Коли маєш справу з хворими, які наближаються до смерти, складається інше враження. Бачиш роботу благодати, буквально торкаєшся її впродовж тижнів і місяців. І то стосується не лише тієї горстки людей, для яких протікання останнього періоду в їхньому житті, інколи останніх годин, є моментом навернення у віру.
Я розрізняю навернення в явну віру і навернення в любов. Навернення у віру конче необхідне, хіба що воно зіштовхується з непереборним невіглаством, яке затьмарює нам розум, без небажання з нашого боку. Та нас буде суджено за любов’ю. Правдивою любов’ю, милосердям і присутністю Духа Святого, а ця присутність дається відкупительною кров’ю Ісуса, що помер за усіх людей без винятку. З Одкровення нам достеменно відомо, якими каналами передається ця відкупительна любов через Святого Духа: це – віра, це – святі таїнства, це – Церква; проте ми не знаємо тої безлічі шляхів благодати, які може вибрати Дух, щоб серця людини торкнулася кров Відкупителя.
Я пригадую одну матір, яка померла, залишивши кількох дітей. Вона не була віруючою, хоч офіційно не була й атеїсткою, однак не ходила до Церкви, і Бог не був центром її життя. Проте вона була доброю матір’ю й душевною дружиною, хоч, звичайно, не без недоліків. У неї були складні стосунки з батьком. Не ворожнеча, однак за увесь час хвороби, надзвичайно важкої, бо то був рак, її агресія зосередилася на ньому. Батько її дратував, і хоч вона не говорила йому нічого поганого, та проявляла роздратування щоразу, коли він відвідував її в клініці. За кілька днів до смерти, як то часто буває, її стан покращився, й напередодні смерти вона була цілком притомна.
Ті, хто тоді її відвідав, побачили жінку, сповнену ніжности й любови до усіх. Останні її слова були звернені до батька: «Ти такий гарний у тій краватці; як вона тобі личить!» Батьки її пішли, вона заснула, а прокинувшись зранку, за кілька митей померла. Останні її слова можуть видатися смішними. Проте я гадаю, що вони стали для неї ніби Божим ключем, що відкрив в її душі двері до життя вічного. Їй треба було сказати цю незначну фразу, бо ж іншої не мала, щоб висловити ту любов, яка тріумфувала в її серці. Невіруюча людина не знаходить інших слів, окрім буденних, щоб сказати, що вона остаточно перекидається в любов. У цій жінці любов мала подолати ту невелику перешкоду між нею і батьком. Вкладаючи в її уста ці останні слова, Бог давав знак, що її серце було як стиглий плід, який можна зірвати для Царства вічного. І справді, після того вона швидко померла.