Амос
Амос – найстарший пророк-письменник й одна із найпривабливіших постатей серед пророків завдяки щирості способу мовлення. Родом із Текої, села, розташованого за декілька кілометрів від Віфлеєму в напрямку до Мертвого моря, він заробляв собі на життя нелегкою працею пастуха та «оброблювач диких фіґовниць» (Ам. 7:14). Одного дня йому об’являється Бог (нам не відомо, яким чином), чинить його Своїм пророком і висилає його на проповідь у Північне, себто Ізраїльське, царство. Перебував приблизно в 760-750-х роках до Хр.
В ізраїльських містах Амос мав змогу зрозуміти, для чого Господь його послав. Північне царство перебувало під володінням Єровоама II (783-743 рр.), кмітливого царя, який зумів розвинути економіку так, що відчутно поширилися добробут та розкіш.
Але все це багатство зосереджується в руках лише відносно вузького кола родин, котрі могли мати у власності по два мешкання, – одне на зиму, а друге – на літню резиденцію, – розкішні меблі, речі зі слонової кості тощо (пор. 3:15 та 6:4-6). Ця непомірна розкіш була викликом для навколишньої бідности, до того ж часто це багатство було плодом несправедливости (Ам. 5:10-15; 8:4-8). Пророк обурюється на таке становище й, між іншим, не боїться навіть назвати самаритянських пань «коровами башанськими» (Ам. 4:1).
Башан – це територія в Трансйорданії, на сході від Генезаретського озера, що рясніла лісами та пасовиськами і славилася вигодовуванням великої рогатої худоби. Цим висловом Амос вказує на огрядність (що для євреїв була однією з доконечних ознак краси), ненаситність і примхливість тих пань, що являли собою живе уособлення визискування та утиску бідних.
Якщо в соціяльній сфері існувала разюча нерівність і несправедливість, то в релігійній, з іншого боку, – безпросвітна одноманітність. Культ, що його звершували в Бет-Елі, був майже поганський і, крім того, нерідко аморальний: Богові осоружні свята, що їх там влаштовували (Ам. 5:21-23). Як проповідує Амос, Бог прагне насамперед справедливости, тобто зберігання встановленого в Сінайському союзі морального ладу.
Видіння, якими супроводжується Амосова проповідь (Ам. 7-9), мають символічне значення, вони звіщають близькість кари: знищення Самарії, спустошення царства та заслання в Асирію щасливих і водночас майже опоганених ізраїльтян. Через декілька десятиліть (у 722-му р.) погрози Амоса стануть жахливою дійсністю.
Окрім цих видінь та пророцтв про наближення нещастя, Амос, як і всі інші пророки після нього, бачить нове Боже втручання, яким Він знову підносить долю Свого народу, і звіщає месіянський час, в якому Бог відбудує «упалу Давидову скинію» (Ам. 9:11-15).
Велике царство, що його заснував Давид, уже звелося до жалюгідного стану й було схоже на великий палац, в якому не вціліло жодного, навіть перекошеного, даху, під яким можна було б сяк-так сховатися від грози. Дві гілки, на які розкололося царство, невблаганно зближуються до знищення – спершу Північне царство, а згодом і Південне. Однак на цьому все не закінчиться. Бог запевняє, що «відбудує» дім Давида, що був символом об’єднаного царства, а отож, – і всього Ізраїля. Такою обнадійливою вісткою Амос завершує свою книгу, що розпочиналася низкою пророцтв проти поганських народів, проти Ізраїля та Юди (Ам. 1-2).
Осія
Цей пророк народився й жив у Північному царстві, там він і розвивав свою діяльність декілька років після Амоса.
У книзі подано його проповідь, у 1-ій та 3-ій главах розповідається про його сімейні нещастя – причину його особистих страждань та символ релігійного становища в Ізраїлі. Пророк змушений шукати собі на жінку повію, і від неї він матиме трьох дітей, яким за Божим велінням дасть символічні імена.
Життєва доля Осії, безперечно, привертала до себе увагу багатьох людей, і пророк роз’ясняв їм її символічне значення, яке йому виявив сам Бог, накладаючи на нього такі болісні страждання. Це пояснення подано в 2-ій главі: Осія уособлює самого Бога; невірна дружина – це Ізраїль, що, покинувши віру в єдиного Бога та в дотримування угод союзу, впадає в спокусу поклоніння поганським богам. Тому Бог дає Ізраїлеві ім’я «Не Народ Мій», і вибране плем’я буде «Непомилуване». Саме такі були символічні імена двох дітей Осії.
У перших главах знаходимо сувору критику на адресу ізраїльського народу, що була написана, коли пророк переживав сумні події свого подружнього життя, завдяки чому вона набуває особливої пристрасности (Ос. 2:1-15).
Осія – перший пророк, який озвучує дуже сміливу ідею, що стосунки між Богом та Ізраїлем мають природу не звичайної угоди, а природу такої інтимної та виняткової любови, як любов подружня. Цей образ перейме Єремія (Єр. 2:2), Єзекіїл (Єз. 16) та другий Ісая (Іс. 54:1-8). Навіть більше, серед пророків ввійде у звичай характеризувати гріх ідолопоклонства словами невірність чи перелюб. Дивлячись на катастрофічне релігійне становище свого часу, Осія з тугою згадує життя Ізраїля в пустелі, коли він не знав ханаанських божків, а йшов тільки за Богом, Який вивів його з Єгипту. Тоді Бог його оберігав, учив його ходити, він мовби ніс його на руках, як дитину (Ос. 11:1-5), даючи йому все необхідне для життя. Це образ навіть не так батька, а радше матері; Осія чергує його з образом подружжя, намагаючись глибше окреслити Божу любов до Свого народу, – любов, що прагне очистити й відкупити, а не знищити.
Далі Ізраїль зіпсувався, і Бог задумує привернути його назад до Себе, вдаючись до покарання (знищення та заслання в Асирію). Це буде наче повернення до пустелі, і там Ізраїль, чи принаймні найкраща його частина, його «останок», справді повернеться до Бога (Ос. 2:11-17). Терпіння буде покутою за минуле та започаткуванням нового майбутнього (Ос. 2:18-25; 11:7-11): Бог надто любив Ізраїля, аби його так просто знищити (Ос. 11:8-9). У жодній іншій книзі Старого Заповіту слово «любов», виражаючи стосунки, які Бог, об’являючи Себе, прагнув установити з людиною, не є настільки пронизане палкістю, як в Осії. У Новому Заповіті не буде сказано нічого понад це, у ньому лише в Ісусі Христі буде показано, до якої міри може дійти Божа любов до нас.
Михей
Михей – сучасник Ісаї. Він теж був свідком окупації Палестини Асирією, знищення Самарії, завоювання Юдеї Санхерибом (див. нижче).
Він походив з Морешету, провінційного містечка на південному заході Палестини, яке захоплять асирійці та відберуть його від царства Юди.
Михей провістив руїну Самарії (Мих. 1:2-7); він виступав проти багатих і могутніх, що пригноблювали вбогих, критикував самовдоволених і підкупних пророків; він провіщав Єрусалимові та його храмові той самий фінал, що й Самарії: усе буде перетворене в румовище (Мих. 3:9-12). Покликання на це пророцтво Михея вберегло Єремію від лінчування, коли він за декілька років перед 586-им р. погрожував Єрусалимові та його храмові тим самим фіналом (пор. Єр. 26).
Крім цього, Михей провістив народження Месії в місті Віфлеємі (Мих. 5:1; пор. Мт. 2:1-6). Та найзворушливіший уривок – це Божий «суд» над Його народом (Мих. 6:1-8).
Пророцтво Михея завершується гарячою молитвою до Бога про оновлення народу, що його лише Він у Своїй всемогутній доброті може здійснити.