БАЙДУЖІСТЬ – НЕЗВОРУШНІСТЬ ПЕРЕД ГУМАННІСТЮ

Єврейський письменник Елі Візель, який пережив концентраційний табір, одного разу сказав: «Протилежне до любови почуття – це не ненависть, а байдужість». Найбільше його лякала байдужість карателів, яких ніщо людське не зворушувало. Саме байдужість була для нього вершиною негуманности.

Слово «байдужий» (нім. «gleichgültig») у німецькій мові складається із двох слів: «gleich» і «gültig». Слово «gleich» – із «ge» і «Leiche», що означає мати однакове тіло, ту саму структуру, тілобудову. І німецьке слово «байдужий» (нім. «gleichgültig») колись мало значення «той, що має ту саму вартість». І лише поступово це слово набуло негативного значення: «той, що відрізняється, той, що не має вартости, той, яким не варто цікавитися». Якщо комусь байдуже до всього, то він нічого не відчуває. Така людина не лише не має захоплення, вона взагалі не відчуває любови до чого-небудь. Вона втрачає будь-яку зацікавленість. Ба, навіть більше, вона втрачає почуття. Жодна річ не може викликати її людської уваги та зацікавленого звернення. Вона не дозволяє, щоб щось її захопило, і залишається просто незацікавленим спостерігачем, ізольованим у самому собі.

Байдужість людей щодо нас завдає сильного болю. Досвідчуючи байдужість якоїсь особи, починаємо сумніватися в її людяності, бо співчуття, співпереживання з іншою людиною повинні бути притаманними кожній людській істоті. Байдужий не здатний любити людей, він зустрічає людей і їхні потреби з помітним холодним почуттям. Він поводиться так, наче його нічого не стосується і крутиться довкола власного егоїзму. А ще він не дозволить нікому і нічому виманити його з холоду почуттів та незацікавлення життям.

Хоч ми і говоримо про почуття байдужости, та варто зауважити, що насправді йдеться про феномен відсутности почуттів. Байдужий уже нічого не може відчувати. Він створив довкола себе надійний панцер, крізь який вже нічого пройти не може. Іноді цей панцер можна назвати захисним, оскільки його господар відчуває великий страх, зазнавши в житті численних зранень, або не може більше довіряти через те, що хтось колись потоптав його довіру. Втім байдужість може мати своє коріння в людській історії. Однак можна сміливо стверджувати, що це не той шлях, який приведе до бажаного результату – так рятуватися від своїх зранень, відмежовуючись від усього. Бо цей шлях насправді приведе до ізоляції, і відірве людину не тільки від усіх почуттів, а й від жвавости та життя загалом. Мене лякає, коли я запитую в людини: «Що тебе захоплює? Що приносить тобі радість? Що тебе цікавить?», а у відповідь чую: «Нічого». Усе ж я не здаюся, бо не можу в це повірити, і починаю перераховувати різні можливі сфери зацікавлення: природа, походи в гори, музика, смачна їжа, добре вино, любов якоїсь людини. Та байдужий відмовився сам від себе. Він не здатний відчути в собі ні любови, ні життя.

Байдужість нестримно поширюється в сучасному суспільстві. Люди вважають, що вони настільки «круті», що їх нічого не зворушує, і що така їхня постава – ознака сили. Однак для мене така постава – радше виявлення бідности почуттів. Одна студентка розповідала мені, що вона рік жила в Перу, беручи участь в одному проекті, що стосувався праці з убогими. Повернувшись додому, вона спішила поділитися своїми враженнями з друзями, але зустрілася з повною незацікавленістю. Їм хотілося говорити тільки про погоду й найсвіжіші новинки продажу в супермаркеті. Така байдужість друзів завдала їй великого болю, і вона збагнула в чому полягає справжня бідність людини: не в матеріяльній нестачі, а в нестачі почуттів.

Попередній запис

ЖАДІБНІСТЬ – НЕ ДОСИТЬ

Наступний запис

ЩАСТЯ – ПРОСТО ЖИТИ