З попередніх наших розмов ми пізнали наочно, що Бог є Творцем життя людини, законодавцем її життя й остаточною метою людського життя. Це три головні зв’язки між Богом і людиною, основа всякої релігії, християнської ж зокрема. Однак у нашому житті не можемо обмежитися тільки до цих трьох основних зв’язків; це було б дуже загальне й незадовільне наше особисте ставлення до Бога, дуже невиразне. Бо залежність людини від Бога обмежується не лише цими загальними, основними речами, а й співвідноситься з усім людським життям навіть у найменших деталях. Багато речей у нашому житті виглядають нам, на перший погляд, тільки результатом випадку, а не якогось плану. І коли брати це тільки суто природно, розглядаючи лише природні причини, тоді воно й справді може так виглядати. Ми неспроможні, наприклад, передбачити і визначити наперед, які риси батьків успадкує мала дитина, неможливо нам передбачити, які наслідки матиме її виховання, які впливи діятимуть на неї. Однак усі ці речі є вирішальними для долі людини, може, на цьому, а може, навіть і на тому світі. Від одного моменту може іноді залежати, чи хтось опиниться саме в такій ситуації, в якій стріне його смертельний випадок або, навпаки, на якому може уникнути він якоїсь великої, вирішальної небезпеки. Випадкова зустріч з тією чи іншою людиною може дати нашому життю якийсь непередбачений напрямок, зовсім новий, не такий, як ми собі планували чи бажали. І так повсякчасно – кожний день, кожної хвилини.
Тож питаємо себе: «Чи справді тут ідеться суто про чистий випадок?» З природного погляду виглядає, що це справді звичайний лише випадок. Як ми вже раніше говорили, випадкове є те, що виникає без якоїсь точно означеної причини, яка діє доцільно, щоб осягнути точно означений і наперед визначений наслідок. Так воно є, коли вважати життя людське та життя світу тільки як гру природних причин. Те чи те сталось, мовляв, так, а не інакше, лиш завдяки збігові різних причин, обставин, осіб, а не внаслідок якогось природного закону чи як результат якогось розумно укладеного плану.
Та як це все співвіднести до Бога? Чи в Бога можливий випадок? З того, що ми досі сказали про Бога, про Його творчу дію та про Його прикмети, висновок зрозумілий: у Бога немає нічого випадкового, нічого непередбаченого, необміркованого. Бог – безконечний, тому і Його знання необмежене – ні часом, ні простором. Він знає у найменших деталях закони природи, бо є їхнім Творцем. Тому Він знає також усі можливі та всі дійсні комбінації, які входять чи входитимуть у ці природні закони, знає всі наслідки цих комбінацій. І не лише це. Бог передбачає та знає навіть усі свобідні рішення людини. В Бога немає нічого непередбаченого. Для кожного, хто вірує в Бога, це очевидне.
Але Боже знання і Боже Провидіння є не тільки абстрактним, теоретичним. Господь не створив світ, залишивши його напризволяще, щоб став він іграшкою законів природи і людської свобідної волі, а то й сваволі. Господь мав у Своєму творенні точно означену мету. Відповідно до неї Він уклав усе створене та дбає, щоб та мета була осягнена. Інакше Він був би поганим майстром та інженером Всесвіту, коли б функціонування цієї величезної машини Всесвіту були лише випадкові чи залежні від людської сваволі. Бог діє у світі, серед створінь постійно і безнастанно. І ця Божа дія називається Божим Провидінням. Та ми фальшиво розуміли б Провидіння Боже, якби думали, що сотворіння та передусім людина є тільки безвольним інструментом у Божих руках, та ще й невідповідальним за свої вчинки. Бог дає людині повну свободу, лишає їй свободу діяти, як подобається. Так само залишає свободу діям законів природи і не втручається у них. Все ж таки кажемо, що Бог може і осягне Свою намічену мету в загальному і в кожному поодинокому випадку зокрема. Це, на перший погляд, виглядає як суперечність. Насправді ж так воно не є.
Бог є Творцем того, що діється в природі та що діється в історії людини на землі. Він від початків знав, які конкретні наслідки матиме діяння законів природи в різних і найменших обставинах, і як діятиме свобідно людська воля. І це Він знав би навіть тоді, якби кожна, навіть найменша частинка матерії діяла незгідно з природними законами, але свобідно. А ми знаємо, скільки то частинок в одній лише краплині води – їх мільярди. І чи це свобідна дія чи визначена законами природи, Бог знає всі можливі комбінації, всі дійсні події, що існуватимуть від початку до кінця Божого твору. Очевидно, завдяки Своїй творчій всемогучості Бог може втручатися прямо і безпосередньо в закони природи чи в хід історії, тобто творити чуда. Хоча вони збуваються тільки поодиноко, і не тому, щоб рятувати Божі плани та досягнути Богом визначені цілі, але для більшого вдосконалення тих планів та для більшої Божої прослави і добра розумних створінь – людей. Та Бог і без чуд осягає Свою мету, навіть коли йдеться про свобідну людську волю. Тому і доля людини, розумної і свобідної, знаходиться в руках Божих. Якщо осягнемо нашу життєву мету, то лише тому, що Бог так уклав наше життя та ті всі особи і речі, які нас оточують. Вони нам допоможуть осягнути нашу, Богом визначену мету. Та це ніяк не означає, що людина повинна закласти руки за спину й пасивно животіти, чекаючи самих лише Божих вказівок, спонук і втручання. Можемо цілком правдиво та щиро сказати, що осягнення нашої життєвої мети залежить також вповні від нас, від наших рішень, від наших діл. Боже Провидіння не звільняє нас ні від праці, ні від нашого власного планування. Однак ми того не знаємо, чи наприкінці всі наші зусилля не виявилися б безуспішними й марними, якби нам на перешкоді не стали непередбачувані труднощі. А чи такі труднощі виникнуть та стрінуть нас у нашому житті, залежить від Божого Провидіння. Бог є паном і творцем усіх наших життєвих обставин та всіх обставин цілого світу. Він бо знає, які саме труднощі, перешкоди та обставини є для нас дійсно непередбачені, трудні чи небезпечні. Тому він знає і наші рішення, і наші діла, що їх ми довершимо в тих чи інших обставинах, які Він створив. Тому людина не тільки залежна від Бога в усьому; вона матиме досягнення чи неуспіхи в своїх зусиллях залежно від Божого Провидіння. І якщо б людина знала все те, що знає Бог-Творець, і про світ, і про кожну людину, – тоді вона могла б уникнути багато перешкод та небезпек. Тому розумна людина може й повинна шукати допомоги саме в отому Божому Провидінні. Людина потребує Божої допомоги. Відомо, що ніхто не може згрішити без свобідної згоди та ніхто не буде осуджений без власної вини. Проте нам добре відома наша людська слабкість та схильність до злого – навіть уже з нашого власного життєвого досвіду. Все залежить від того, на які тяжкі досвіди та випробування буде наражена наша «чеснота». Якщо труднощі будуть надто великі, то є ймовірність, що ми впадемо, зневіримося, провинимося перед Божим і навіть людським правопорядком. Та ніхто, крім одного Бога, не знає, які саме труднощі та перешкоди ми спроможні подолати, а які ні, в яких спокусах встоїмося, а в яких упадемо. Тільки Бог може кермувати нашими вчинками і нашою долею, щоб ми не знайшлися в непередбачених і надмірних труднощах. Тим-то й молимося в нашій молитві «Отче наш»: «…і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого». Чи: «захорони нас від надто тяжких для нас труднощів й обставин, в яких виявилася б наша неспроможність, в яких заломились би наші фізичні та моральні сили». А якщо Бог і поставить нас у трудних обставинах та труднощах, то Він, як пише св. Павло, «при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли» (1 Кор. 10:13).
Тому людина потребує Божої допомоги не тільки в земних справах, а передусім у тих, що стосуються нашого вічного спасіння. І важливим є цю Божу допомогу собі запевнити. Чи це можливо, побачимо в дальших наших розмовах. Побачимо, що Боже Провидіння зовсім не паралізує нашої активности, а якраз її стимулює; вона ж бо розбуджує в нас свідомість, що людське життя не є справою випадку чи фаталізму, але розумного та доцільного планування – і Божого, і людського.