Короткі біографічні відомості
Загалом нам дуже мало відомо про життя кожного з пророків, їхні особистості та їхнє приватне життя сховалися за тою вісткою, що її вони мали передати своїм сучасникам. Друзі та учні, що подбали про зібрання їхньої проповіді, майже повністю втратили з поля зору особу, котра її проголошувала. Зрештою, яке значення мала ця особа? Вони були, як скаже Іван Христитель (пор. Мр. 1:1-4), переймаючи висловлювання Ісаї (пор. Іс. 40:3), лише голосами, що волають, звіщаючи Ізраїлеві те, що Бог хотів дати йому знати.
Часте контактування з Богом вчинило пророків передусім великими святцями й водночас дуже значущими та цікавими особистостями, і ми хотіли б більше знати про їхнє життя, утім, мусимо задовольнитися лише тими скупими відомостями, які лише стосовно декого з них можна почерпнути в Біблії.
Ісая народився, правдоподібно, в Єрусалимі між 770-м та 760-м рр. У рік смерти царя Озії (740 р.) він у величавому видінні отримує поклик до пророкування.
З його способу мовлення та дій можна зробити висновок, що це була людина рішучого і войовничого, шляхетного і спритного характеру. Три історичні події змушують його втрутитися навіть у політику, котра в єврейському народі не могла бути відмежована від релігії:
а) У 734-му р. Ісая перестерігає царя Ахаза не кликати на допомогу Асирію – потугу, яка в VIІІ-му ст. займала панівну позицію на Середньому Сході, – проти нападу, що його готували царі Дамаску і Самарії на Юду, а, навпаки, закликає його об’єднатися з ними проти самої Асирії (Іс. 7:1-9).
б) Згодом він провіщає спустошення Самарії, що станеться в 721-му р. (Іс. 28:1-6).
в) Перед 701-м р. Ісая знову перестерігає царя Єзекію, сина Ахаза, щоб той не покладався на Єгипет у повстанні проти Асирії (Іс. 30:1-7). Така політика призведе до захоплення ізраїльської землі, і асирійське військо під проводом Санхеріва підійде під самі мури Єрусалиму. Утім, Ісая запевняє, що місто не впаде, і закликає царя до стійкости.
Після 700-го р. нам більше нічого не відомо про Ісаю. В одному єврейському переданні розповідається, що за царювання Манасії, сина-виродка Єзекії, великий пророк по-варварськи загинув, розтятий навпіл.
Книга Ісаї
Оскільки пророки, як правило, самі не писали, а лише проповідували живим голосом своє слово, книги, в яких зібрана їхня проповідь, являють собою здебільшого збірки текстів, що не мають логічної чи хронологічної послідовности.
Крім цього, маючи переконання, що живе Боже слово, передане через пророків, мало абсолютну й вічну вартість, редактори часто опускали відомості про ті історичні обставини, що спонукали пророків до їхньої проповіді. Також і з цієї причини їхні слова іноді є для нас незрозумілі.
З пророчих книг неможливо зробити якесь резюме: їх необхідно просто читати. Говорити про ці твори – це мовби говорити про музику: якщо її не чути, якщо хоч трошки не ввійти у світ автора, то, слухаючи, що хтось про неї говорить, неможливо отримати жодного уявлення про цю музику.
Розгорнімо тепер книгу Ісаї. Ми сподівалися, що на початку знайдемо розповідь про його покликання, про його першу зустріч з Богом; натомість цю розповідь ми знайдемо аж у 6-ій главі.
У перших п’яти главах тут зібрані пророцтва про долю Єрусалиму та Юди, проречені в перших роках діяльности пророка. Особливим чином впадає в око таврування чисто зовнішньої релігійности мешканців Єрусалиму (Іс. 1:10-17); сповненим надії є погляд на майбутнє Єрусалиму – центру, до якого будуть звертатися всі народи (Іс. 2:2-4), адже звідти прийде Господнє слово також і для них; сповненою туги є, натомість, «пісня про виноградник» (Іс. 5:1-7) – образ вибраного народу, такого обдарованого Божою добротою і такого невдячного. Образ виноградника перейме сам Ісус і розвине це пророцтво Ісаї (пор. Мт. 21:33 нн), звертаючись до фарисеїв.
6-та глава розповідає про першу зустріч пророка з Богом під час величавого видіння, що його юний Ісая отримав у храмі. Перед невимовною величчю Бога, Який представлений тут як цар, що возсідає на престолі, та перед Його безконечною святістю пророк відчуває всю свою недостойність бідної людини та всю негідність народу, серед якого він живе. Відповідаючи на Боже запитання: «Кого Я пошлю?», – він великодушно пропонує себе самого на пророчу місію, отримавши очищення вогнем.
Ісая завжди матиме перед своїми очима «Святого Ізраїлевого» й безперестанно проповідуватиме, закликаючи народ оживити свою згаслу віру. Невдачі в місії пророка ніколи не зупинять його. Він знає, що його місія походить від Бога, і тому невтомно й хоробро продовжуватиме проповідувати, незважаючи на ніщо. Чуючи провіщення великої руїни, він не тратить певности, що Бог так приготує нового Ізраїля. Останні Божі слова підносять його на дусі: ще не все втрачено. 6-та глава – це немов передмова до «Книги Еммануїла» (Іс. 7-12), що отримала таку назву через ім’я, яким Ісая називає в цих главах Месію і яке єврейською мовою означає «Бог із нами».
На цих сторінках знаходимо найгарніші месіянські пророцтва Ісаї; їх було виголошено в той час, коли царі Дамаску та Самарії задумали піти війною на царя Юди Ахаза, який відмовився вступити в антиасирійський союз (734 p.). Царі задумали були скинути його з престолу і поставити на його місце іншого царя, наслідком чого було б знищення Давидової династії, згідно з тогочасною практикою, про яку свідчить сама Біблія (пор. повстання Єгу та вигублення царського дому Ізраїля в 2 Цар. 9-10). Тоді Ахаз кличе собі на допомогу Асирію, в якій тоді царював славний Тіґлат-Піл’есер (745-727 pp.), і віддає себе під його заступництво. Цар забуває про єдиного Союзника та Заступника Давидового роду і вибраного народу. Тож Бог послав Ісаю, аби наново розбудити віру царя. Він навіть пропонує Ахазові просити знак, який би запевнив, що сам Бог його захистить (Іс. 7:10-12).
Ахаз каже, що не хоче спокутувати Бога, а насправді не має віри в Нього. Тоді Ісая, давши ще перед тим запевнення про спасіння царської династії (Іс. 7:7), проголошує славне пророцтво про народження Месії від діви: саме задля того, що з Давидового потомства народиться ця дитина, воно буде врятоване. Він є знаком Божої всемогутности та запевненням його заступництва. Цар дорого заплатить за свій брак віри, асирійці прийдуть і не лише завдадуть поразки двом царям, а й накладуть важке ярмо і на Юду, вимагаючи від свого «підданого» непомірної данини, що призведе країну та населення до жахливого зубожіння.
Ісая отримає ще одне видіння цієї чудесної дитини, надії Ізраїля: в уривкові 8:23 – 9:6 він говорить про надзвичайне світло, що сходить для племен Завулона та Нефталі – північних племен, що їх перших пограбувала Асирія і звела до стану рабства. Вони осіли були в Галілеї, навколо Генезаретського озера; і справді, ці території бачитимуть Месію впродовж тридцяти років укритого життя Ісуса й отримають ще більше світло в роки Його прилюдного життя, переважну більшість якого Він провів у Галілеї (пор. Мт. 4:12-17, що виразно цитує Іс. 8:23; 9:1). В 11-ій главі подано ще одне видіння майбутнього Месії, який проросте як дужий паросток із пня Єссея (батька Давида): Він сповниться Божим Духом і Його дарами, запровадить загальний мир і блаженство, яке існувало перед гріхопадінням у земному раю. Ісая виражає це поетичним образом приручення хижих звірів, що спокійно живуть укупі з домашніми тваринами.
Християни доволі швидко віднесли ці пророцтва до Ісуса з Назарету, визнавши та прийнявши Його як провіщеного Месію. Але і євреї ще перед приходом Христа також відносили їх до Месії, хоч і не визнали Його в Ісусі.
У кожному разі, як уже було сказано, пророки завжди говорять, маючи на гадці становище своєї епохи, щоб оживити віру і надію своїх сучасників. У безпосередній історичній перспективі вістка пророка Ісаї в 7:14 стосувалася першого материнства молодої дружини Ахаза. Єврейський термін ‘almah (перекладений у грецькій версії Сімдесятьох як παρθένος, тобто дівиця) означає молода жінка, яка ще не була матір’ю. Дитина, про яку безпосередньо говорив Ісая, – це був Єзекія, спадкоємець престолу. В історичний момент небезпеки для Давидової династії пророк від Божого імени запевняє її в безперервності та охороні, як це висловлено в символічному імені Еммануїл (Бог із нами), наданому дитині. Утім, ця вістка, а ще більшою мірою те, що буде сказане про це дитя в 9-ій та 11-ій главах, залишають відкритим широкий простір для більшої і дальшої надії – надії на прихід найбільшого Нащадка Давида, котрий установить остаточне Боже царство. Це надія на повне здійснення цих провіщень, яке настане після їхньої часткової історичної реалізації.
У главах 13-23 (за винятком 22-ої) містяться пророцтва Ісаї проти поганських народів, що поневолювали чи утискували ізраїльський народ, доля яких, однак, перебуває в Божих руках. Ці уривки написані в поетичній формі й подекуди є справжніми шедеврами, гідними зайняти місце поряд із найславнішими поезіями будь-якої літератури. Пророцтва, що стосуються Вавилону (пор. 13:1 – 14:27), походять з пізнішого періоду; у час Ісаї домінантною потугою була Асирія.
Секцію глав 24-27 називають «Одкровенням Ісаї», позаяк у них автор говорить про далеке майбутнє, коли звершиться Божий суд над усією землею та настане остаточне блаженство для тих, хто залишився вірним Богові. До них можуть бути долучені глави 34-35, звані «малим Одкровенням» Ісаї, що через свій жанр належать до післязасланних століть.
У главах 28-33 Ісая говорить про свій час, провіщаючи падіння Самарії, тобто Північного царства, й остерігаючи перед вступом до запропонованого Єгиптом союзу проти Асирїї. Цей союз призведе лише до нового втручання царя Ніневії, що спустошить царство Юди, тимчасом як Єгипет навіть не зможе поворушити пальцем, щоб його оборонити.
Слова пророка не переконують Єзекії, царя Юди (716-687 рр.), але вони сповнюються дослівно. У главах 36-39, що становлять історичний додаток і в певному значенні доповнюють 2 Цар. 18:13 – 20:19, розповідається про асирійську інвазію. Тепер пророк закликає царя до витривалости. Єрусалим не впаде, тому що його обороняє Бог. Цього разу Єзекія йме віру пророчому слову, і вороже військо змушене відступити. Уривок 37:22-35, в якому розповідається про це нове Боже спасіння, – один із найгарніших та найзахопливіших текстів, що належать цьому великому пророкові.
Ісая – пророк, осліплений сяйвом Божої святости, у світлі якого людина відчуває всю свою нечистість та гріховність. Вогонь, який очистив його уста, надав могутньої експресивної сили його слову.
Але Ісая – це також пророк Еммануїла, «Бога-з-нами», себто Бога, повсякчасно присутнього серед Свого народу.
Він – пророк всеосяжного Божого царства, себто владарювання, яке здійснюється через Його суд над народами (Іс. 13-23), але Його остаточною метою є спасіння всіх людей (Іс. 2:1-4), що випромінюватиме з Єрусалиму й буде звершене майбутнім Нащадком Давидової династії.
Глави 40-66 книги Ісаї належать іншим авторам, що жили в VІ-му і V-му стт., тому про них ми говоритимемо дещо згодом.