Відомо, що святі – так було в минулому і залишається нині – зберігають спокій серед важких обставин тому, що дивовижна тайна Провидіння надає їхнім стражданням сенсу, пов’язаного з відкупною вартістю хреста.
Це тайна, якої немає ні в юдаїзмі, ні в ісламі, і міститься вона в самому серці Євангелія. Хрести, що стоять на роздоріжжях у наших селах, мають не лише нагадувати нам про безмежну любов, якою полюбив нас Бог, а й скеровувати нашу увагу на таємничу плідність, котрою ми можемо обдарувати кожен хрест нашого життя.
Нас спасла жертва Христа
Якщо запитаєте юдея, за що Бог прощає йому гріхи, його відповідь буде проста: «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий» (Вих. 34:6). Хіба ж ціла історія Ізраїлю не є низкою Божих актів прощення? Бог постійно вибачає Своєму народові, який не перестає проти Нього бунтувати. Бог, Який постає перед нами зі сторінок Біблії, справді є Богом, що прощає нескінченну кількість разів.
Якщо поставимо те саме запитання мусульманинові, відповідь буде доволі подібна. Коли під час молитви послідовник Магомета промовляє дев’яносто дев’ять прекрасних імен Аллаха, називає Його також «Милосердний». Зрештою, це ім’я стоїть першим у переліку. Для мусульман Аллах – це Бог, Який прощає.
Якщо поставимо це запитання християнинові, почуємо іншу відповідь, яка першої миті може навіть шокувати: «Бог прощає нам провини, бо схожий на батька блудного сина – не може не вибачити дитині, яка повертається до Нього… але також і тому, що улюблений Син віддав Своє життя Отцеві, принісши його в жертву задля відпущення гріхів світові».
Усі книги Нового Завіту наголошують на жертовному характері смерти Христа. Достатньо згадати слова Ісуса, промовлені під час Тайної вечері: «Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26:27-28), – а також пораду апостола Павла: «І поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5:2).
У Посланні до євреїв перелічено всі жертви Старого Заповіту як провіщення досконалої жертви, яку Христос приніс Отцеві перед тим, як увійти до небесного храму: «І не з кров’ю козлів та телят, але з власною кров’ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення» (Євр. 9:12).
Слова Бога сповнюються. Просячи народ Ізраїлю впродовж століть складати в єрусалимській святині криваві жертви, Він від початку знав, що вони були провіщенням тієї єдиної жертви, яку мав принести Йому Його улюблений Син, розіп’ятий за наказом Понтія Пилата поза брамами Єрусалима.
Не думаймо, що євреї чинили ірраціонально, щороку жертвуючи Богові тисячі тварин. Діяли згідно з детальними вказівками, уміщеними в Книзі Левит і сформульованими самим Богом. Убивство тварин було, відповідно до Божого плану, провіщенням жертви, за посередництвом якої Бог мав назавжди поєднатися з людством.
Іван Богослов, улюблений учень Ісуса, наголошуючи на повністю безкорисливій любові Отця до Своїх дітей, не вагається описувати Христа як нашого «адвоката», який не перестає заступатися за нас перед Отцем. «А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1Ів. 2:1-2). Від самого початку Іванового Євангелія Ісус постає перед нами як жертовний Агнець: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Щоб Христос об’явився як справжній пасхальний Агнець, як Той, хто може поєднати людей із Богом, Іван указує, що Він помер напередодні Пасхи, коли в єрусалимській святині вбивали тисячі жертовних ягнят. «Та вони не ввійшли до преторія, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху» (Ів. 18:28), – пише святий Іван про євреїв. В «Об’явленні» Іван Богослов запрошує нас до участи в небесній літургії, під час якої всі святі падають перед Агнцем Божим на коліна й співають Йому подячний гимн: «Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду. І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, і вони на землі царюватимуть!» (Об. 5:9-10).
Різні можливі варіанти сприйняття страстей Христових
- огидний злочин, учинений із заздрости й зла, що є в людях, під впливом нашіптування Князя темряви;
- жахлива несправедливість, якої зазнав улюблений Син Божий і за котру Отець чудесним чином відімстив, воскресивши Сина;
- наслідок того, що Ісус, у повній відповідності до волі Отця, виконував пророчу місію. Те, що Ісус проповідував Добру Новину, так сильно заважало людям, що на Нього неминуче чекав смертний вирок. Як і всіх інших пророків, Його вбили ті, хто не хотів більше чути про свої гріхи;
- незвичайне об’явлення Божої любови до людей. Прощаючи людям, навіть тоді, коли Його катували, дав нам найчудесніший доказ любови, що походить із неба (див. Рим. 5:8). Христос на хресті – це найпрекрасніша ікона любови Бога до нас.
Дозволивши, щоб Його Син помер на Голгофі, Бог дав нам найпереконливішу з усіх можливих відповідь на наш страх перед тим, що існування зла постійно гнітитиме й обурюватиме нас.
Деякі сучасні автори детальніше зупиняються на цьому питанні, розповідаючи про спасіння, яке дарував нам Ісус, давши Себе розп’ясти. Отож, Христос, на їхню думку, прийшов у цей світ, щоб звільнити людей від неправильних уявлень про Бога. Замість Бога, Який байдуже ставиться до наших страждань, мав з’явитися Бог, Який так само, як ми, страждає від людської несправедливости, Бог, що близький нам і милосердний для грішників, якими всі ми є.
Таке трактування страстей Христових не відображає повною мірою викладеного у Святому Письмі переказу про пасхальну тайну. Адже на хресті Ісус не лише об’являє любов Отця, що вже само собою чудово. На Голгофі Христос приносить Своє життя в жертву Отцеві.
А отже, страсті Христові – це також:
- жертва, яку Син приносить Отцеві, раз і назавжди, за спасіння всіх Своїх братів. Отець хотів цієї жертви, щоб поєднати людей між собою. Далі ми переконаємося, що ця «воля» Отця є знаком нечуваної любови з Його боку. Любови без жодної надмірної опіки. Любови, яка чекає на взаємність. Справжньої шлюбної любови.