Зустріч із Сюзан була першою цього дня, мені хотілося плакати, почувши її розповідь. Батько закінчив життя самогубством, коли їй виповнилося тринадцять, брат загинув у В’єтнамі. Шість місяців тому чоловік залишив її заради иншої жінки. Вона разом з двома малими дітьми тепер жила зі своєю матір’ю. Мені хотілося плакати, але Сюзан не плакала. Натомість вона була енергійною, майже осяйною.
Враховуючи те, що вона заперечувала своє горе, я промовив: “Ти, мабуть, почуваєшся відкинутою чоловіком?”
“Спершу я так і почувалася, але згодом усвідомила, що мій чоловік втікає не від мене, а від себе. Він дуже нещаслива людина. Я гадаю, спочатку він думав, що наш шлюб зробить його щасливим, та ми обоє знаємо: лише Бог може зробити людину насправді щасливою”.
Гадаючи, що, ймовірно, Сюзан намагалася одухотворити свій біль, я сказав: “Ти багато пережила в житті: смерть батька, брата, відхід чоловіка. Як ти можеш залишатися такою сильною у своїй вірі?”
“Існує лише одна причина, – відповіла вона. – Я знаю, що Бог мене любить, незважаючи ні на що, Він завжди поруч зі мною”.
“Чому ти так впевнено про це говориш?” – спитав я.
“Це дуже особисте. Щоранку я віддаю день Богові і прошу Його провадити мене. Читаючи розділ у Святому Письмі, слухаю, що Він каже мені. Лише так я можу жити”.
О третій годині цього дня в мене була зустріч з Реґіною. Батьки розлучилися, коли їй було десять років. Вона бачила батька лише двічі після розлучення – раз на своєму випускному, вдруге – на похороні молодшої сестри. Сестра загинула в автомобільній аварії у двадцять один рік. Реґіна одружувалася і розлучалася тричі; найдовше її шлюб тривав два з половиною роки. Вона прийшла до мене, бо мала намір вийти заміж учетверте. Її мати попросила поговорити зі мною, перш ніж одружуватися знову.
“Не знаю, одружуватися мені чи ні, – сказала Реґіна. – Я не хочу постаріти самотньою, але усі мої попередні спроби одруження не були успішними. Я почуваюся невдахою. Мама стверджує, що Бог мене любить і має план щодо мого життя. Тепер я не відчуваю Божої любови і гадаю, що не зрозуміла плану. Я навіть не впевнена, чи існує Бог”.
Дві жінки, кожна з яких зазнала чимало болю за своє життя. Одна глибоко відчувала Божу любов, инша – пустку. Чому ж одні люди стверджують, що відчувають дуже глибоко Божу любов, натомість инші настільки віддалені від Бога, що навіть не впевнені, чи існує Бог? Переконаний, що відповідь міститься в природі самої любови. Любов – це не досвід одного. Любов вимагає двох – того, хто любить, і того, хто відповідає. Якщо Бог – той, хто любить божественною любов’ю, чому ж усі Його сотворіння не відчувають Його любови? Ймовірно, тому, що декотрі дезорієнтовані.
Найчастіше культура спонукає шукати Бога. Якщо культура мовить: “Ось шлях до Бога”, – тоді ми схильні поводитися відповідно. Утім, любов є питанням серця, душі, але не ритуалу чи релігії. Переконаний, що кожен володіє “первинною мовою любови”, коли слухаємо Бога в нашій “мові серця”, відчуємо Його любов якнайособистіше. Також переконаний, що Бог вільно говорить вашою “мовою любови”. Ймовірно, найкраще зрозуміти це на прикладах впливу любови на людські стосунки.
СЛУХАЮЧИ МОВУ ЛЮБОВИ
В инших книгах я описував проблему нерозуміння любови своєю мовою. Мої кабінетні дослідження показали, що кожна людина має иншу “мову любови”. Звісно, якщо батьки не розмовляють первинною мовою любови дитини, вона не відчуватиме, що її люблять, незважаючи на щирість батьків. Вирішення проблеми – вивчити первинну мову любови кожної дитини і говорити нею постійно. Подібний принцип існує в подружжі. Якщо чоловік не говорить мовою любови своєї дружини, вона не відчуватиме любови – її потреба любови не буде сповненою.
Книжка “П’ять мов любови” (яку перекладено на більш ніж двадцять п’ять мов) має за мету допомогти подругам навчитися дієво віддавати і приймати любов у подружжі. Згодом, разом з психіятром Росом Кемпбелом, ми написали книжку “П’ять мов любови до дітей”, яка допомагає батькам зробити такі ж відкриття і навчитися дієво любити своїх дітей. Нещодавно я написав книжку “П’ять мов любови до підлітків”, яка задумана, щоб допомогти батькам маневрувати серед бурхливих вод, виявляючи любов і розуміння до своїх дітей-підлітків.
Особам, які мають “бажання”, ці книжки можуть дати “знання”. Утім, існує чимало людей, яким недостатньо лише знань. (Фактично усі ми час від часу належимо до цієї категорії.) Знаючи, як вчинити, не маємо “бажання” це робити. Один чоловік, почувши мої думки про те, як опанувати мову любови своєї дружини (чоловіка), сказав: “Скажу вам таке: якщо це означає мити посуд, чистити порохотягом кімнати, прати одяг, щоб моя дружина почувалася любленою, можете про це забути”. Звісно, його проблемою не було “знання”, йому бракувало “бажання” любити свою дружину.
Трагедія полягає в тому, що люди, які обирають не любити, ніколи не є щасливими. Відсутність любови завдає болю не лише иншим, але й виснажує їхні душі. Ті, хто відмовляється любити, живуть на межі відчаю. Усе життя намагаюся допомогти людям, які, кажучи словами з твору “Виставковий човен” Оскара Гаммерштайна, “втомилися жити, але бояться померти”. Мета цієї книжки – привести людей ближче до Бога, щоб вони відчули Його безмежну любов і надалі могли дієвіше любити инших. Живучи таким чином, допомагаємо людям радіти життю і спокійно сприймати смерть.
ЛЮБИТИ І ВІДЧУВАТИ ЛЮБОВ
Любити і відчувати любов – що може бути важливішим? Переконаний, що найважливіше у вивченні і виборі любови – віддатися божественній любові.
Ця книжка не була задумана як релігійна. Якби релігійна система змогла розв’язати проблему суспільства без любови, вона була б уже вирішеною. Ця книжка є спробою допомогти людям спілкуватися з “Богом, Який поруч”, а не з богами, яких ми створили. Я вирішив не писати науковою мовою психології чи богослов’я, а повсякденною мовою, зрозумілою кожному, щоби почути слова Божі, промовлені нашою “мовою серця”.
Якщо ви вірите в Бога, якщо б ви хотіли любити, тоді ця книжка адресована Вам. Якщо ж ви не вірите в Бога, утім, не проти спілкування з віруючими, запрошую вас у цю мандрівку. Спробую прикласти зусиль, щоб поважати ваші переконання, водночас відверто висловлюючи свої власні.
Якщо ми сотворені на образ Божий і є Його дітьми, сподіваємося на Його любов. Вочевидь, природно як отримувати любов, так і віддавати любов. Це проілюстровано на прикладі стосунків батьків-дітей.