші усвідомлюють, що такі високі стандарти вимагають від них набагато більшої віри, ніж та, що є. Ісус без роздумів відповідає: велика не віра, якої ви потребуєте; великий Бог. Віра – це вікно, через яке ви можете бачити щось. Важливе не те, які розміри цього вікна; важливий Бог, Якого знаходить ваша віра. Якщо Бог – Творець, якщо Він діє в Ісусі і в Дусі, то і крихітного оглядового очка досить, щоб ви побачили таку силу, якої і уявити собі не могли. Звичайно, цією силою не можна користуватися для власного капризу або задоволення; варто спробувати – і ви забудете знову, ким насправді є Бог. Знову і знову потрібне упокорювання.
І наприкінці ми знаходимо ще одну настанову, що шокує. Що б ми не робили для Бога, нехай навіть найтяжчу працю, це в жодному разі не надає нам права вважати Бога своїм боржником. Як часто ми чуємо (і наскільки частіше люди так думають): Я зробив усе це, я віддав усі ці гроші, я так наполегливо працював – напевно, Бог залишиться цим задоволений! Але ж всяке істинне служіння Богові робиться з вдячності, а не для того, щоб щось заробити. Сказати «ми нікчемні» не означає, що нам бракує почуття власної гідності і любові до себе. Це лише означає, що ми повинні постійно нагадувати собі велику істину: Бог ніколи нічого нам не винен.