Ім’я автора 40-66 глав Книги Ісаї, найбільшого пророка-письменника, залишилося для нас невідомим. У цьому можна вбачати ще одну вказівку на те, що в остаточному та найглибшому значенні слова автором пророцтва є Дух Божий.
У другій частині Книги Ісаї немає згадок про події та людей VIII ст. до Р. X. Ізраїль у 40-55 главах зображено в той момент, коли він уже перебуває в полоні. Єрусалим і міста Юдеї зруйновано, тож тепер вони чекають на своє відновлення. З-поміж царів там названо лише перського Кира (558-530), який звільнив 538 р. євреїв з полону. Пророк закликає народ покинути Вавилон і вирушити додому через пустелю. На основі літературного й богословського аналізу книги біблісти ще в XVIII ст. дійшли висновку, що 40-55 глави написав пророк зі школи Ісаї в епоху полону (між 550 і 538 рр.). Цього пророка прийнято називати Другим Ісаєю. Очевидно, він народився у вигнанні й належав до освічених прошарків суспільства. Він добре знає Писання й часто посилається на Священну Історію.
Мова Другого Ісаї великою мірою близька до мови Ісаї Єрусалимського. Проте учень збагачує стиль учителя, роблячи його ще виразнішим і урочистішим.
Головну думку богослов’я Другого Ісаї можна коротко сформулювати так: «Бог єдиний і незбагненний». Пророк рішуче відкидає всі спроби поставити поряд із Богом яку-небудь іншу споконвічну силу. У цьому нерідко вбачають полеміку, спрямовану проти перського (та й взагалі давньосхідного) дуалізму. Людина не здатна збагнути Божих задумів, їй доступно лиш те, що Бог відкриває людям сам. Бог не є віддаленим від світу, а діє в ньому постійно силою Свого животворного Слова. Словом Ягве створив світ і так само Словом перестворить його, коли настане час Царства Божого. Бог створив не тільки світ і людину, а й той народ, який покликаний служити Йому. Однак у Своє Царство Він упровадить усі племена землі, які Ізраїль закличе вшановувати Єдиного. Ізраїль було покарано за те, що він, обранець, не виконав доручених йому завдань. Тож нині Господь повертає йому Свою милість і знову закликає до служіння. На знак цього Він улаштовує новий Вихід із рабства в землю обітовану, де судилося засяяти Новому Єрусалимові, Місту Господньому. Стражденний Слуга Господа (євр. Евед Ягве) – це складний і багатогранний образ. У ньому поєдналися і риси вибраного народу Божого, і Пророка, що є Господнім посланцем, і Месії – Пророка-Первосвященника, який своїми стражданнями викупить світ від влади гріха.
У II ст. до Р. X. Книгу пророка Ісаї вже вважали твором одного автора, який жив у VIII ст. (Сир. 48:27-28). Часте використання пророцтв книги в Новому Заповіті пояснюється тим, що їхня основна мета – месіянська й сотеріологічна (тобто така, що стосується спасення світу).
1) Утішання народу Божого (Іс. 40:1-11)
40:2. Дні випробувань закінчилися. Єрусалим знову здобув прихильність у Божих очах. 40:3-5. Безводна пустеля відділяла Вавилон від Юдеї. Пророк віщує, що Господь, як і в дні Мойсея, знову поведе Свій народ. Попереду Нього крокує оповісник, що прокладає Йому дорогу. Це вже пророцтво про дні Нового Заповіту. Оповісник – прообраз Христителя, Предтечі Месії (див. Мр. 1:1-3). 40:6-8. Пророк нагадує зневіреним людям, що Божі обітниці непорушні. Усе у світі тлінне, але Слово Господа непохитне (див. Мт. 5:18; 24:35). «Тіло» (євр. «басар») – синонім людського роду.
2) Бог – єдиний Творець, Володар і Спаситель (Іс. 40:12-31)
40:12-14. Промова проти поганства. Їй передують слова пророка про незбагненність доріг Божих. Жодні людські здогадки й богословські теорії не можуть претендувати на осягнення Божих таємниць (див. Книга Йова). 40:15-18. Пророк відкидає всі обмежені уявлення про Божество. Ягве – єдиний, хто володіє істинним буттям. Порівняно з Ним усесвіт і людина – ніщо (цю думку згодом розкрито в Книзі Варуха). 40:19-20. Оточені символами поганства у великому місті Вавилоні, юдеї могли піддатися впливові поганської релігії. Другий Ісая, розповідаючи про те, як було створено кумира, розвінчує ідолопоклонство. 40:21. Другий Ісая хоче сказати, що він навчає не чомусь цілком новому, а продовжує справу своїх учителів – пророків попередніх часів.
3) Слуга Ягве (Іс. 42:1-8; 49:1-6; 50:4-10; 52:13-53:12)
Чотири гимни Другого Ісаї сповіщають про те, що спасення Боже здійсниться через Слугу Ягве.
42:1-4. Перший гимн Слуги Господнього. Слуга – це Месія, який звершуватиме своє діло не земною силою, а духом смиренности (див. Мт. 11:28). Він встановить Закон Божий не лише для Ізраїля, а й для цілого світу («островами» в 4-му вірші названо Захід – Грецький архипелаг). 42:5. Другий Ісая зображає спасення як нове творення. Тому він так часто повертається до теми творення (16 разів уживає слово «бара» – створити). В історії діє той самий Бог, Який створює Всесвіт. 42:6. Слово, адресоване Месії. Його зображено не як Пастиря самого лише Ізраїля, а як «світло народам» (див. Лк. 2:29-32).
49:1-6. Другий гимн Слуги Господнього. Слуга – це водночас і Останок, або ж ті, що по-справжньому вірять з-поміж Ізраїля (3), і Особа, яка відродить Ізраїль та поширить спасення «аж до краю землі» (6). Інакше кажучи, Месія увінчує братство вірних старозавітній Церкві, не відділяючись від нього, але одночасно й не ототожнюючись із ним. Це прообраз Церкви як «Тіла Христового» (див. Ів. 15:1; 1Кор. 12:27). 50:4-10. Цей уривок називають «Третім гимном Слуги Господнього». Цілком можливо, однак, що тут пророк веде мову від свого ймення. Єврейське слово «учні» («лімудім») трапляється (зокрема, у 50:4: «мов учні») лише в Книзі Ісаї. Воно означає, мабуть, що Другий Ісая вважав себе наступником і учнем давніх пророків. Вірші 6-7 можуть указувати на те, що проповідь пророка наштовхувалася на опір. 52:13-14. Четвертий гимн Слуги Господнього. Пророк говорить про появу Месії, зазначаючи, що вона буде не такою, як це уявляло собі багато людей в Ізраїлі. Він прославлений і звеличений Богом, але Лик Його спотворений більше, ніж у будь-кого з людей (це – найвища міра страждання). Багато хто з юдейських тлумачів бачив в образі стражденного Слуги лише Останок Ізраїля. Проте дехто з них надавав Іс. 52:13-53:12 і месіянського змісту. Пророцтво про Месію-Страдника сповнилося в Особі Ісуса Христа (див. Фил. 2:6-11). Блаженний Єронім називає месіянські місця Книги Ісаї «не так пророцтвом, як Євангелієм» (Бл. Єронім. Послання до Павлина про вивчення Писання). 52:15. Поява Месії буде всесвітньою. Коли народи пізнають Його, вони з подивом роздумуватимуть над Його таємницею. Ніхто до Другого Ісаї не передбачив подвигу Месії-Мученика («побачать, про що не говорено їм»). 53:2. Слугу зображено у вигляді молодого весняного паростка, а це перегукується з месіянськими образами Іс. 11:1 і Зах. 6:12. Це має означати, що Він прийде після довгих днів лиха та спустошення. Месію в Другого Ісаї позбавлено рис земної величі, яка завжди приваблює людей. 53:3. Месія розділяє долю посланців Божих, які постійно стикалися з нерозумінням, ненавистю та терпіли переслідування (див. Єр. 25:4). Месія заступається за людей так, як Авраам (див. Бут. 18:23), і очищає людей від гріхів і хвороб так, як Первосвященик (див. Лев. 16; Мт. 8:17). А втім, жорстокі й засліплені люди, не осягнувши Його істинної величі, вважали, що Він зазнає Божої кари (див. Мт. 27:42-43). 53:5. Світ, відпавши від Бога, поринув у темряву гріха. У цю темряву й приходить зневажений Месія, щоб розділити зі світом його страждання та зцілити його (див. Ів. 3:16-17). 53:6-7. Слугу Господнього зображено жертовним ягням, яке символізувало укладення Союзу з Богом. Жертовна трапеза була знаком Богоприсутности. Жертва Нового Агнця означає новий й цілковитий прихід Бога у світ, що кладе початок Новому Заповітові (див. Єр. 31:31; Лк. 22:20; 1Кор. 11:25; Еф. 2:13). Слово «упокорявся» означає, що, крім волі Божої, спрямованої до спасення, для його досягнення потрібна також участь свобідної людської волі Месії, Який повністю віддасть Себе в руки Отця (див. Мт. 26:39). 53:8. Вірш, який важко тлумачити. Очевидно, він указує на безгрішність Месії, таїнственність Його походження та смерть за гріхи народу. 53:9. Коли Месія зазнавав принижень та страждань, Його не зрозуміли і не визнали, але й у смерті Він залишається великим. Пророцтво, яке здійснилося дослівно (див. Мт. 27:57-61). 53:10-12. Есхатологічна частина пророцтва. Подвиг Месії стане жертвою, яка закладе підвалини Нового Заповіту. Обряд з використанням крови (жертва) був у Старому Заповіті символом скріплення Союзу між Богом і людиною.