1) Реставрація поганства за Манассії (687-642 рр.) (2Цар. 21:1-17; Пс. 94 [93])
Син і спадкоємець Єзекїї, повністю підкорившись впливу Ассирії, запровадив в Юдеї поганські звичаї та почав переслідувати пророків.
Саме в ті часи, можливо, і написано Пс. 94 (93).
2) Сходження на престол Йосії і пророк Софонія (2Цар. 21:18-26)
Коли Йосія (640-609) сходив на престол, йому було лише вісім років. Люди, які правили від його імени, загалом продовжували політику Манассії та Амона. Проте пророки знову здобули право промовляти. Виразником релігійної опозиції став пророк Софонія. То був час світових переворотів, занепаду Ассирії та появи на історичній арені нових народів: персів, мідян, халдеїв і скитів. Ув історичних потрясіннях Софонія вбачав знамення прийдешнього Страшного суду Господнього. Під впливом проповідей пророка молодий цар вдався до рішучих заходів і, як наслідок, покінчив з ідолопоклонством та здійснив централізацію культу в Єрусалимі. У період реформи Йосії проповідував пророк Єремія, а згадки про Софонію зникають. Найімовірніше, він помер ще тоді, коли Йосія тільки започаткував перетворення (бл. 625 р.). Ученню Софонії притаманні такі характерні риси: а) у подіях світової історії проявляється Господня воля; б) гріх світу неминуче породжує руйнівну бурю, подібну до давнього потопу; в) після цієї бурі врятується лише «народ убогий» – так Софонія називає по-справжньому побожних людей; г) після закінчення днів відплати Бог об’явиться серед Своїх обранців і встановить на землі вічне Царство радости й світла.
Соф. 1:2-18; 2:1-15; 3:8-17.
1:2-3. День Суду пророк описує як усесвітній потоп (див. Бут. 6:7). Це означає, що цілий світ утрачає сенс і немовби повертається до первісного хаосу, запанування якого людина, цар природи, проявляє себе як істота, що не гідна свого покликання. 1:5. Культ поклоніння небесним світилам був офіційною релігією Ассирії. 1:8. Іноземні звичаї та моди приходили в Юдею разом з ідолопоклонством. 1:9. «Хто перескакує через поріг» – натяк на марновірний звичай, широко розповсюджений на Сході. Поріг вважали житлом духів домашнього вогнища. 1:12. Пророк говорить про людей, які заперечували відплату Божу. «Ані добра, ні зла» – стійкий зворот, який означає «нічого». Інакше кажучи, ці люди не вірили в дієвість провидіння Ягве. 1:14-18. Образи космічної катастрофи зливаються тут із картиною вторгнення ворога. Ці слова пророка лягли в основу гимну Томи Челанського «Dies іrае» («День гніву»), який співають під час заупокійної Літургії в Західній Церкві (Реквієм).
2:1. Напередодні Дня Господнього людина повинна перевірити своє сумління, щоб її не спопелив вогонь Гніву. 2:3. «Покірні» (євр. «анве») – дослівно «вбогі», або «жебраки». Це одна з перших згадок про цю категорію людей у Старому Заповіті. Їх не можна сприймати просто як знедолених і вбогих, їхня «бідність» – це смиренність і лагідність, «духовна вбогість». «Бідними» (євр. «ебіонім» та «анавім») називали себе в Ізраїлі люди, які строго дотримувалися Закону Божого та очікували на пришестя Господнє. Саме до них передусім звернувся Христос, проголошуючи Царство Боже (див. Мт. 5:3,5; Лк. 6:20). У Старому Заповіті тема «духовної вбогости» особливо часто трапляється в псалмах (див. Пс. 9:35; 12 [11]:6; 35 (34):10; 40 (39):18; 22 [21]:27). 2:11. Пророк висловлює впевненість у тому, що до істинного Бога навернуться люди всіх народів. 2:13-15. За часів пророка Софонії Ніневія здавалася нездоланною. Господь устами пророка віщує, що тиранічну державу буде знищено. Деякі тлумачі вважають, що Софонія побачив примару близького суду над Ассирією в нашесті скитів (бл. 630 р.), про яке розповідає Геродот (див. Геродот. Історія, І, 103-106; 4:1). 3:8. «Огонь заздрощів» означає несумісність чистоти й святости Бога з нечистотою гріховного світу (див. Втор. 32:22; 33:2; Пс. 78 [77]:21; Єр. 4:4; 11:16; Пл. Єр. 2:4; Наум. 1:6). 3:9-10. Пророк говорить про всесвітнє поклоніння Богові, яке настане наприкінці днів. 3:11-13. Учення про «Останок» уперше сформулював Ісая (див. Іс. 1:9; 11:16). «Останок» – це те саме, що й «бідні Ізраїля», тобто ті люди із середовища вибраного народу, які зберігали вірність Богові.
3) Цар Йосія повертається до віри батьків (632-628 рр.) (2Хр. 34:1-7; Пс. 138 [137], 136 [135])
Маючи шістнадцять років, цар Йосія відкрито оголошує про свою вірність релігії праотця династії Давида. Релігійне відродження йде в парі з національним піднесенням. Скориставшись ослабленням Ассирії, Йосія бере під свій контроль північні терени Ізраїлю (див. В. А. Белявский. Вавилон легендарный и Вавилон исторический).
4) Покликання Єремії (625 р.) (Єр. 1)
Про життя й особу пророка Єремії (євр. Ірмеягу) відомо більше, ніж про будь-якого іншого пророка-письменника. Учень Єремії писар Варух вставив у книгу його промов оповіді про найважливіші події з життя вчителя. Крім того, Єремія сам нерідко згадує про обставини свого життя та розповідає про власні переживання у важкі роки пророчого служіння. Єремія, син Хілкійї, походив зі священничої сім’ї; він народився бл. 645 р. в місті Анатоті, що знаходилось за 9 кілометрів від Єрусалима. Бог покликав його до служіння, яке тривало до смерти пророка близько 580 р.
Одна з основних тем проповіді пророка Єремії – кінець Сінайського Заповіту та заміна його Новим Заповітом (гл. 31:31), який буде викарбувано в серцях людей. Пророк заперечує абсолютне значення Храму й ковчега та пророкує, що їх буде знищено. Він – провісник новозавітного богопочитання «в дусі та в правді» (Ів. 4:23). Раніше пророки більше говорили про ставлення до Бога всього Ізраїля. А от Єремія наголошує на значенні особистої релігійности. Передбачаючи Новий Заповіт, Єремія часто називає Бога Батьком і розвиває тему Божого синівства як основу віри (3:4,19). Як і Амос, він навчає, що вибраність Ізраїля – не привілей, а величезна духовна відповідальність. Він суворо засуджує націоналізм політичних вождів і вважає, що Ізраїль головно покликаний здійснювати релігійну місію. Так само, як Ісая, Єремія був противником війни, вважаючи мир запорукою успіху тих внутрішніх перетворень, які покликані зробити Ізраїль справжнім народом Божим. У своїй оповіді про покликання до служіння Єремія трохи відслонює завісу над таємницею пророчого дару.
Єремія мало говорить про Месію як Особу, але називає його «Давидовою Паростю» (23:5), продовжуючи в такий спосіб месіянську традицію.
1:2. Хілкійю, батька Єремії, не треба плутати з первосвящеником того часу Хілкією (див. 2Цар. 22:4). Хоча Анатот лежав поблизу Єрусалима, він не належав до володінь Юдиного коліна. Звідси й зв’язок Єремії з північною традицією. Священики, що жили в містечку, були нащадками роду, який Соломон усунув від служіння при Єрусалимському вівтарі (див. 1Цар. 2:26-27). 1:5. «Посвятив», тобто призначив служити Собі. Мова йде про передобраність пророка. «Народам» – місія Єремії вселенська та стосується не лише Ізраїля. 1:6. Тоді Єремії було близько 20 років. 1:7-9. Хоча пророк вважає, що ще не готовий проповідувати, Бог посилає його до людей, бо він промовлятиме не від себе, а від Духа Господнього (див. Вих. 4:10-13). 1:10. Двоїстість місії пророка. Він муситиме викорінювати старі помилки та віщувати покарання порушникам Сінайського Заповіту; водночас він стане провісником відродження та Нового Заповіту. 1:11-12. Гра слів: «шакед» (гілка), «шокед» (пильнувати, охороняти). 1:13-14. Пророцтво про вторгнення ворога з півночі. Ідеться, очевидно, про скитів, які тоді наводнили Близький Схід (див. Книгу Софонії). 1:18-19. Метафоричне зображення долі Єремії – самотнього, але незламного поборника правди Божої.
5) Перші проповіді Єремії (Єр. 4:5-31)
Попри те, що всі навколо сповнені надій, Єремія змушений пророкувати нові лиха. Каяття народу поверхове, і йому ще довго треба буде виправлятися.
4:5-9. На думку тлумачів, Єремія, так само, як і Софонія, має на увазі навалу скитів.
6) Марні заклики покаятися та виправитися (Єр. 5:1-19; 6:27-30)
7) Реформа в Єрусалимі (622 р.) (2Цар. 22:3-20; 23:1-3; Втор. 12:2-7)
За тих часів, коли Ассирія прямувала до занепаду, зросла сила Юдеї, яка під владою Йосії (640-609) повернулася до кордонів Соломонового царства. У рік смерти Ашшурбаніпала (630 р. він відійшов від влади і 628-го помер) Йосія почав очищувати країну від поганських храмів і зайняв північні території. У рік нашестя скитів (622 р.) він започаткував релігійну реформу.
Знайдена в Храмі Книга Закону, на думку свв. Єроніма та Івана Золотоустого, була «П’ятою Мойсеєвою Книгою», Второзаконням. Саме в ній містилися вимоги знищити поганські вівтарі, а богослуження здійснювати лише в одному місці. Централізацію культу треба було здійснити для того, щоб покласти край проникненню в нього поганських елементів.
8) Співвітчизники переслідують Єремію (Єр. 11:1-5,18-23; 12:1-6)
До боротьби Єремії за чистоту віри левіти його рідного міста поставилися вороже. Вони виступали проти централізації культу й не хотіли відмовлятися від старих звичаїв.
11:2-5. Чимало тлумачів вважають, що пророк має на увазі Заповіт, укладений за правління Йосії (див. 2Хр. 34:29-33). Мешканці Анатота були проти реформи, але, не наважуючись нападати на царя, спрямували свій гнів на Єремію (ймовірно, вони навіть намагалися його отруїти).
9) Падіння Ніневії. Пророк Наум (Наум. 1:15-3:3)
Наприкінці VII ст. ассирійська військова держава, гроза цілого Сходу, переживала агонію. Підкоривши Сирію, Палестину, Єгипет, Вавилон, частину Малої Азії та Кавказ, ассирійці спустошили ці землі, зруйнували десятки міст і захопили в полон сотні тисяч жителів. Усі народи дивилися на Ніневію як на ненависну гнобительку. Військову міць ассирійців підірвало нашестя скитів. 616 року Ассирія зазнала жорстокої поразки в битві з повсталими вавилонянами. 614 року халдеї в союзі з мідянами захопили давню столицю ассирійців Ассур (Ашшур). Єрусалимські пророки вважали падіння Ніневії карою, яка впала на жадібну й деспотичну імперію. Її близьку загибель оспівував пророк Наум[1] (між 616 і 612 рр.). Суть його гимнів: будівля, зведена на крові й насильстві, не встоїть. У серпні 612 р. впала й Ніневія. Царство Ашшура перестало існувати. Ті країни, які пізнали на собі неймовірну жорстокість ассирійців, сприйняли цю звістку з радістю.
Гимн про падіння Ніневії. Пророк зображає картину штурму й описує військо ворогів, яке мчить вулицями міста. 2:7. «Брами річок» – це русло річки Хуцур, яким увірвалися в Ніневію мідяни й халдеї, попередньо відвівши воду в рови. 3:1. Ідеться про Теби (інша назва – Но) – місто бога Амона, яке захопив ассирійський цар Асархаддон 671 р. до Р. X.
10) Смерть царя Йосії (609 р.) (2Хр. 35:20-27)
Мрія про теократичну державу виявилася ілюзією. Трагічна загибель Йосії призвела до ліквідації всіх його перетворень.
Фараон Нехо II увірвався в Сирію, прагнучи скористатися падінням Ніневії та встановити панування над фінікійцями, арамеями і юдеями.
[1] Про особу й життя Наума з Елкоша (євр. Нахум Елькошит) нічого не відомо.