Моя мати померла від раку. Вона лежала в лікарні, якою опікувалися римо-католицькі черниці. Я намагався пригадати собі її останні роки життя, її страждання. Я провів із мамою останні десять днів у лікарняній палаті, де спав біля неї на землі. Незадовго після її відходу я відчув внутрішнє прагнення, щоб ще раз повернутися до палати, де вона померла. Я хотів ніби відтворити у своїй пам’яті момент її смерти, спробувати ще раз подивитися на мить вмирання. Мені хотілося знайти ключ, який допоміг би мені збагнути таємницю смерти. Бо вона була для мене чимось схожим на темряву. Вона оточувала мене, але я не міг її збагнути. Без матері я не був спроможний віднайти життєвої рівноваги. Коли я прийшов на місце й намагався зайти до палати, то сестри, які там працювали, не пустили мене. Пояснили це тим, що палата тимчасово зайнята. Відіслали мене до лікарняної бібліотеки, щоб я зачекав, поки котрась із них не прийде по мене. У бібліотеці я знайшов книжку про життя Томаса Мертона, американського монаха. Це була автобіографія «Семиярусна гора». Я почав читати. Читання мене настільки захопило, що я геть забув про те, що хотів зайти до лікарняної палати. Сестри також про мене забули. Історія, яку я прочитав в автобіографії Мертона, дуже нагадувала мені моє життя. Мертон був філософом, який політично схилявся до лівиці. Він також втратив матір. Як виявилося, він дивився ті самі фільми та читав ті самі книжки, які впливали і на мої погляди. Його життя було ніби віддзеркаленням мого життя. Часом мені видавалося, що я читаю автобіографію. Нас відрізняло хіба те, що він жив у Сполучених Штатах Америки, а я – в Австралії.
Наслідуючи Мертона
Мертон після смерти матері шукав внутрішній спокій у римо-католицькому монастирі. Коли я читав його автобіографію, то часто помічав багато подібностей. Мертон був філософом, упродовж багатьох років – атеїстом. Це був інтелігентний чоловік, який вмів критично дивитися на своє життя. Щойно в монастирській келії він віднайшов душевну рівновагу. Мертон працював в університеті, де мав приятеля, який допоміг йому навернутися і віднайти шлях до Бога. Я помітив у цій книжці один дуже цікавий факт. Мертон змінив університет на монастир. І щойно там віднайшов душевний мир, якого так довго шукав. Тож я подумав, що спробую піти його слідами. Чому б не змінити праці в університеті на монастирське життя.
Наступного дня я зателефонував до одного з римо-католицьких згромаджень і запитав, чи міг би стати монахом. Мій здивований співрозмовник запитав мене, до якої Церкви я належу. Я відповів, що не ходжу до церкви. Тож далі мене запитали, хто скерував мене до їхнього монастиря. Я відповів, що ніхто, бо в мене немає духівника. Співрозмовник іронічно відповів, що якщо я не ходжу до церкви і не маю духівника, то не можу стати монахом. Після цих слів він поклав слухавку. Цілком можливо, він подумав, що я – божевільний.