«Дізнався Ісус, що вони того вигнали геть, і, знайшовши його, запитав: Чи віруєш ти в Сина Божого? Відповів той, говорячи: Хто ж то, Пане, Такий, щоб я вірував у Нього? Промовив до нього Ісус: І ти бачив Його, і Той, Хто говорить з тобою то Він!… А він відказав: Я вірую, Господи! І вклонився Йому. І промовив Ісус: На суд Я прийшов у цей світ, щоб бачили темні, а видющі щоб стали незрячі. І почули це деякі з тих фарисеїв, що були з Ним, та й сказали Йому: Чи ж і ми невидющі? Відказав їм Ісус: Якби ви невидющі були, то не мали б гріха; а тепер ви говорите: Бачимо, то й ваш гріх зостається при вас!»
Хто вирішує, коли картинка у фокусі?
Учора я ходив на лекцію і подивився чудові кольорові знімки середньовічних ікон – епізоди розп’яття і воскресіння. Яскраві кольори, переконливо промальовані сцени. І кожного разу лектор ретельно стежив за тим, щоб проектор правильно навели на різкість, щоб нам не упустити анінайменшої деталі. Він стояв напоготові, вдивлявся, просив людину, що сиділа за проектором, щось дещо відрегулювати.
Це завдання не таке вже складне, оскільки середньовічні картини насичені деталями, тяжіють до наочності і чіткості. Сучасні картини влаштовані по-іншому. Іноді художник навмисно пише неяскраво, розпливчато, і потрібна допомога експерта, щоб визначити, коли картинка «у фокусі». Якщо хтось визнає зображення ідеальним і помилиться, усі будуть введені в оману: глядачі визнають, ніби вони розібралися в цьому витворі мистецтва, а вони навіть не зуміли розглянути його як слід.
Розділ про зцілення сліпонародженого завершується контрапунктом: почався він з балачки учнів, які припускали, що людина з’явилася на світ сліпою за власні гріхи чи гріхи батьків, Ісус же спростував їх міркування, зцілив сліпого і розбив аргументи супротивників, що докоряли Йому порушенням суботи. Розділ завершується на тому, що Ісусові супротивники затверджують, ніби вони бачать усе ясно і виразно, хоча вони якраз сліпі. Ісус каже до них: сама по собі сліпота не гріх і не ознака гріха, а от претендувати на ясність зору, коли нічого не бачиш, – гріх. «Оскільки ви заявляєте, що бачите, то й ваш гріх зостається при вас».
От у чому питання: кому вирішувати? Хто визначить, чи у фокусі картинка і яке її значення? Кінець кінцем це питання авторитету, здорового судження. Хто має право ділити світ на тих, хто ясно бачить і бачить розпливчатий, несфокусований образ світу, підміняючи таким чином реальність?
Тут, як скрізь у Івана, це право має Ісус, а відколи Він покинув землю, ту ж місію виконує Святий Дух, завдяки Якому присутність Ісуса повсякденно відчувається і Його ясне судження як і раніше ясно чутно в нашому світі (16:8-11). Під час земного служіння Ісуса Його присутність була реальною і безпосередньою: Він – світло світу (9:5; а також 3:9-21 і 8:12), і в яскравих променях світла світ розділився надвоє. Пришестя Ісуса розділило людство на тих, хто приймає світло і дозволяють йому зціляти, змінювати і направляти їх життя, і тих, хто опирається світлу і вважає за краще залишитися в темряві (як правило, ці люди самовпевнено стверджують, ніби ходять у світлі).
Труд встановити у світі Боже правосуддя, привести все до ладу, «навести різкість» багато єврейських мислителів вважали головним завданням Месії, того, кого Бог пошле у світ. Одне з найбільших месіанських пророцтв, Книга Даниїла, розповідає про Сина Людського, який возноситься і сідає праворуч Бога і отримує від Бога місію творити суд над світом. От що означає питання Ісуса, звернене до сліпонародженого, який був Ним зцілений, а фарисеями вигнаний із синагоги: чи вірить він у Сина Людського, Сина Божого. Це означає: чи готовий він покластися на Того, хто прийшов вершити Божий суд, нести у світ страшне і цілюще світло?
Цілком зрозуміло, що зцілений просить роз’яснень. Хто такий Син Божий, запитує він. (Це питання луною розноситься Євангелієм, як ми переконаємося в 12:34). Він вже проголосив Ісуса пророком (9:17) і стійко свідчив, що саме Ісус повернув йому зір (9:25, 30-33). Тепер йому доведеться зробити ще один крок і визнати в Ісусі не просто пророка, не лише чудового цілителя, але і Того, через кого у світ приходить Боже світло, істина і святість. Нарешті картинка наведена на різкість і ця людина увірувала повністю і остаточно. Ще один з низки Іванових персонажів, що зробили завершальний і найважливіший крок, до якого Іван заохочує усіх своїх читачів (20:31). Чи велика біда, що цю людину вигнали з синагоги? Чи велика біда, якщо місцева влада, уповноважена чи самозвана, докорила йому, «народженому в гріхах» (9:34)? Сліпий, що прозрів, піде за істиною, навіть якщо ті, хто покликаний зберігати істину, її відкидають.
Тим драматичніше з’являється перед нами позиція обвинувачів, твердолобих фарисеїв, що чіпляються за свої принципи всупереч очевидним свідченням. Вони помиляються і гірше за те: вони збудували систему, усередині якої ніколи не зможуть усвідомити свою неправоту. Одна справа – щира помилка, що не позбавляє людини шансу прийняти нові аргументи, нові свідчення і одкровення, інша справа – конструювання закритого світу, запечатаної кімнати, де немає світла, свіжого повітря, немає доступу зовнішньому світу.
Стан цих людей Павло описує в першому розділі Послання до Римлян (1:32). Є люди, які не лише творять погане, але і пристосовують свою мораль так, щоб зло називати добром, а добро злом. Ці люди укладають договір із злом, із самою смертю, вони повертаються спиною до життєдайного Бога і закриваються в такій системі мислення і життя, де Йому немає місця, а значить, немає і надії, фізичної можливості спасіння.
Так хто ж визначає, коли картинка у фокусі? Новий Заповіт відповідає: вирішує Ісус. Ми вже знаємо, що місія Ісуса після вознесіння продовжена Святим Духом, але Ісус сам, безпосередньо, приносить у світ істину і світло. Влада брехні, влада зла дуже сильна, і обманутися неважко. Лише звіряючись з Ісусом, звіряючись постійно, знову і знову, ми зможемо переконатися, що стоїмо на боці сліпонародженого, розділяємо набуту ним віру, відкриваємося Божому світлу. Альтернатива зрозуміла: встати на бік фарисеїв, упевнених у своїй правоті, наглухо замкнутих у рукотворній пітьмі.