ЖАДІБНІСТЬ – НЕ ДОСИТЬ

Для буддистів жадібність – корінь усього зла. Людина залежна від усіх речей цього світу лише через свою жадібність. Вона прагне все більше та більше і стає невільником своїх невпорядкованих бажань. Перше послання до Тимофія потверджує цю думку: «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:10). У грецькому тексті тут написане слово «philargyria», що означає «любов до грошей».

Грецький міф вбачає в Танталі образ жадібної людини. У царстві мертвих він зображає те, що трапляється із жадібною людиною. Міф розповідає, що він стоїть над джерелом свіжої води, і як тільки нахиляється, щоб її зачерпнути, вона повертає свою течію назад. Над Танталом височіє прекрасне дерево зі стиглими фруктами, однак як тільки він стає навшпиньки, щоб їх зірвати та скуштувати, гілка піднімається вище і вище. Тому через свою жадібність він відчуває велику порожнечу. Мораль цього міфу в тому, що жадібний не здатний насолоджуватися життям, він хоче все більше і більше, однак зовсім не вміє по-справжньому цінувати того, що дано йому в житті. Він їсть все більше й більше, і не може насититися, п’є все більше й більше, поки не нап’ється досхочу, або поки відчуття повноти не оглушить його. Зрештою, жадібність зводиться до почуття: я запізно прийшов, і ніколи не отримаю того, що мені належить, ніколи не зможу вирівняти тієї справедливости. Насправді жадібний може отримати дуже багато, однак навіть усе це добро ніколи не заповнить його внутрішньої порожнечі.

Причину жадібности психологи вбачають у вихованні в дитини надмірної охайности, чепурности. Концентрація на бруді стає в майбутньому концентрацією на грошах. Жадібна людина не може нічим пожертвувати, хоче усе присвоїти собі. Часто жадібність – вираження почуття меншовартости. Це призводить до надмірного споживання їжі, надмірности в статевих взаєминах та, зрештою, до шопоголізму. Однак ця жадібність не дозволяє людині насолодитися споживанням їжі, отримати радість від статевих стосунків та відчути вдячність за ті речі, які їй належать. Їй усього мало. Коли жадібна людина проходить торговельним центром, то її охоплює сильне бажання купити якомога більше. Це стосується не лише одягу, а й продуктів харчування.

Жадібні люди нещасливі. Їх переслідує непоборне бажання більше їсти, більше пити, купувати й володіти. Їхній внутрішній стимул полягає в тому, щоб тільки нічого не пропустити. Мабуть, це почуття, що «я прийшов запізно», таке сильне, що важко його подолати, навіть великими обсягами споживання. Жадібні люди ніколи не живуть у теперішньому, а радше – завжди в майбутньому. Споживаючи їжу, вони вже думають про те, що їстимуть після цього. Купуючи якусь річ, вони думками з іншими не менш важливими речами, які ще треба купити. Найбільший їхній страх полягає в тому, що колись їм таки не вистачить усіх запасів. Тут жадібність йде за руку зі скупістю. Жадібний нічим не поділиться, а хоче все затримати для себе.

Перше послання до Тимофія описує два наслідки людської жадібности: втрата віри та великі страждання.

Перший наслідок – втрата віри – означає: я відмовляюсь від твердої позиції віруючої людини, втрачаю свою витривалість, бо мене жене вперед моя жадібність. У цій моральній нестійкості я вже не відчуваю, що господарюю над власним життям, а що хтось над ним господарює. Грецьке слово, яке використовує автор у Посланні до Тимофія, говорить про маячню, божевілля. Відповідно, жадібність призводить до манії, патологічної втрати відчуття реальности. Людина стає наче божевільна, коли нею керує жадібність.

Другий наслідок: своєю жадібністю я вплутую себе в численні страждання. Грецькою мовою це звучить так: я пронизую себе численними болями. А це означає, що я шкоджу собі, завдаю сам собі болю.

Автор Послання до Тимофія наголошує на тому, що жадібність – це не тільки порок, але і хвороба. У Середньовіччі жадібних та скупих людей намагалися лікувати, нагадуючи їм про те, що вони колись мусять померти: Memento mori (пам’ятай про смерть). Німецьке прислів’я нагадує нам: Остання сорочка не має кишень.

Послання до Тимофія пропонує іншу, більш позитивну терапію: ми повинні прагнути справжніх чеснот: «Женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю!» (1Тим. 6:11). Ці чесноти мають терапевтичну дію, оскільки вони дають нам змогу звільнитися від невиліковного божевілля, до якого нас штовхає жадібність. До того ж, любов та лагідність дарують нашому життю зовсім інший смак. Віра й терпеливість наповнюють нашу душу витривалістю, стійкістю, відвагою, стають твердою основою. А побожність відкриває наше серце на вище Добро, на Бога, Яким ми ніколи не будемо володіти, але Який може заповнити найсокровенніше прагнення наших душ.

Попередній запис

СПОКІЙ – ВІДПОЧИТИ ДУШЕЮ

Наступний запис

БАЙДУЖІСТЬ – НЕЗВОРУШНІСТЬ ПЕРЕД ГУМАННІСТЮ