«Коли Він говорив це, то багато-хто в Нього увірували. Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить! Вони відказали Йому: Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи. То як же Ти кажеш: Ви станете вільні? Відповів їм Ісус: Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха. І не зостається раб у домі повік, але Син зостається повік. Коли Син отже зробить вас вільними, то справді ви будете вільні.»
Площа була забита народом. Здавалося, вона от-от вийде з берегів, немов річка в повноводді, і люд, що хлинув на всі боки, затопить навколишні вулиці. З вікон красивих офісних будівель, що оточували площу, звішувалися люди. Настала обідня перерва, але ніхто і не думав про їжу. Зібралося щонайменше сто тисяч людей, і всі вони співали.
Я живо пам’ятаю той день. Уперше я опинився в такому натовпі. Ми стояли на площі Натана Філіпса, у самому центрі Торонто. Було 5 квітня 1968 року, напередодні убили Мартіна Лютера Кінга. Як мені здається, демонстрація була спонтанною, ніхто її не планував. Усе сталося саме собою. Усі співали: We Shall Overcome.
Ми співали цю пісню знову і знову. Вона стала гімном руху за рівноправ’я чорношкірих громадян, і більше того: ця пісня стала елементом усієї повномасштабної зміни, що відбувалася в 1960-і роки на заході, коли ми, що виросли в роки Другої світової війни, досягли повноліття і стали озиратися на всі боки і задаватися питанням: чому ж у нашому суспільстві як і раніше стільки несправедливості? Але ця пісня також несла – як хотів того сам Мартін Лютер Кінг – біблійну, євангельську звістку. У числі інших дарів Євангелієм нам обіцяна свобода, і не лише звільнення від цього світу, у новому житті після смерті – ні, нам обіцяна свобода тут і зараз.
У нашій пісні ми часто повторювали вірш з цього розділу: «Правда вас вільними зробить». Вірш 32 луною звучить у безлічі християнських думок і виразів: вільні від гріха, вільні від рабства, вільні від закону, вільні від смерті, вільні від несправедливості, вільні від боргів, вільні від тиранії. Ми потребуємо свободи, в усіх цих свободах, нині з такою ж гостротою, як завжди. Шлях до правди лежить через свободу, от чому насущне пізнання правди. Всякого роду тиранія і рабство засновані на брехні, напівправді, ухиленні від правди і приховуванні. Свобода нерозлучна з правдою.
Здавалося б, Ісус пропонує саме те, про що всі в Ізраїлі здавна мріяли. Нарешті свобода, причому на ще глибшому, містичному рівні, ніж люди звикли уявляти собі! Зрозуміло, ця обіцянка повинна була привернути людей, особливо тих, хто вже раніше повірив у Нього як у Месію (в. 30).
Як не дивно люди добре зрозуміли тільки один аспект цих слів: свобода, яку обіцяє Ісус, не має нічого спільного з національним повстанням проти римлян. Це їх зовсім не влаштовувало. «Авраамів ми рід, і нічиїми невільниками не були ми ніколи». Що за нісенітницю Він говорить!
Ісус не став нагадувати (хоча міг це зробити), що в основі національного життя і віри лежить все-таки не генеалогія «від Авраама», але Вихід, звільнення з єгипетського рабства. Замість порожньої суперечки Він відразу переходить до суті справи. Є рабство гірше, ніж рабство їх предків в Єгипті або римське пригноблення, – рабство, яке придавлює не лише окремих людей, але і цілі групи, народи, сімейства народів, рабство, ім’я якому «гріх».
На жаль, в Європі багатьом людям вже набридло слухати щодо гріхів. Для них здається, що поняття гріха застаріле, як застаріла мораль, що включала його, і що під гріхом головним чином мають на увазі секс. Але таке розуміння занадто вузьке. Зрозуміло, гріхи, пов’язані із сексом, існують і про них не слід забувати – вони руйнують особу, руйнують шлюб, сім’ю, общину. Але є багато інших гріхів, окрім сексу, та і гріх у цілому істотно перевищує суму своїх частин. В якій би формі не проявлялося повстання проти Бога, всякий раз нові жорстокі сили входять у гру, наростає кумулятивний ефект, а в результаті окремі люди і суспільство в цілому опиняється в рабстві такому ж безнадійному, начебто усі наділи кайдани і до кожного був приставлений наглядач, що примушує до непосильної праці.
Так що ж таке правда і яким чином вона звільняє людину – тоді і нині?
Багаторазово Іван дає у Своєму Євангелії відповідь, особливо у віршах 1:14,18 і 14:6. Ісус і є правда. Але не слід забувати, що Ісус, Який по вірі Івана і є правда, це «увесь Ісус», уся євангельська історія, і найголовніше – це Ісус, померлий на хресті. У цьому вищому акті любові і самопожертвування повністю і остаточно розкривається слава Отця.
Тут Ісус не пояснює, яким чином Його смерть – ця правда всередині правди – приносить звільнення від гріха. Щоб зрозуміти Його обіцянку, треба перечитати Євангеліє цілком. У віршах 34-35 Він підкреслює різницю між сином і рабом, а також між колишнім рабом, якого Син звільняє, і рабом, що так і не звільнився. Раб, на відміну від членів сім’ї, не має сподівання на майбутнє – до цього застереження слід було б прислухатися. Ісус, єдинородний, улюблений син Отця (1:18), може не лише звільнити людей, але і розділити з ними Свій статус, зробити їх також дітьми Отця (див. 20:17).
Отже, за словами Ісуса, Його сучасники плутають два види спорідненої приналежності: статус синів Авраамових і статус синів Божих. Вони уявили, ніби сини Авраама автоматично стають і синами Божими, і цю помилку щосили намагаються розвіяти Іван Христитель, Ісус і ранньохристиянські автори, особливо Іван і Павло. Діти Авраамові, наполягають вони, глибоко і тяжко уражені недугою гріха, від якої страждає все людство. Люди, покликані нести світу Боже світло, загрузли в пітьмі. Та все ж надія є. Якщо тільки люди прислухаються і приймуть слова Ісуса, вони зможуть звільнитися від рабства. А доти вони навіть не усвідомлюють, що перебувають у рабстві.
Це слід пам’ятати і сьогодні, адже багато кому здається, ніби номінальне членство в християнській церкві «автоматично» забезпечує милість в очах Божих. Що ж буде, якщо той, хто покликаний нести світу світло, сам заражений пітьмою?