«Знаю Я, що ви рід Авраамів, але хочете смерть заподіяти Мені, бо наука Моя не вміщається в вас. Я те говорю, що Я бачив в Отця, та й ви робите те, що ви бачили в батька свого. Сказали вони Йому в відповідь: Наш отець Авраам. Відказав їм Ісус: Коли б ви Авраамові діти були, то чинили б діла Авраамові. А тепер ось ви хочете вбити Мене, Чоловіка, що вам казав правду, яку чув Я від Бога. Цього Авраам не робив.
Ви робите діла батька свого. Вони ж відказали Йому: Не родилися ми від перелюбу, одного ми маєм Отця то Бога. А Ісус їм сказав: Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо від Бога Я вийшов і прийшов, не від Себе ж Самого прийшов Я, а Мене Він послав. Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він неправдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду кажу.
Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога.»
Знаменитий психолог Карл Юнг опублікував (окрім безлічі наукових робіт) комікс, що демонструє дивовижні способи роботи людської думки. Одна з найприкметніших картинок у цій книзі – портрет Гітлера з підписом: «Ця людина підпалить Європу через безумне прагнення до панування над світом».
Подивившись на таку картинку, читач подумає: «Так-так, звичайно. Так і вийшло: загальновідома амбіція Гітлера заснувати німецький рейх, який проіснує тисячу років, вилилася в Другу світову війну і знищення мільйонів євреїв, циганів і усе інших, кого фюрер визнав «небажаними елементами». Але перегорнемо сторінку – і виявимо, що Юнг поставив під портретом Гітлера цитату з промови самого Гітлера проти Уїнстона Черчілля. Це, згідно Юнгу, яскравий приклад «проекції» – схильності людини перекладати власну провину на інших.
Так винаходиться і поширюється брехня, що опановує людські уми. У романі «Переїзд А.Г. у Сан Крістабель» єврейський письменник Георг Штайнер продовжує ту ж тему. Він вигадує сюжет про те, як група євреїв, що розшукують нацистських злочинців, виявляє постарілого Гітлера в джунглях Південної Америки, десь серед нескінченних боліт, і витягує його звідти, щоб здійснити – хоч якесь – правосуддя. Кульмінація книги – приголомшливе самовиправдання Гітлера: він стверджує, ніби багато режимів були куди страшніші за геноцид, що вчинив він, і до того ж звинувачує єврейський народ, який ніби привласнив собі обраність та право панувати над світом і здійснював безліч вбивств заради цієї мети. Тільки єврейський письменник і притому людина талановита і глибоко сумлінна міг наважитися створити подібну книгу і завершити її на такій ноті, не спростовувавши гітлерівські звинувачення, надавши читачу самому аналізувати слова Гітлера і викривати нагромадження брехні, напівправди і умисно невірних тлумачень.
Але коли сучасний читач намагається розібратися з розділом 8 Євангелія від Івана, йому заважає спогад про невимовні злодійства нацистів і мерзенну пропаганду, що оголосила євреїв нижчою расою і призвала «цивілізовані народи» покінчити з «виродками»: починає здаватися, ніби сам Ісус називає всіх євреїв скопом дітьми диявола, таврує народ брехунів і вбивць. Це викликає інстинктивний протест: невже ці слова вимовляє той Ісус, кого ми узнали і полюбили в інших Євангеліях?
Зрозуміла реакція, але все таки ця реакція надмірна. Нам, громадянам ліберального західного світу, хотілося б сприймати особу Ісуса і Його вчення як суцільну лагідність, помножену на раціональні аргументи, – нехай Він допомагає людям перейнятися любов’ю Божою за допомогою наочних прикладів і притч, запозичених з повсякденного життя. І раптом ця різка відповідь, що перевертає всі наші культурні очікування і навіть наші поняття про пристойність.
Доведеться гарненько подумати. У цьому розділі людина протистоїть натовпу. Вожді народу і його ідеологи вже визначилися: Ісус збиває людей з шляху, з Ним слід розправитися. Дехто готовий вже взятися за справу. Вже посилали стражників заарештувати Його, але стражники відмовилися «виконати свій обов’язок» (7:30-32, 44-46). Натовп, що тепер збігся, рветься побити Ісуса камінням (в. 59). Усе це мало схоже на спокійну, набожну дискусію про якнайглибші істини релігії, засновану на взаємній повазі і безумовній ввічливості. Людина стоїть перед натовпом, готовим розтерзати ненависного оратора, і відважно викриває лицемірство. Навряд чи треба пояснювати, що «юдеї» у цьому контексті зовсім не охоплюють усіх «євреїв», що жили тоді, а тим більше в наступні віки. Врешті-решт, сам Ісус і Його учні-євреї, а Никодим і деякі інші Його послідовники належали до фарисеїв і первосвящеників (7:50). «Юдеї» – це жителі Єрусалиму I століття, ті, до кого Ісус прийшов, як «до своїх», а вони Його не прийняли (1:11).
Передусім Ісус звинувачує натовп у замаху на Його життя: кровожерливість сама по собі свідчить, що ці люди не відають Бога, Якого Він називає Отцем, а значить, малоцінні і домагання юдеїв на походження від Авраама. Задумавши вбивство, людина відкидає свою спорідненість з істинним Богом і нишком визнає свій зв’язок із силами пітьми. В якому б образі ми не уявляли собі диявола, у будь-якому випадку – це сила, що опирається Богові і доброму творінню, сила, що спонукає людину до поганих, руйнівних вчинків, аж до вбивства. Диявол – винахідник брехні, причому найбільш ефективною виявляється «релігійна» брехня. За допомогою брехні диявол виправдовує погані вчинки, представляє їх справедливими і благородними. Хіба мало подібної брехні бачимо ми в сучасному світі, хіба не поводяться так само (на жаль!) і християни? От з якого ракурсу слід розглядати цей епізод, застосовуючи його до сучасного життя, а не з погляду національного питання.
Судячи з відповіді юдеїв (в. 41), вже за життя Ісуса дещо було відомо про дивні обставини Його зачаття і народження. Хоча Іван не розповідає історію різдва, як це роблять Лука і Матвій, зіставляючи це місце з натяком, що прозвучав у 1:13, ми можемо припустити, що ця історія була відома Івану і що деякі опоненти Ісуса використовували темні чутки як зброю проти Нього.