V. ПРОРОК ЄЗЕКІЇЛЬ

Пророк Єзекіїл (євр. Єхезкель – «хай зробить Бог сильним»), син Бузі, був єрусалимським священиком. Він розпочав пророче служіння 592 р., який називає тридцятим. Більшість тлумачів гадала, що це вказує на вік пророка; а отже, датою його народження можна вважати 622 р. до Р. X. Проте, можливо, пророк мав на увазі 30-ий рік від часу відновлення Храму за царя Йосії. Єзекіїля забрали до Вавилону разом з першою партією полонених (597 р.). Жив пророк у поселенні Тел-Авів біля річки Кевар (канал Кебару поблизу вавилонського міста Ніппура). Він був одружений, але 587 р. овдовів (24:15-19). Його дім став місцем, де збиралися юдеї, щоб поговорити про віру та послухати його проповіді (8:1; 14:1; 20:1). Пророк викладає одкровення Боже у вигляді притч (20:49), приваблюючи чимало людей своєрідністю своїх промов (33:32). Він часто вдавався до символічних дій, наочно зображаючи події майбутнього. Єзекіїль – пророк-містик, він споглядає видіння в стані «захвату». Для того, щоб передати людям зміст цих видінь, пророк використовує різноманітні символи й алегорії. Його писання сповнені таємничости й передують апокаліптичній літературі. Єзекіїль точно датує свої найважливіші видіння. Останньою датою в книзі є березень 571 р. (29:17). Імовірно, невдовзі після цього пророк помер. За народним переказом, його могила лежала біля нинішнього Бірс-Німруда.

Книга пророка Єзекіїля відрізняється від книг Ісаї та Єремії стрункішим планом. Окрім незначних винятків, уся вона належить самому пророкові. Проте можливо, що після його смерти один з учнів пророка надав їй традиційної композиції: викриття юдеїв, промови про народ, пророцтва про майбутнє. Єзекіїль, на відміну від більшости пророків, переважно писав прозою. Його книга рясніє образами, які часто є важкими для розуміння.

Головною справою Єзекіїля була пастирська турбота про старозавітну Церкву, яку треба було зберегти посеред небезпек поганського оточення. Пророк веде мову про Славу Ягве, яка покинула грішний Єрусалим і перебуває серед вигнанців, котрі залишилися вірними Господу. Пророк сповнений глибокої віри в Божу велич. Незбагненному й всемогутньому Творцеві він протиставляє слабкого «сина людського» (тобто смертного). Побожне почуття, породжене спогляданням Слави Сущого, пронизує цілу Книгу Єзекіїля. У ній не відчувається тієї інтимної близькости душі до Бога, яка характерна для духовного досвіду Єремії. Проте Єзекіїль не лише говорить про всемогутність Творця, а й зображає Його у вигляді доброго Пастиря, який любить і оберігає спільноту вірних. Єзекіїль пророкує падіння Єрусалима, але відкидає думку про те, начебто дітям доведеться відповідати за гріхи батьків. Пророк закликає народ щиро покаятися, передбачає чудесне відродження народу Божого та укладення з ним Нового Заповіту. Останні глави книги містять видіння Нового Єрусалима, яке одночасно є пророцтвом про закінчення полону та передзображенням Церкви Христової. Образи з Книги пророка Єзекіїля трапляються й у Новому Заповіті (див. Мт. 18:12; Ів. 10:1-6; 2Кор. 3:3; Об. 21:16; 22,1).

1) Видіння божественної колісниці (Єз. 1-2)

Видіння означало, що Слава Господня (знак богоприсутности) покинула Єрусалимський Храм і перебуває з вигнанцями. Віднині її підніжжям вже є не рукотворні херувими, а небесна колісниця (Меркаба), ковчег, який носять вогненні херувими, що уособлюють стихійні сили. Те, що херувими повернені обличчями на чотири сторони світу, вказує на космічний характер Меркаби. Поява божественної Меркаби означала, що цілий Усесвіт – це Ковчег Божий і що близька загибель рукотворного Ковчега не применшить Слави Ягве (див. Од. 4:3-8).

1:15-16. Колеса (євр. «офани»), на думку екзегетів, означають космічні сфери, а очі на них – зорі. 1:20. Дух (євр. «руах») одночасно означає й вітер. У мові Біблії «руах» – це космічна животворна енергія, яка урухомлює всесвіт і пронизує живих істот. Ця енергія – один з видів прояву Божої сили у світі («енергіями» преподобний Григорій Палама називає діяльні божественні сили). 1:22. Слово «подоба» мало нагадувати слухачам, що всі описи, які наводить пророк, умовні й не можуть досконало передати таємниче об’явлення Слави. «Кришталь» – небесне склепіння. 1:26. Символічне зображення небесного Престолу. 2:1. Перед лицем Слави пророка охоплює містичний трепет. Бог іменує його «сином людським» (цей вислів Єзекіїль уживає 87 разів), що в цьому контексті означає просто «смертний». 2:3. Пророк покликаний проповідувати і вигнанцям, і тим, що залишилися в Єрусалимі. Тоді між Вавилоном і Юдеєю були тісні стосунки, і слова Єзекіїля могли доходити до батьківщини. 2:10. У перший період свого служіння, до падіння Єрусалима, Єзекіїль мав сповіщати невірному народові про близьку відплату.

2) Кінець Єрусалима (Єз. 3:1-15,17-27,16; 4:1-16)

Наслідуючи звичаї пророків, Єзекіїль зобразив перед своїми слухачами облогу міста, використовуючи засоби пантоміми. Це відбувалося в дні падіння Єрусалима.

3:1-3. Хоча сувій сповіщає про гіркі події, він є солодким для пророка, бо злі дії людей Бог врешті-решт скеровує до добра. 3:15. «Остовпілий», тобто в стані духовного екстазу, захвату. 3:18-19. Пророк відповідає за душі людей, застерегти яких його послано. 3:25-27. Мова йде не про насильство над пророком, а про символічні дії, за допомогою яких Єзекіїль зображає перед юдеями полон, який очікує на їхніх співбратів. 3:16. Як вважають деякі тлумачі, за сім днів пророк почув слова, записані в 4-й главі. 4:1-13. Дії, що їх здійснюють у мовчанні, мають показати людям, яка доля невдовзі спіткає Єрусалим. Багато хто тоді з обуренням відкидав думку про загибель святого міста (див. Єр. 29:25-28). 4:4. Символічні дії, які означають духовний параліч Юдеї. 4:9. Символічні дії, які означають голод в обложеному Єрусалимі. Про вкрай велику біду свідчить вірш 15.

3) Видіння про гріх Єрусалима (Єз. 8:3-18)

4) Слава Господня покидає Єрусалим (Єз. 9; 11:14-21; 8:1-4; 10:20-22,12-15,1-8,18-19; 11:22-25; 33:21-33)

11:15-20. Хоча Слава Ягве покинула Єрусалим, вона, проте, не залишить вірних, які перебувають у вигнанні. Сам Господь буде для них «на час святинею» (дослівний переклад – «малою[1] святинею») на чужині. Це означало, що Дух Божий діє не лише в одному місці на землі, а й усюди, де люди прикликають ім’я Господнє (див. Ів. 3:8). Спільнота, створена на чужині, набуде духовної єдности, і серце вірних преобразиться, просвітлене благодаттю.

5) Господь – Пастир Свого народу (Єз. 34)

34:23. Бог – небесний Пастир Ізраїля – поставить над Своїм народом Пастиря-Месію з дому Давидового. 34:25. Месіянський Заповіт встановить царство гармонії (миру, євр. «шалом») між людьми та природою (див. Іс. 11:1-9). «Зла звірина» означає тут водночас і хижаків, і ворожі народи.

6) Полон слугуватиме духовному оздоровленню Ізраїля (Єз. 36:16-38; Пс. 51 (50))

Пс. 51 (50). Псалом було або написано, або перероблено в роки полону (див. вірші 20-21).

7) Відродження народу Божого (Єз. 37)

37:1-14. Видіння знаменує воскресення народу Божого, який упав від ворожої руки. Відновлення спільноти зображено як нове творення (див. Бут. 2:7). Деякі екзегети вважали видіння Єзекіїля прообразом загального Воскресення, інші (бл. Єронім) заперечували це. Зміст видіння: Бог може оживити зітліле, бо Він – Володар життя. 37:22-28. З оновленим Ізраїлем Бог укладе новий вічний Заповіт. Над народом Божим стоятиме єдиний істинний Цар – Месія.

8) Есхатологічна битва (Єз. 38-39)

Наприкінці часів відбудеться остання велика битва ворогів Божих із вибраним народом – битва, після якої остаточно запанує Царство Боже. «Дехто розуміє, що в переносному значенні тут йдеться про Церкву, а також про диявола та гоніння, які в різні часи здійснювали нечестиві царі» (Свт. Иоанн Златоуст. Обозрение книг Ветхого Завета. Творения, т. IV, с. 688). Імена ворогів Ізраїля взято, найімовірніше, з переказів про войовничі народи півночі (Гог – мідійський цар Гігес, Рош – Руса, цар Урарту, Мешех і Тувал – народи північної Месопотамії). Вони символізують невідворотну загрозу, яка насувається з далеких країн.

9) Новий Єрусалим (Єз. 40; 42:15-19; 43; 48)

Це пророцтво записано 573 р. Воно змальовує картину відродження спільноти.

40:1. 10 нісана[2] 573 р. 40:2. «Дуже високої гори» в околицях Єрусалима немає. Пророк говорить про ідеальний Новий Єрусалим. Його описові присвячено 40-48 глави книги. Видіння мають подвійний зміст: а) організування старозавітної спільноти (Церкви) після полону; б) есхатологічного Царства Божого. 40:4 і наст. Точний опис Храму, який треба буде відновити після звільнення з полону, є й інструкцією для будівельників (як священик, Єзекіїль добре пам’ятав старий Храм), і водночас запорукою того, що Храм буде знову споруджено. На знак того, що в Господній землі все буде гармонійно й досконало, Єзекіїль надає споруді ще довершеніших обрисів, аніж мав Храм Соломона. 42:15-19. Зовнішня стіна Храму творить ідеальний квадрат (емблема гармонії та досконалости). Те, що Храм має форму хреста, кінці якого обернені на чотири сторони світу, свідчить про вселенське значення Дому Божого. 43:1-4. Відроджений Ізраїль знову зустрічає Славу Ягве, яка приходить зі сходу (звідки муситимуть повернутися вигнанці). 43:5-11. Здійснюється те, на що століттями очікував Ізраїль: Бог прощає його й знову перебуває серед народу. Це прообраз євангельського Богоявлення – прообраз, проте, віддалений, бо Господь усе ще прихований від людських очей. Лише втілення відкриє Його світові. 43:19-27. Служіння в Храмі – це побожне свідчення того, що Бог близько, що Він, вогонь усепальний, живе в серці Міста. 48:22-29. Справедливий розподіл землі вказує на моральні принципи, які мають лежати в основі економічного життя людини. 48:30-34. Новий Єрусалим – уселенське місто, підтвердженням чого є те, що воно обернене на всі чотири сторони світу. На цей образ ми натрапляємо в Одкровенні (21:16). 48:35. Нова назва міста відображає саму суть учення пророка Єзекіїля. Вершиною світового становлення стане месіянське царство, коли Бог поєднається з людьми навіки (Од. 21:2-5. 22-27).

10) Ріка життя (Єз. 47:1-9)

Води живої ріки означають інший, містико-есхатологічний план пророцтва. Єзекіїль уже має на увазі не просто поселення Ізраїля на землі батьків і не тільки влаштування світу за принципами справедливости, а Новий Єрусалим як осередок благодати, яка преображає всесвіт (Мертве море стає «здоровим», 47:8).


[1] Слово «мале» містить натяк на те, що повне, велике Богоявлення ще попереду.

[2] Нісан – місяць, який припадає на наші березень і квітень.

Попередній запис

ЄРЕМІЯ ТА ПРОРОКИ ЙОГО ЧАСУ (ЗАКІНЧЕННЯ)

Наступний запис

VІ. «СТАРОЗАВІТНИЙ ЄВАНГЕЛИСТ» І ЗВІЛЬНЕННЯ (550-538 РР. ДО Р. X.)