Батькам природно любити дітей, так само, як дитині їсти. Батьки люблять, бо вони споріднені зі своїми дітьми. Дитина в прямому значенні є сотворінням батьків, бо в тілесних та душевних рисах успадковує щось від кожного з батьків. Неймовірно неприродним було би батькам не любити власних дітей. Гадаю, можна з певністю сказати і отримати широку підтримку в тому, що батьківська любов є частиною людської природи, а не чимось, що потребує зусилля, щоб його досягти. Це частина нашої особи.
Батьківська любов до своїх дітей (і прабатьківська любов до внуків) сильніша, ніж любов до сусідських дітей (або внуків наших найкращих друзів). Утім, любов є не лише генетичними зв’язками, прийомні батьки та прабатьки люблять так само міцно. Існує емоційний та духовний зв’язок з дітьми, яких уважаємо “нашими”. Ми охоче витрачаємо час, енергію, гроші задля їхнього благополуччя. Хочемо, щоб вони навчалися і розвивали свої можливості. Прагнемо, аби вони досягли успіху в житті. Охоче позбавляємо себе певних речей, щоб покращити їхнє життя. Ми любимо їх. Це звичайна емоційна відповідь батьків дітям і дідусів та бабусь онукам.
Природність батьківської любови підкреслена існуванням окремих батьків та прабатьків, які не відчувають такої любови до дітей та внуків. Відсутність батьківської любови настільки аномальна, що таку поведінку трактують як відхилення. Вважають, що такі батьки потребують психологічної та духовної терапії. Любити своїх дітей та внуків настільки природно, як любити себе.
ВІДОБРАЖАЮЧИ БОЖЕСТВЕННУ ЛЮБОВ
Переконаний, що батьківська любов є відображенням божественної любови. В очах Божих ми – Його діти, а Він любить нас так само, як ми любимо своїх дітей. Світова енциклопедія описує Бога як “Найвище Буття, Творця та Управителя Всесвіту, Всезнаючого, Всемогутнього, Нескінченого і Такого, Хто Завжди Існує”[1]. Впродовж історії людства, крізь расові та культурні кордони, мільйони людей вірили в існування такого Бога. Древньоєврейські письмена починалися із припущення про Всемогутнього Бога, Який сотворив небо та землю. Відтак на землі почергово Він сотворив рослинне й тваринне життя, а закінчив Свій процес сотворенням людини на божественний образ (див. Бут. 1:27).
Якщо приймати, що людина сотворена на образ і подобу Божу, то припускаємо, що любов Божа до людства на щабель вища, ніж до решти сотворіння. Припускаємо також, що людина спроможна відповісти на Божу любов. Усілякі дослідження показали, що людина має не лише здатність відповідати на Божу любов, але й, справді, людина не повністю вдоволена, доки не реалізує стосунок любови з Богом. Віктор Франкл, людина, яка врятувалася з ув’язнення із чотирьох нацистських концтаборів, у тому числі з Богемії та Аушвіца, нагадував нам, що в нутрі людського існування криється його суть. Святий Августин навчав, що людина ніколи насправді не віднайде основного свого покликання, допоки не відповість на любов Божу.
Мій приятель Браєн подорожував Росією після падіння комунізму. Він зауважив, що в неділю церкви були вщент наповнені людьми. Знаючи, що впродовж сімдесяти років Росія була атеїстичною країною і ціле покоління навчали того, що Бога не існує, його зацікавив факт присутности такої кількости молодих людей у церкві. Він запитав у супроводжуючої його молодої дівчини, колишнього члена КДБ, чи люди навернулися відразу до Церкви, коли отримали можливість це зробити.
“Ні, – відповіла вона. – Спочатку приходили лише літні люди. Згодом почали приходити молоді. Тепер усі церкви заповнені”.
“Чому ти думаєш, що це правдиво?” – розпитував Браєн.
“Раніше, – сказала вона, – ми вірили, що наші політичні лідери – боги. Тепер ми знаємо, що це не так. Ми зрозуміли, що людина є людиною, а Бог – Богом. Тепер ми прагнемо дізнатися більше про Бога”.
Якщо людина насправді сотворена на образ Божий, то це відповідь, яку ми б очікували. Незважаючи на всі офіційні зусилля знищити віру в Бога, людське серце, як і раніше, прагне батьківської любови.
Таке батько-очікування відображене в людських взаєминах. У своїй книжці “Життя без батька” Давід Попеное, професор соціології університету Руґерс, наводить тверді аргументи, що усі діти прагнуть не лише материнської любови, але й батьківської. Щось у душі дітей потребує його любови, щоб почуватися в безпеці та щасливими. Не відчуваючи цієї любови, дитина живе з незрозумілим прагненням. Діти бажають любити і відчувати любов обох батьків. Попеное переконаний, що відсутність такого стосунку любови є найбільшим лихом, з яким входимо у двадцять перше століття.
ВІДНОВЛЕННЯ СТОСУНКІВ ЛЮБОВИ
Відповідно, ми повинні відновити стосунки любови з Богом. Знати Бога і любити Бога повинно бути нашою остаточною метою, все решта – лише картинне тло. Коли навчимося пізнавати і любити Його, це означає, що ми відновили стосунки любови.
У решті розділів цієї книжки намагатимусь поділитися з читачем тим, що дізнався про любов упродовж більш ніж тридцять років подружнього життя і будучи консультантом з родинного життя. Переконаний, що людські стосунки любови відображають природу Божу, якою є любов. Якщо розуміємо силу людської любови, тоді зможемо зрозуміти вияв божественної любови.
Здійснюватиму це, представляючи друзів, яких мені довелося зустріти під час моєї власної подорожі. (Переважно вжито лише ім’я (вигадане) та змінені деталі для зберігання таємниці.) З деким я знайомий упродовж багатьох років, з иншими познайомився зовсім недавно, втім, усі вони налагодили “стосунки любови” з Богом.
[1] Світова енциклопедія, 1970, під назвою «Бог»