Ми бачили в попередній нашій розмові, що Церква – це Божа містерія, а не людський організаційний витвір для поширювання культури чи цивілізації. Церква як Божий твір між людьми має зовнішні прояви та свою зовнішню історичну дійсність, яка вказує на внутрішній зміст, але не є його повним виразником, і то без жодної іншої решти, тому від питання, що таке Церква, переходить людський розум відразу до другого питання: яка вона? І перша відповідь – це ствердження внутрішньої, основної, духовної єдности і навіть зовнішньої історичної єдности, також організаційної єдности Церкви. Така відповідь і підтвердження потрібні вже через історичний факт існування різних Церков, а з цим і різних доктрин про Церкву та про різновидність.
Якщо поглянути в історію і сучасність, то питання єдности Церкви Христової має першорядне значення. Це ж бо історія і сучасність стверджує факт, а не проблему, що багато Церков, які не мають між собою ні внутрішньої, ні зовнішньої єдности. Тому той, хто поважно ставиться до Церкви як до твору Божого для спасення людства, незмінно мусить поставити собі питання: де вона? Котра з отих Церков є тим твором, тією містерією Божою? І саме відповідь на це питання розв’язує багато, хоч, може, не всі питання, що їх ставить життя та історія про Церкву Христову. І тому відповідь на нього вже з уваги на її значення для людського спасіння не важка, але доступна для всіх, що мають здоровий глузд, для всіх, що в Церкві Христовій бачать не тільки зовнішню організацію, але передусім Божу інституцію для спасіння людства. Є і головні шляхи, щоб дійти до пізнання правди про єдність Церкви: шляхи внутрішнього розгляду Церкви, твору Божого, і шлях дослідження історії Церкви: походження тієї єдности від Самого ж засновника Церкви – Христа Богочоловіка. Сьогодні зробимо кілька кроків тим та іншим шляхом.
Найперше, Церква Христова – це продовження спасительного Божого чину, продовження діла Христового на землі, під зовнішніми, сприймальними видами – це містичне Тіло Христове, головою якого є сам Христос. Наука про Церкву як про таїнственне Христове Тіло походить від Апостолів і збереглася в Церкві протягом усієї її історії. Бо й справді, коли розгорнути, наприклад, Послання святого апостола Павла, то там виразно мовиться про «Церкву – Тіло Христове», і святий Апостол на всі лади висловлює цей внутрішній, органічний зв’язок і з Христом, як Головою, та Церквою, як Його видимим Тілом в історії. Він, наприклад, пише: «Хоча нас багато, та, однак, творимо одне тільки Тіло Христове»; «ви – Тіло Христове»; «Церква, що є Його тілом», «будувати тіло Христове». Це тільки уривки змістовних текстів, де святий Павло викладає свою глибоку науку. Тут виражена чітко і недвозначно єдність між Христом і Церквою, як єдність між головою та тілом, і єдність між членами Церкви, як єдність між членами одного і того самого тіла. Тому без Христа немає Церкви, а Христове спасительне діло може відбуватися між людьми тільки за допомогою Церкви. Вона продовжує Христа і Його діло в світі. Один з великих протистантських мислителів наших днів писав: «Для вірних Церква є продовженням Божого воплочення, поширенням Христової Особи та діла Христового в часі й просторі. Тому з цієї рації Церква є непомильна посередниця Божих ласк та спасіння». І саме тому, що Церква – це містичне тіло Христове, що Церква є продовженням і немов поширенням другої Божої Особи в часі й просторі її спасительного діла аж до кінця Всесвіту і до кінця віків, вона може бути тільки одна, єдина, без огляду на кількість її членів чи на тривання її історії. Церква і єдність Церкви – те саме. Чисельність Церков – це суперечність сама в собі. Бо Христос як Бог і Богочоловік, як вічність та історія – тільки один єдиний, Він не може зодягати, немов якусь одежину, цю чи іншу Церкву, це чи те тіло. Його таїнственна злука з Церквою – Його Тілом – є таїнством, другим актом таїнства Божого воплочення. Ця єдність іде так далеко, що Христос молився на Тайній вечері: «Отче, щоб були всі одно, як Я і Ти одно». Ця єдність нагадує ту єдність, що існує в Бозі, між Божими Особами. Тому тут не може бути якихось людських здогадів, спекуляцій та пояснень, тим більше, що не може бути індивідуальних чи народних інтересів, згідно з якими можна було б ділити Церкву Христову на різні частини, автономії, автокефалії чи незалежні Церкви. Ця єдність може бути збережена та вповні здійснена тільки в такій єдності Церкви, яка відповідає єдності Христа як невидимого Голови видимого містичного Тіла – Церкви.
Саме єдність Церкви є не тільки наслідком Божого походження Церкви, її генеалогії від Христа Богочоловіка, але рівночасно і знаком, зовнішнім знаком якраз цього Божого характеру Церкви Христової на землі, за цим висловом Христа Господа: «Щоб були всі одно, щоб світ повірив, що Ти Мене післав, Отче». Крім внутрішньої потреби єдности, існує ще й ота зовнішня, немовби місійна обов’язковість єдности Церкви Христової. Єдність Христової Церкви має бути знаком її Божого післанництва і навіть самого Христового божества: «Щоб світ повірив, що Ти Мене післав». Тому брак єдности є якраз найбільшим згіршенням для світу і найбільшою шкодою для Христової Церкви на землі. Те, що сьогодні світ здебільшого ще не пізнав Христа і Його Божого післанництва і не повірив Йому, чи навіть починає наново сумніватися в божестві Христа, а чи взагалі в Його історичному існуванні, походить перш за все з браку єдности між християнами. Має коріння, сказати б, у тому конкуренційному співіснуванні та діянні різних християнських так званих Церков, що між собою різняться та в багатьох речах розходяться. Але Христос один – і тому Він не воплотився ні в жодній пентархії чи олігархії, ані в демократії чи якомусь собороправстві.