«Вдячність – це те, що найсильніше притягає Божу благодать», – скаже св. Тереза. – «Коли ми дякуємо за благодіяння, це зворушує Бога й Він поспішає дати нам десяток нових ласк. А якщо ми далі дякуємо так само сердечно, то як зростає кількість ласк! До безлічі! Я знаю це з власного досвіду. Спробуй і ти, тоді побачиш! Моя вдячність за все, що дав мені Бог, безмежна. І я дякую Йому вже в тисячний раз»[1]. Треба тільки широко розплющити очі й відкрити серце, придивитися до свого життя відколи ми себе пам’ятаємо, від дитинства, й спробувати побачити, скільки добра, любови, турботи, прощення містить у собі все, що дає нам любляча Присутність. Дар має в собі внутрішній заклик до відповіді. Дар домагається вдячности.
А якщо б ми підслухали молитву молодої американської студентки, яка називає себе крихіткою… Молитву до Матері Божої. Молитву таку просту й водночас дивовижну, бо студентка помічає присутність дарів Божих там, де обдарування, заржавіле від рутинности, зазвичай стає для нас непомітним. Може, Господь пробачить нам нашу простоту, неуважність, якщо завдяки їй ми почнемо відкривати Його обдарування, що досягають розмірів континенту – континенту обдарувань.
Дорога Матінко,
- Дякую тобі за все:
- За те, що ти сиділа біля мене в метро, коли я сьогодні поверталася зі школи.
- За те, що чистила зі мною зуби,
- За те, що ми разом прибирали,
- За те, що даєш мені благодать самотности, завдяки якій я краще розумію, як сильно ти мене любиш,
- За все в моєму минулому, що довело мене до цього моменту благодати, завдяки якій я завжди пам’ятаю про твою люблячу присутність,
- За те, що дозволила, аби моя пиха та ілюзії сокрушили мене аж до депресії, і тепер я розумію твою любов і правду й прагну їх,
- За твою сталу приязнь, навіть коли я ще не знала, де ти є,
- За те, що мені не треба турбуватися, чи я чогось досягаю в очах цього світу,
- За те, що мене постійно відштовхують инші, тож лише ти можеш бути королевою мого серця,
- За те, що ти сміялася разом зі мною, коли я падала на твоїй дорозі через свою слабкість,
- За те, що ти плакала разом зі мною, коли я розпачливо намагалася щось зрозуміти замість того, щоб просто довіритися твоїй любові,
- За те, що я невисока й тому багатьох речей не змогла побачити,
- За всіх тих студенток, які витріщуються на мене й регочуть, бо я не п’ю й не сплю з хлопцями,
- За те, що ти збираєш усі ласки, які я одержую, й огортаєш їх своєю турботою, аби жодна з них не була змарнована,
- За те, що оберігаєш мене від багатьох гріхів, бо знаєш, що без тебе я здатна на найбільш ненависні й злі речі,
- За все дякую тобі, Мамо,
- За прірву мого духовного убозтва й прірву твоєї любови, що її заливає,
- За мою незначність як істоти й за твою велич,
- За те, що ти – мій дім, мій притулок,
- За причастя наших сердець,
- За простоту,
- За тишу й за галас,
- За океан любови, що заливає землю,
- За те, що ти знову обіймаєш мене, хоч я поранила твого Сина й тебе,
- За те, що любиш мене так сильно, що прагнеш мого освячення,
- За те, що ти показуєш мені: на нашій життєвій дорозі є все, і завжди буде благодать,
- За те, що цей перелік ніколи не закінчиться…
- Твоє любе дитятко, маленька крихітка
Одержуючи Божу допомогу, легше бути вдячним. Але коли тобі здається, що ця допомога не приходить, то її брак – це теж благодать. Причастя – безцінний дар, який має вести нас до Бога як особливий канал благодати, хоча св. Тереза напише, що брак причастя – це теж благодать: «Прийняти причастя – це, безсумнівно, велика благодать. Але коли Господь Бог не дає на це дозволу, то й це добре… Усе благодать»[2].
Саме завдяки радости ти маєш можливість бачити навколишній світ як обійми Божі, що огортають тебе. Може, у світлі віри ти побачиш ледь помітні написи на речах довкола: «Дар від Господа Бога», «Дар люблячої Присутности». І не тільки на речах, що слугують тобі, а й на подіях, ситуаціях, людях. У міру поглиблення твоєї вдячности ти зможеш почути, як крихітка, як увесь світ говорить про Любов. Адже всі Божі дари, що оточують тебе, шепчуть, повторюють, волають: Люблю тебе таким, яким ти є. Тому Я тут, при тобі, турбуюся про тебе, даю тобі все, чого щоденно потребуєш. Якщо потребуєш гіркої таблетки терпіння, одержиш її. Однак тільки тому, що це найцінніший дар, який ти міг би в цю хвилину отримати. Якщо потребуєш солодкої цукерки, то дістанеш і її, бо без неї, Мій любий, ти не дав би собі ради.
Кожна зміна ситуації, кожна подія, що відбувається в зовнішньому світі чи у твоїй душі, кожний зустрічний входять до цього безкінечного переліку, назва якого волає до тебе: усе є благодаттю[3]; усе закликає тебе до вдячности.
[1] Sw. Teresa od Dzieciаtka Jezus. Pisma. – T. 2. – Krakow, 1971. – S. 286.
[2] Sw. Teresa od Dzieciаtka Jezus. Pisma. – T. 2. – Krakow, 1971. – S. 446; жовтий зошит, 05.06.1897.
[3] Там само.