Я хотів би також згадати про беззастережну віру в тайну Провидіння Мадлен Дельбрель[1] (1904-1964), яка з величезним запалом служила найбіднішим. Місіонерка з містечка Іврі неподалік від Парижа вважала, що нічого не відбувається випадково:
«Не можна водночас вірити у випадок і в Провидіння. Ми віримо в Провидіння. А живемо так, наче віримо у випадок. Тому й виникають у нашому житті суперечності, непотрібні збурення й зла пасивність.
Тяжко зносимо те, чого самі не вибирали… даємо йому негативну оцінку – нуль. Нуль – накиненій нам професії, вимушеному товариству, анонімним клієнтам, діловим зустрічам – самі нулі…
Іншим обставинам, зустрічам, завданням ставимо вищі оцінки – 2, 5, 7, бо маємо відчуття, що відбуваються з Божої волі. Повністю віддаємося їм – так, ніби тільки вони становили сенс нашого життя.
А тим часом щоранку отримуємо з Божих рук цілий новий день. Бог дає нам день, який приготував для нас. Немає нічого в надлишку й нічого в недостачі, нічого неважливого чи зайвого. Кожен день, який дає нам прожити, – це Його творіння. Ми часто дивимося на нього як на сторінку в календарі, позначену порядковим числом і назвою місяця. Трактуємо його легковажно, як аркуш паперу… Якби хтось показав нам увесь перебіг історії світу, якби ми змогли побачити, як від найдавніших часів відбувалася підготовка цього дня та з яких елементів він сформувався, то, можливо, зрозуміли б вагу кожного дня в житті людини.
А якби мали хоч трохи віри, то захотіли б ставати на коліна перед кожним нашим християнським днем.
Не буває випадкових страждань, лише наша воля діє випадково й не бажає докладати зусиль, уникає їх, торгується, зводить перепони.
Страждання, призначене людині, так само органічно притаманне їй, як існування можливости добре виконати мистецький твір чи якусь роботу. Деталі, пов’язані з цією працею, так само, як і подробиці згаданого терпіння, залежать від волі Бога.
Можна дуже добре виконувати роботу й погано зносити страждання. Дуже легко контролювати й перевіряти недоліки, пов’язані з працею. Натомість лише після смерти довідаємося про вади – ліквідувати які вже буде неможливо – у будівлі ласки, спричинені недоліками нашого терпіння.
Коли в холодну погоду чекаємо на пероні на потяг, що запізнюється, то, крім участи в здійсненні Божої волі, стаємо завдяки нашому стражданню давачами Божої ласки.
Хтось, можливо, скаже, що то лише незначний біль. Однак справжній артист майстерно виконує як простий твір, так і дуже складний концерт»[2].
Таких самих поглядів дотримувався також отець Піо[3]. Усі страждання, що випадали на його долю, походили, як він вважав, від Ісуса. Написав про це до свого духовного наставника отця Бенедетто 26 травня 1910 року: «У тиші обожнюю й цілую долоню Того, хто завдає мені ударів, бо добре знаю, що Він, з одного боку, нищить мене, а з іншого – підтримує»[4].
Отець Піо навчав своїх підопічних повністю підкорятися волі Господа. Жан Деробер пам’ятає, що тоді, коли ще був семінаристом, просив в отця Піо конкретних порад, які посприяли б його духовному розвиткові. У відповідь почув: «Жити в присутності Бога… завжди. Крім того – твоя молитва мусить перетворитися на розмову з Богом, Який стане для тебе в такому разі кимось живим. Повністю довіритися Богові, трактувати всі події як такі, що походять від Нього, завжди… Врешті, попри все погане, що може з тобою трапитися, незважаючи на всі клопоти, довіряй Богові, бо саме Він смикає за шнурочки… Sempre basta – завжди, і цього буде достатньо»[5].
Героїчна віра Матері Терези
«Будьмо одним серцем, переповненим любов’ю, щоб могти ділитися святістю й добротою. Святість – це не розкіш, яку заброньовано лише для небагатьох; усіх нас покликано до святости. Думаю, що лише святість може перемогти гріх, турботи й страждання людей, починаючи від наших. Ми також маємо страждати, але страждання – це Божий дар, якщо лише зуміємо правильно його використати. Хрест нерозривно пов’язаний із нашим життям; тож навчімося дякувати за нього Богові»[6].
[1] Мадлен Дельбрель (1904-1964) – французька філософ і письменниця. – Прим. пер.
[2] М. Delbrêl, La joie de croire, Paris 1968, c. 138,141-142.
[3] Отець Піо (1887-1968) – італійський святий, доброчинець і чернець чину капуцинів. – Прим. пер.
[4] J. Derobert, Padre Ріо, transparent de Dieu, Hovine 1987.
[5] J. Derobert, Padre Ріо, témoin de Dieu, Hovine 1986, c. 24. Тут ідеться про шнурочки, за допомогою яких керують маріонетками, однак не слід розуміти цих слів надто буквально. Отець Піо аж ніяк не мав на думці маніпуляції нашою волею.
[6] Mère Teresa de Calcutta, J’ai pris Jésus au mot, Mediaspaul 1992, c. 144.