Атеїзм і його комуністичні, головно совітські, пропагандисти залюбки покликуються на історію релігій нібито як на доказ своїх тез. Тим часом вони не розглядають релігійного явища справді по-історичному, тобто вичерпно та об’єктивно, а роблять довільний вибір текстів та фактів – відповідно до своїх встановлених тез. Через це їхні писання, хоча можуть переконати неграмотних у цьому питанні, проте для справжніх знавців є хіба що жалюгідним спотворенням історії та науки взагалі – заради якихось матеріяльних чи економічних інтересів та вигод. Тому не без користи буде розглянути деякі затерті фрази комуністичної атеїстичної пропаганди.
Марксизм-ленінізм уважає себе безпосереднім спадкоємцем і тлумачем усіх антирелігійних рухів, яких тільки знала історія. Совітські атеїстичні підручники зібрали в собі разом усе, що тільки до сьогодні було сказано проти релігії, незалежно від контекстів і обставин, в яких про це говорилося, та чи й взагалі було воно сказане проти справжньої релігії, а чи тільки проти якихось пофальшувань релігійного явища. Вони залюбки покликаються і на стародавніх грецьких філософів, що нібито висміювали релігію, тим часом як вони тільки висміювали поганський політеїзм. І разом з ними вони немов нарівні ставлять і західноєвропейських вільнодумців минулих століть та їхніх російських послідовників, що відкидали релігію, за їхніми висловами, в ім’я розуму. А після їхніх слів можна зараз же в наступному абзаці знайти і вислів якогось деїста, що відкидав релігію, не заперечуючи існування Бога; і, згодом, цитують також сентенції позитивістів, що протиставили науку релігії. І ця тенденційна та штучно скомбінована суміш слів, що інколи навіть суперечать самі собі, мають бундючну назву «наукової постави» супроти релігії. Тим часом ота демагогічна балаканина та писанина не має нічого спільного з наукою, з науковими методами праці й досліджень. Це своєрідне дилетантське витинання поодиноких слів і навіть букв з якоїсь книги, щоб з них укласти якесь твердження, суперечливе твердження книжки, з якої ці букви чи слова були взяті. Цей процес «витинання» марксисти-леніністи називають науковими методами поборювання релігії.
У давнину філософи намагалися пояснити, як постала віра, почитання і культ якогось поганського божества, але мало хто запитував себе, звідки взагалі в людині взялося релігійне почуття та що є джерелом релігійної потреби. Уся жадоба знання тодішнього світу була спрямована до пізнання таємниць природи, яка оточувала тодішню людину. Однак давня людина небагато цікавилася таємницями власної, людської природи. Вона вважала себе єством, здатним пізнати себе достатньо легко: що не потребує вона багато пояснень і досліджень. Психологія не належала до предметів навчання давньої людини. Але ж і тепер людина цікавиться радше світом, що її оточує, аніж сама собою. Тому природничі науки є давніші та більш розвинені за психологію та інші науки, що вивчають людину. І сьогодні людина значною мірою є ще отим великим недослідженим єством, повз якого переходимо майже з невиправданою байдужістю та незаінтересованістю. Тому, коли йшлося про релігію, стародавні грецькі філософи та мислителі не зауважили, звідки взялася релігія в людині та чому вона є в людини, а цікавилися лише зовнішніми виявами віри й культу, а притім не раз обмежувались до суспільних явищ народу, серед якого проживали. Тим часом знаємо, що релігійне уявлення давніх народів були дуже примітивні, прості та наївні. Так ото зрозумілим стає, чому люди замислювались, довго роздумували, відкидали такі вірування чи такий релігійний культ, що з тих вірувань виникав, і навчали своїх земляків та сучасників, що не слід почитати кам’яних, глиняних чи якихось інших ідолів, а всіх отих божків – зевсів, меркуріїв, аполонів чи марсів – вважати казкою та вигадкою. Вони мали слушність. Але сьогоднішні марксисти не мають права вважати їх за атеїстів чи за своїх предтеч в атеїзмі. Ті бо першими запротестували б проти такого фальшивого розуміння їхнього вчення. Грецький філософ Ксенофон, наприклад, заявляв, що сучасні йому поганські божища – це ніщо інше, як тільки мітичні уподібнювання людей. Філософ Евемер твердив, що ці божки – це давні народні люди-герої, котрих обожили нащадки, призабувши фактичну історію. Але в таких і подібних висловах та вченнях говориться тільки про деякі форми поганської релігійности та її виявів, а не про самий зміст та походження чи джерела релігійного явища взагалі. Далеко рідше появлялися між цими філософами також і матеріялісти, як наприклад, Демокрит (460-360 рр. до Хр.), але й вони не намагалися розв’язати проблеми релігії і коріння релігійности в людині та не цікавилися релігійною психологією. Тому совітські атеїстичні пояснення про ставлення цих людей до релігії взагалі є особисті, часткові та тенденційні, тому й фальшиві та не можуть видержати наукової критики. Що більше, часто через свою фрагментарність і відірваність від цілости життя і обставин свого часу вони не є нічим іншим, як тільки злобним пофальшуванням думки цих філософів, щоб тільки здобути аргумент у боротьбі з релігією та щоб виконати партійну програму. Вони хочуть знайти в стародавніх філософів розв’язку проблем, про які ці люди навіть не думали. Та це, однак, не перешкоджає їм з так скомпанованих текстів та цитат, а то й самовільних пояснень та доповнень, робити нібито практичні висновки, мовляв: у давнину тільки простий та невчений народ вірив у богів тому, що він був обманений священиками й усякими визискувачами, а люди освічені та вчені були атеїстами. Отже, бути релігійним сьогодні – це ознака неграмотности й засіб визиску працюючого класу, тим часом як нерелігійність чи навіть атеїзм не залежить від класової зрівнялівки ані навіть від культурного прогресу. Коли ми в кожній добі людської історії натрапляємо на скептиків чи безвірків, то це тільки доводить, що віра – це свобідне виявлення людської волі, а не якийсь сліпий інстинкт, насильно накинутий людині чи то природою, чи суспільством, а чи якимось соціяльним класом.
Коли розглядатимемо релігійну психологію давніх народів – але за старими об’єктивними методами, а не на основі готових уже схем, укладених за інтересом чи якими упередженнями, що не мають нічого спільного з наукою, то дійдемо висновку, що дуже часто навіть у цих своїх примітивних, наївних релігійних поняттях та образах тодішня людина шукала правдивого Бога і правдиві духовні вартості. Критики стародавніх філософів здебільшого викривали те, що в античному релігійному культі було неслушне й фальшиве, а не заперечували віру чи релігію взагалі. Античні філософи не погоджувалися з народними релігійними віруваннями не тому, що осуджували релігію взагалі, а тільки тому, що бажали поглибити своє знання про божество та осмислити його. І цим вони відрізнялися від простолюдина, що не мали для цього ні підготовки, ні спромоги навчатися, ані навіть такого поглиблення вони собі не бажали, бо в тих релігійних поняттях знаходили відповіді на свої щоденні потреби суто змислового характеру. Цим пояснюється факт, що, незважаючи на всі оті критики наївного народного культу та вірувань, поганська філософія давніх часів поступово підносилася все вище й вище до ліпшого пізнання божества та справді релігійного світогляду. Анаксаґор, Сократ, Платон, Аристотель були вже такі близькі до об’явленої християнської істини, що викликали подив у багатьох Отців Церкви перших сторіч християнської ери, а середньовічна історія прийняла їх, немовби своїх християнських філософів. Наприклад, святий Тома Аквінський розроблює та вдосконалює доктрину Аристотеля. А це доводить, що людський розум здатний пізнати власними силами існування Бога та головні Його риси. Власне з цієї розумної снаги релігія бере найперші й основні поняття про Бога. Тому можна об’єктивно сказати, що історія стародавньої філософії показує якраз протилежний напрям до того, котрий подають совітські атеїсти, намагаючись втлумачити свої ідеї неознайомленим з цим як слід слухачам чи читачам. Це неправда, нібито всі мудреці давнини відкидали релігію як вияв та засіб експлуатації працюючого класу, а зокрема невільників; як засіб одурманення народів, щоб могти ними краще керувати та користати соціяльно. Правдою, навпаки, є те, що тодішні мудреці-філософи могли піднестися понад усю приземленість тодішніх народних релігійних понять, головно поганського многобожжя, та знайшли шлях, що привів їх до одного творчого Начала, в якому вони бачили найвище щастя, красу та добро. До таких вершин дійшли справжні представники стародавньої думки, тому якраз протилежне пояснення, що його дають марксисти та атеїсти сьогоднішніх днів, дуже подібне до тих мітів та казок, з якими боролися всі визначні грецькі філософи: від Ксенофана до Платона й Аристотеля. Сьогоднішнє атеїстичне уявлення про релігію як явище недалеко відбігло від релігійних уявлень давніх поганських народів і являє собою такі самі труднощі в його поборюванні та спростуванні, на які натрапляли колись піонери справжньої грецької релігійної думки.