Щоб наголосити на важливості робітничого класу в Радянському Союзі, комуністичні радянські оратори оголосили таку фразу: «їх величність – робітничий клас». Водночас до тієї уваги, яку матеріялісти прикладають до цього людського явища, що називається «випадок», можна б ужити подібну фразу: «їх величність – випадок». Як важливість та значення робітничого класу в комуністичній дійсності є уявними, так само важливість та значення «випадку» в дійсності світу є чимось уявним, радше словесним, лозунговим, що фактично нічого не пояснює. Бо що таке випадок?
Коли хтось із вас мав колись товариша по шкільній парті і ваші шляхи згодом розійшлися і щодо часу, і щодо місця, і перервалися між собою ваші особисті контакти, а одного дня в якомусь місті, в якихось звичайних обставинах, полагоджуючи якісь свої справи, ви десь на вулиці стрінетеся, то це буде звичайний випадок. Ні ви, ні ваш шкільний товариш, ні хтось інший цієї зустрічі не планував, не підготовляв, її не шукав, її не сподівався, не вважав її за можливу в таких саме обставинах. Це випадок, справді випадок. Так воно буває з людьми, що мають розум і свобідну волю та можуть пізнавати мету та скеровувати до неї свої вчинки, свої життєві кроки. А може трапитися такий «випадок» і в природі.
Ось стоїть собі висока скелиста гора, від якої одного дня під час землетрусу обірвалось дві брили каміння і, падаючи вниз, до стіп гори, випадково так лягли побіч себе, що створили щось нібито букву «т». Кажемо – це випадок, бо ні самі ці брили, ні хтось інший не мав наміру їх так покласти. Тому ніхто не заперечує, що щось може статися випадково. Але ніхто не скаже, що це випадок, коли біля підніжжя гори спостерігається сотня таких брил скелі, що поукладалися під кутом букви «т». Тут ми вбачаємо існування якогось розумного і доцільного плану і навіть співдії якогось розумного єства, що цей план обміркувало та виконало. Так само ніхто з нас не говоритиме про випадок, коли ми сто разів стрінемо нашого давнього шкільного товариша перед дверима свого помешкання чи на вулиці, завжди на тому самому місці. Ми вважатимемо тоді, що тут не йдеться про якийсь випадок, хоча б навіть наш товариш твердив, що це цілком випадково він стрінув нас перед нашими дверми сто разів. Ми слушно тоді подумаємо, що тут ідеться про якесь умисне слідкування за нами, бо це підтверджуватиме поведінка нашого товариша. Та хтось міг би сказати: що сталося випадком один раз, може статися випадково і сто разів. Очевидно, цього заперечити не можна з абсолютною певністю. Проте так звана математична ймовірність повчає нас ось чого: тотожні випадкові комбінації можуть постати два, три, десять, сто разів, але з кожним новим таким «випадком» стають вони все менше можливими, і врешті, годі буде їх розумно брати до уваги.
Що це таке «математична ймовірність» – покаже наступний приклад. Так звана жеребна кістка, кубик, має на одній із шістьох своїх сторін шість пунктів. Яка є можливість, щоб, кидаючи чотири рази підряд цю кістку-жереб, усі чотири рази вийшло число шість? Було обчислено, що за чотири рухи такою кісткою-жеребом теоретично та математично постає 1296 можливих комбінацій. Отже, математична ймовірність, що за чотири кидання випадуть усі чотири рази числа шість, мається як 1 до 1295. На одну позитивну можливість існує аж 1295 неможливостей, тобто на одне твердження чи сподівання, що наше число випаде, треба сказати аж 1295 разів, що наше число не випаде. І що більше можливостей та комбінацій, то ймовірність більша, що якась одна комбінація вийде, і то кілька разів чи кільканадцять разів підряд. Беручи до уваги таку математичну ймовірність, Євген Блейлер підрахував, яку можливість має, наприклад, випадкове виникнення одного лише ока чи людини, чи тварини, яке було би здатне бачити та жити. Він знайшов просто астрономічну кількість отих математичних можливостей, які годі виразити самими словами, а хіба що цифрами: тих можливостей є 131 тисяча з додатком до того числа близько сорока нулів. З цього Блейлер зробив такий висновок: можливість, що якось випадково виникне таке око, є така маленька, що її навіть не можна собі уявити. На його думку, більш правдоподібним є те, що на мільйон лотерей одна і та сама особа виграє лотереї тисячу разів підряд найвищий приз, або навіть є більш математично ймовірним, що в якомусь підземному місці, в якійсь печері, випадково постане сама собою друкарська машина, аніж живе око. Та такої можливості ніхто з людей серйозно не сприймає. І тому було б звичайним абсурдом припускати можливість чи правдоподібність, що серед отих просто астрономічних комбінацій матерії десь «випадково» постало живе людське око, здатне бачити. – Це твердження такої далекої від фантазій науки, як математика.
І ось усупереч цьому всьому матеріялісти, закостенілі у своїй ненависті чи зависті до Творця, твердять, нібито все, що в світі, – тисячні мільйонів світів, речей, організмів, живих істот – це тільки результат різних комбінацій основних атомів матерії, які постали внаслідок руху. Все те, що є, розвинулося з безморфної матерії та руху, і то так «випадково», без якогось плану та цілі, як чиста гра випадку, самопливу, через еволюцію, в якій діє випадок як найвищий суверен. І саме він, отой випадок, визначає, що з мільйонних комбінацій, які постають унаслідок руху матерії, виникають також випадково деякі істоти, придатні для життя. І власне ті випадкові комбінації, тому що в них є випадкова здатність видержати боротьбу за життя, – спасаються, зберігаються, вкладаються в еволюційний процес, а інші, непридатні до життя невдалі комбінації, зникають у цій боротьбі. Така їх «теорійка» побудована на отій саме астрономічній математичній імовірності. Та якщо б така «теорійка» була тільки самим математичним обліком, то ще можна б зрозуміти для цього роду витрат часу на безкорисні рахунки. Але матеріялісти з невеличкою астрономічною імовірністю такого випадку підходять до життя та хочуть його пояснювати: і в малому, і у великому, і в теорії, і на практиці; ба, що хочуть навіть на цій основі розцінювати життя та ним кермувати. А тут уже мовчати годі, головно, коли бачимо скільки хаосу, фальші та лиха, матеріяльного і морального, такі «теорійки» можуть принести та приносять, як це доводить сумна совітська дійсність, де експериментувався матеріялізм та його підтвердження на живих людях. Коли йшлося тільки про теорію, ми могли б сказати: «Товариші матеріялісти, пояснюйте собі виникнення життя на землі оцею невловимою правдоподібністю випадку. Ми, віруючі, пояснюємо його на основі далеко більшої математичної імовірності, а саме, що світ не постав випадково. Кожна здорово думаюча людина вибере краще та влучніше пояснення, без потреби якогось пропагандистського оглушування людської свідомості».
Однак, щоб полегшити цей вибір, можна б поставити декілька питань товаришам матеріялістам. Найперше: «Хто і коли довів науково і переконливо, що всі норми буття, а головно життя у світі – це тільки комбінації атомів чи молекул? Хто і коли довів науково, що, наприклад, усі духовні процеси людського життя, як, скажімо, мислення та бажання – це тільки якісь там комбінації неживої матерії в русі?» Ми не питаємо про теорії та гіпотези, а про докази. Ми не вдовольняємось фантазіями, а реаліями. Бо не на фантазіях, а на життєвих реаліях можна будувати та ладнати людське життя. А далі: навіть, якби ми прийняли, що можливим є виникнення життя матерії, то це ще ніяк не доводило б випадкового виникнення життя на землі та його різнородних форм. Де ж бо ділися оті всі невдалі «випадкові» комбінації, що саме через свою невдачу не вдержалися при житті чи існуванні? Чи тут відіграє таки свою роль «випадок», що в земних покладах збереглося стільки різних створінь, які вимерли після довгих тисячоліть? Такі випадки надто вигідні, – це ж бо вода на млин матеріялістів, – щоб могти їх отак легко прийняти, без боязні, що вони спрепаровані самими ж таки матеріялістами на замовлення, щоб врятувати їх гарні теорії. Як не можна пояснити випадком виникнення, наприклад, людського ока, так само й не можна пояснити самим лише випадком його передавання з роду в рід, бо якщо воно народиться з якоюсь вадою, то ми це слушно вважаємо за якусь ненормальність. Як можна пояснити тоді спадковість людських органів та людських снаг і сил? Припустім, що колись випадково якась мавпа випрямилась та вже не стала більше знову на чотири ноги, але розвинулась у двоногу людину. Чому ж тоді всі її нащадки вже незмінно ходять двома ногами, а не рачкують? Чи й тут діє випадок? Якщо так, то в людській родині можна за кожним народженням сподіватися якогось мавпюка. Однак ніхто поважно не враховує такого випадку в людському житті, а й життя людства довело, що таке становище є правильне. Чому ж, отже, тепер повертатись до якоїсь печерної доби, щоб пояснювати ці явища та факти? Якщо так висновки робить матеріялістична наука, то вона не наука. Бо правдива наука йде вперед, а не повертається назад.