«Чи ж Закона вам дав не Мойсей? Та ніхто з вас Закона того не виконує. Нащо хочете вбити Мене? Народ відповів: Чи Ти демона маєш? Хто Тебе хоче вбити? Ісус відповів і сказав їм: Одне діло зробив Я, і всі ви дивуєтесь. Через це Мойсей дав обрізання вам, не тому, що воно від Мойсея, але від отців, та ви й у суботу обрізуєте чоловіка. Коли ж чоловік у суботу приймає обрізання, щоб Закону Мойсеєвого не порушити, чого ж ремствуєте ви на Мене, що Я всю людину в суботу вздоровив? Не судіть за обличчям, але суд справедливий чиніть!
Дехто ж з єрусалимлян казали: Хіба це не Той, що Його шукають убити? Бо говорить відкрито ось Він, і нічого не кажуть Йому. Чи то справді дізналися старші, що Він дійсно Христос? Та ми знаєм Цього, звідки Він. Про Христа ж, коли прийде, ніхто знати не буде, звідки Він. І скликнув у храмі Ісус, навчаючи й кажучи: І Мене знаєте ви, і знаєте, звідки Я. А Я не прийшов Сам від Себе; правдивий же Той, Хто послав Мене, що Його ви не знаєте. Я знаю Його, Я бо від Нього, і послав Мене Він! Тож шукали вони, щоб схопити Його, та ніхто не наклав рук на Нього, бо то ще не настала година Його.»
Мій друг гуляв з сином у парку в одному канадському містечку. Видався славний сонячний день. Син нещодавно захопився гольфом і хотів відпрацювати новий удар. Він і ключку із собою прихопив.
– Тут не можна, – попередив його батько. – У цьому парку грати в гольф заборонено.
– Яке безглузде правило! – обурився хлопчик.
– Ні, не безглузде, – заперечив батько. – Дуже навіть хороше правило. Ти ж бачиш, скільки тут людей. Вони гуляють парком, спокійно відпочивають. Якщо тут всюди почнуть літати м’ячики для гольфу, хоч з парку тікай. Для того і зроблені спеціальні поля, де ти можеш грати в гольф скільки забажаєш і нікому не заважатимеш.
Закони завжди в чомусь утрудняють нас, заважають робити те, що подобається. Транспортні обмеження не дозволяють мчати стрімголов, податкові закони віднімають частину зароблених грошей. Місцеві правила не дозволяють грати в гольф у парку, бо люди там відпочивають, неквапом прогулюючись. Подібні правила можуть сильно дратувати.
Але, зрозуміло, закони і правила придумані для того, щоб люди жили нормальним життям. Якщо всі почнуть ганяти зі швидкістю під двісті кілометрів на годину, почнуться аварії, люди калічитимуться і гинутимуть, розбиті машини перегородять шлях іншим і виникнуть довгі затори. Якщо населення країни відмовиться сплачувати податки, припиниться робота всіх державних і громадських служб. І якщо діти і дорослі стануть у громадському парку витворяти, що захочуть, ніхто не зможе погуляти ним спокійно із задоволенням.
Ісус виділяє два принципово різних підходи до Закону Мойсеєвого. Він знову згадує епізод, описаний у розділі 5, – зцілення розслабленого в суботу, яке було сприйнято як порушення суботнього закону, оскільки Він велів людині узяти «ложе своє» і йти. Звинувачення в порушенні суботи луною прокотиться по всьому Євангелію від Івана. У чому призначення закону? – запитує Ісус. Просто перешкодити людям щось робити або ж дати людям можливість робити те, що Бог велів їм робити, стати такими, якими хоче бачити їх Господь? Як може вчинок, що поліпшив життя людини і дав гідність і надію тому, хто не мав ні того, ні іншого, йти всупереч Божому задуму і Його благому закону?
Як приклад Він посилається на правила обрізання (уточнюючи в дужках, що Йому відома старовина цього звичаю – ймовірно, подібні деталі вражали слухачів, що дивувалися, звідки така ученість, пор. в. 15). Згідно із законом Мойсеєвим хлопчика слід обрізувати на восьмий день від народження, навіть якщо цей день припадає на суботу. Значить, у суботу здійснюються дії, що зовні виглядають як порушення суботнього спокою, оскільки певну частину тіла дитини потрібно привести у відповідність з волею Божою. А якщо є можливість зцілити, привести у відповідність з Божою волею все тіло – невже цього не слід зробити в суботу?
Приховано проступає звичайний докір, який Ісус адресує Своїм сучасникам: вони чіпляються за деякі аспекти закону, затверджуючи таким чином свій статус народу Божого, а насправді порушують інші, чи не важливіші аспекти закону (в. 19). І Він посилює звинувачення: ці люди, що так тривожаться про дотримання суботи, готові убити Його – а хіба вбивство не заборонене законом? Невже це наказав їм Мойсей – сам Господь, якщо на те пішло?
І знову Ісус натрапляє на подвійну реакцію. Одні вважають Його бісом, і це звинувачення нам доведеться почути знову, у розділах 8 і 10. Інші замислювалися: а що, якщо Ісус – Месія, більше того, владі це відомо і тому вони дозволяють Йому учити відкрито? Але, як це зазвичай буває (в. 27), люди тут же починали запевняти себе, що Ісус вже ніяк не може бути Месією, адже всім відомо, хто Він і звідки родом, а Месія має бути оповитий таємницею. Є немало свідоцтв того, що юдеї I століття чекали приходу невідомого Месії невідомо звідки.
Відповідь Ісуса не відповідає нашим очікуванням. Ми думали, Він стане доводити, що Він і є Месія, заговорить і про Своє особливе, «не звідси» походження. Проте – і це знову ж таки часто відбувається в цьому Євангелії – Ісус бере рівнем глибше, ніж чекають Його слухачі і читачі Євангелія. Він погоджується – дійсно, усім відомо, звідки Він, так, він прийшов в Єрусалим з Галілеї (вірші 40-52). Але замість очікуваного заперечення: «І все-таки ви не розумієте, звідки Я насправді» – тобто від Бога – Ісус перевертає докір і обертає його проти тих, хто докоряє: так, вони дещо не знають, проте головна біда не в тому, що вони чогось не знають про Ісуса, а в тому, чого вони не хочуть знати про Бога. Одне, якби вони знали Бога і сумнівалися, чи від Бога Ісус, але ж вони Бога не знають, через те і не вірять у спорідненість Ісуса з Богом істинним.
Той же виклик звернений до сучасного світу. Часто люди судять про Ісуса помилково, оскільки ґрунтуються на хибних передумовах відносно Бога і світу. Християнська звістка стверджує: поглядаючи на Ісуса, людям доведеться наново усвідомити хто є Бог і що таке світ, хто такі ми самі. От правильний шлях, і цей виклик звернений не лише назовні, але і до самої Церкви.