У попередніх наших розмовах ми приглядалися до природи та походження людської душі, як одного з двох головних складників людини. Ми бачили, що вона за своїм походженням – безпосередній результат творчих рук Божих, за своєю ж природою – духовна й безсмертна. Та людина – не тільки душа, а й тіло. Яке відношення тіла до душі і навпаки – ми вже також розглянули. Лишається дослідити ще питання: «Що таке тіло саме в собі та яке його походження?» За вченням Церкви Христової, тіло для людини є не лише місцем перебування душі чи, як дехто твердить, «в’язницею душі» на землі, а становить основну частину, що разом з душею творить одну гармонійну цілість – людину. Тому не слід відділяти походження людського тіла від питання про походження людської душі.
Святе Писання Старого Завіту висловлюється в Книзі Буття про походження людини так: «Бог на Свій образ людину створив» (Бут. 1:27). Тут не робиться жодної різниці між тілом і душею. Більш образне є оповідання в другому розділі тієї самої книги: «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею.» (Бут. 2:7). Тут уже є диференціяція між тілом, створеним «з пороху земного», та «віддихом життя», тобто душею. Тут Бога представлено як Творця обох складників.
А тим часом, чи не вважається науково доведеним, що людина, принаймні щодо тіла, мала свій початок у тваринному світі? Це часто та постійно твердить багато людей. А що біблійний опис про створення люди сприймають надто буквально, не кажемо дослівно, але буквально, – то на основі цього вороги віри та Бога роблять висновок, нібито між Біблією та наукою є повна суперечність. За вченням Святого Письма Бог мав би створити тіло людське безпосередньо з землі, чи пак, з неживої матерії, коли тим часом наука уже «довела» – так твердять матеріялісти, – що людина походить від мавпи. Звідси постає протиріччя.
Що можна на це сказати? Наука ніяк не довела, що людина походить від мавпи, ані Святе Письмо не твердить, що Бог створив людське тіло безпосередньо з неживої матерії. Тому не можна говорити про якусь суперечність та протилежність становищ. Без сумніву, є деякі ознаки, з яких можна зробити висновок про спільне походження деяких людиноподібних тварин, що вже вимерли, та людини наших днів. Однак певним є те, що людина ніяк не походить від сьогодні існуючих людиноподібних мавп, як наприклад шимпанзе. Та навіть щодо тієї подібности, що мала б існувати між вимерлими людиноподібними створіннями та людиною, залишається багато неясних і непевних тверджень. Незважаючи на всі зусилля і намагання, наука не змогла дати відповіді на питання, що й досі лишаються нерозв’язаними. Справжні вчені це повністю усвідомлюють. Тільки поверхово начитані агітатори та популяризатори псевдонауки висувають такі твердження, що ніяк не є певно доказані й на них будують свої повітряні замки.
Треба передусім рішуче заперечити, нібито за вченням Святого Письма Бог створив людину безпосередньо з неживої неорганічної матерії. У чому суть Божого об’явлення про людину – знає дуже добре Церква. А вона не змушує нікого давати таке тлумачення для цього біблійного оповідання про походження людського тіла. Дехто може сумніватися, чи бува через те Церква не віддаляється від виразного вчення Біблії, чи пак, що вона, спостерігши якісь суперечності чи недосконалості в ньому, у світлі досягнень науки намагається тепер змінити значення біблійного оповідання. Головно в Радянському Союзі робляться такі закиди, нібито церковники, пристосовуючись до досягнень науки, тепер почали інакше тлумачити Біблію, щоб якось встояти перед наступом наукового атеїзму.
Але такі закиди, з одного боку, виявляють хіба що незнання справжнього вчення Христової Церкви про походження людини, з іншого ж боку, є доказом, що дехто втратив довір’я до вчення Церкви. Тут можна б лише запитати: «Кому доручено авторитетно тлумачити Святе Письмо?» Може, атеїстичній пропаганді? Та ж вона на те лише, щоб висміювати все релігійне та перекручувати очевидне або фальшувати те, що їй заманеться. Не з цього джерела випливає істина Святого Письма, а з тієї поважної наукової праці, яку під непомильним проводом Церкви ведуть справжні знавці біблійних наук вже майже дві тисячі років, дотримуючись певних і незмінних засад.
Якщо тлумачиться Святе Письмо, треба пам’ятати передусім про дві головні засади: брати до уваги намір автора і літературний жанр цих книг.
Не було наміром автора Святого Письма давати науковий виклад про початки світу та людини; його намір є релігійного характеру: встановити зв’язок між людиною і Богом. Та навіть релігійні правди він не викладає по-науковому, а мовою загально зрозумілою навіть простій людині. Не йдеться тут про науково-богословську працю ані про книжку, написану для мешканців сучасних багатолюдних міст, а про виклад для простого народу. В оповіданні про створення людини Бога представлено немовби мистця, що виробляє з земної глини постать людини. Ясно ж і для невчених, що не можна цього розуміти дослівно. Треба розрізняти між справжнім змістом тексту та його образною літературною формою.
Що, отже, хоче сказати Біблія? Ось що: людина складається з двох основних частин – з тіла, що походить із «землі», тобто з вже існуючої матерії, та з душі, що походить безпосередньо від Бога, – «вдихнення душі». Ота земля – «порох землі» – не мусить бути якраз неживою матерією. Тому, коли Святе Письмо каже, що Бог сформував тіло людське з «пороху земного», то це насправді означає, що, змальовуючи цей образ, автор хотів висловити окремий Божий творчий задум щодо походження людського тіла. Ось і все! Питання про походження тіла з живої чи неживої матерії не вирішується та не трактується в Святому Письмі, бо це виходить поза намір його автора. Ба навіть і наука не виключає, щоб тіло людське не могло постати в результаті якогось радикального процесу. Людське тіло вже від самого початку мусіло бути добрим знаряддям душі та відповідним її осідком, незалежно від того, чи воно виникло шляхом довговікового розвитку з тілом людиноподібних звірят, а чи одноразовим Божим творчим актом, що вже раніше створену живу чи неживу матерію перемінив у людське тіло, здатне прийняти душу та створити з нею одну живу істоту. Так чи інакше людина була окремим твором Божої премудрости та всемогутности незалежно від того, чи вони виявляться одноразовим актом, чи за Божим задумом здійснятимуться цілими віками, щоб своєчасно явитися в тій чи іншій видимості. І тому, коли б Господь був від віків так уклав творення світу та розвиток життя в ньому, щоб він, на основі даних Богом природних законів, протягом довгої еволюції приготовляв людське тіло, здатне прийняти, у визначений Богом момент, людську безсмертну душу, то й тоді діла рук Його великі та звіщають Його славу. Тому людське тіло – чи сформоване безпосереднім Божим творчим актом, чи за допомогою природних сил та законів, даних Богом від віків, – є ділом Божим. Тим-то Церква не боїться науки та не втікає перед нею. Навпаки, це ж вона дає надхнення найбільшим розумам, щоб у цьому напрямі розгортали свою працю. Церкві не страшний ні скелет так званого «синантропоса», ні людини «неандертальської», ані скелет так званого «гомо сапіенс». Бо коли ще вчора матеріялісти укладали з цих скелетів, сказати б, родовід мавполюдини і людини, то сьогодні вони вже ставлять їх не один за одним, а побіч себе – як споріднені єства, що жили одночасно. Ще не одна з цих теорій провалиться, а стародавнє оповідання книги Буття перебуде в усій своїй релігійній правді: «Людина є від Бога, і з тілом, і з душею».