Биття Божого серця

Служіння Мойсея вибраному народові – це не лише заступництво за нього перед Господом, але також пояснення йому Божих задумів, з якими він зустрічається в пустелі, об’явлення серця Бога, до Якого він сам певним чином має доступ. Його реакція на донесення про тих, які пророкують у таборі, є виразним прикладом цього. У цьому побожному заклику провідника ізраїльського народу – провіщення того, що є в Божому плані. Завдяки відносинам Мойсея з Богом, він бачить далі, бачить глибше, забігає думкою вперед, на відміну від природного способу мислення своїх співвітчизників. Слова, які були відповіддю на обурення Ісуса Навина, певним чином відкривають серце Бога.

Авраам Єгошуа Гешель так описав людину, що має пророчу харизму: «У чому суть пророчого покликання? У співпереживанні з Богом. Пророк – це не той, який із запалом провіщає Божі накази, але той, який чує голос Бога і биття Його серця»[1]. Висловлюючи своє прагнення, Мойсей насправді виявляє прагнення Божого серця. Те прагнення, яке ще недавно виражалося іншим чином, ніж словами. Бог уділяв Духа одній людині, відтак багатьом, у визначеному місці й поза ним. Чи не видно в цьому Божого прагнення, Божого плану?

Поки що Бог промовляє через Свої вчинки і через слова Свого приятеля, але прийде час, коли Він промовить від першої особи, коли провістить те, що відбудеться в день П’ятдесятниці, і відтоді це відбуватиметься безустанно. Те, що відбувається під час блукання по пустелі, є лише провіщенням того, що повинно статися. Незважаючи на те, що ми тут бачимо Бога, Який хоче уділятися, хоче нав’язати близькі відносини з більшим числом людей, а не тільки з Мойсеєм, який виходить поза межі вказаного місця, щоб давати свою ласку, ми ще не можемо говорити тут про виливання Духа. Властивим буде тут слово «уділення». Ми бачимо Бога, Який, як на цей етап історії спасення, є марнотратним, але знаючи, що відбудеться згодом, розуміємо, що про Божу марнотратність ми ще дізнаємося, що вона виявляється ще перед Ізраїлем, який блукає, прямуючи до Обіцяної землі. Щойно те, що відбуватиметься, є «марнотратністю», щедрістю і достатком! У Книзі Чисел згадується про те, що Бог любить давати більше. Ця книга ненав’язливо підводить до образу Бога, Який не одного сьогодні дивує, Бога, Який завжди може більше давати, більше уділяти. Всевишній повинен призвичаїти людину до Своєї щедрости, повинен їй помалу і систематично нагадувати, що Він прагне з нею близьких відносин, що гріх не може остудити Його любови до створіння, що Він такий самий, що не змінився з того часу, коли ще не було гріха. Гріх змінив людину, але не Бога і Його прагнення. Зміна в людині також не є назавжди! Бог не став безпорадним після гріхопадіння Адама і не сказав: «Я цього не передбачив. Тепер вже не знаю, як з цим упоратися…». Навіщо існує Божа Сила? Щоб змінити реальність, це, мабуть, зрозуміло!


[1] A. J. Heschel, Kimjestprorok? // Znak, 2013, 6 (697), c. 64.

Попередній запис

Провадити через служіння

Наступний запис

Залюблений Бог