Коли я аналізую заплутану історію Церкви, то в мене виникає чимало застережень. Я й надалі вважаю, що Церква відповідальна за криваві хрестові походи. Я належу до Коптської Церкви, яка дуже малою мірою відповідальна за пролиту кров. Наша Церква не переслідувала інших, вона сама зазнала переслідувань. Небагато Церков може похвалитися такою історією. Повага, яку люди мають до нашої Церкви, виникає з того, що вона була жертвою, а не переслідувачем. Християнство саме в собі – це найчудовіша система, яка коли-небудь існувала. Божий задум відкуплення людства за посередництвом Божого Сина не має собі рівних. Коли ми знаємо Ісуса особисто, то віримо в Його винятковий задум щодо людства. Тоді ми також можемо помітити в богослуженях та таїнствах духовну істину, яка допомагає, підбадьорює та обнадіює. Коли ми заходимо до великого катедрального храму, наповненого іконами, й бачимо там єпископа східного обряду, який молиться під час Божественної Літургії, то відчуваємо, що відбувається щось виняткове. Ми також починаємо розуміти, що матеріяльні речі, такі як хліб, вино, вода, олива чи ікони, потрібні для здійснення таїнств. Я люблю і поважаю Церкву між іншим за те, що завдяки таїнствам ми маємо можливість бути учасниками благодаті та діяння Бога, Який у той час перебуває дуже близько до людини.
Де був Бог, коли я страждав?
У моєму житті бувало так, що інші люди завдавали мені болю. Я також страждав через свої сумніви, страхи чи слабкості. Я страждав з огляду на зовнішні та внутрішні чинники, але ніколи не відчував, що міг би здійнятися на небо і знайти когось, хто готовий мені допомогти. У моєму житті не було Бога. Його ніколи не було біля мене, коли з мене знущалися ровесники. Я не бачив, щоб Він тримав мене за руку, особливо тоді, коли я страждав. Між 10 та 20 роками мого життя я ніколи не відчував жодної розради. Я взагалі не відчував Його близькости. Мій атеїзм не був наслідком лише мого інтелекту, а виникав також із мого емоційного досвіду. Я почувався самотнім і не бачив жодної руки, яка хотіла б мене піднести. У моєму світосприйнятті Бог не існував.
Смерть матері
У молодості я відвідав Індію. Тоді я цікавився індуїзмом. Так само як і багато моїх ровесників, я наслідував групу «Бітлз», члени якої також захоплювалися індуїзмом. Я також дуже багато читав про буддизм. Мені подобалося пізнавати ці східні релігії. У той час було дуже популярно цікавитися буддизмом. Зацікавлення цією релігією поширювалося не лише завдяки подорожам Далай-лами. Тоді виходили друком численні публікації західних авторів, які популяризували буддизм. Я не був послідовником жодної із цих релігій, я надалі залишався атеїстом та романтиком. Так тривало до того моменту, поки не померла моя мати. Її смерть утворила в моєму житті порожнечу. Можливо, не стільки з огляду на неї, на її особистість, адже вона була доброю жінкою. Найбільше мене вразило усвідомлення того, що в мене більше немає матері. Я втратив джерело, з якого з’явився. Зникла причина мого існування. Жінка, яка дала мені життя, відійшла. Разом зі смертю матері я втратив життєву рівновагу. Я не знав, що робити та куди йти. Я почувався дезорієнтованим, загубленим і в цей період відчував набагато більшу розгубленість ніж раніше. Коли минув рік, я все ще був злий та збунтований. Мені ніяк не вдавалося змиритися зі смертю матері. Я також не хотів шукати втішання в релігії, хоча родичі та друзі заохочували мене до цього.