Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне (Мт. 5:3).
У оповідача Нагірної проповіді євангелиста Матвія знаходимо твердження: «Блаженні вбогі духом…» У Євангелії від Луки сказано простіше: «Блаженні убогі» (див.: Лк. 6:20). Ці обидва формулювання доповнюються, однак особливо важливим є формулювання Матвія, адже воно показує духовний вимір убозтва. Звичайно, не йдеться тут про примітивних людей. І не йдеться про убозтво в економічному, соціологічному смислі. Бо ж як часто (Ніцше багато разів звертав на це увагу) в убозтві міститься нехіть, ненависть до тих, хто щось має. Не про таке убозтво говорить Христос. Головне убозтво – це добровільне убозтво. А духовне убозтво наказує нам розглядати цю проблему крізь призму Христа. Це основна засада.
Блаженства – це автопортрет Христа, але той автопортрет, який містить вказівку для нас: іди моїми слідами.
Таємниця убозтва торкається самої глибинної суті Об’явлення Божого. «Бо ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, Який, бувши багатий, збіднів ради вас, щоб ви збагатились Його убозтвом» (2 Кор. 8:9), – каже апостол Павло. Чим же Господь міг об’явити у видимий для нас спосіб Своє багатство? Людська уява завжди наділяла богів знаками людської влади: скіпетри, корони, трони… Так і християнство, – коли стало офіційною релігією Римської імперії, – вчинило з Христа Пантократора, імператора усього світу. А втім, Він прийшов убогим, бо чим же міг виразити Своє багатство, повноту Своєї божественности, Свою всемогутність?..
Убогий – означає такий, що принизився. Святе Письмо називає цю істину kenosis – приниження Сина Божого для того, щоб очистити нас від спокуси уявляти собі Бога на подобу нашої влади і нашої могутности. Ні! Він виразив себе sub contrario, навпаки, в убозтві. Убогість Христа – це ключ до розуміння тайни Його приходу до людини. Ось стою перед тобою, стукаю у твої двері, – якщо хочеш, відчиниш. То паломник, мандрівник, який делікатно стукає у двері й хоче, щоб його прийняли.
І звертається Христос до убогих – убогих духом, бо тільки вони готові відчинити. Багаті переймаються лише собою, не чують стуку, мають багато справ, не мають того духовного слуху, який дозволив би їм почути і прийняти. Тому Ісус, проповідуючи в синагозі в Назареті, промовив: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим» (Лк. 4:18). Убогим. Не тим, котрі вважали, що вже пізнали істину і зрозуміли все, а тим, котрі були і є відкриті, котрі, – як говорить євангелист Лука, – «хто слухає Божого Слова і його береже» (Лк. 11:28).
Духовна убогість – це не лише зречення надмірних турбот, а й позиція, дуже близька до покори. Убогі духом є покірні, тобто відкриті на прийняття дару. Вони не зациклені безперервно на собі та на розв’язуванні власних труднощів. Людина, убога духом, є простою людиною в найблагороднішому значенні цього слова.
Убогість духом означає невсипущу працю, яка наказує нам вийти поза зачароване коло егоцентризму, яке часто виникає не з надмірної любови до себе, а з надмірної ненависти. Можна ненавидіти себе і безперервно клопотатися собою – це велика небезпека, бо тоді не почуєш стуку, не побачиш, що поряд проходить Господь, не зауважиш іншої людини, бо надміру переймаєшся власними проблемами.
Убогий духом відкритий на багатство Бога. У такому розумінні убогість є умовою любови. Мусиш бути покірним, щоб дозволити себе любити, щоб дозволити, аби Бог тебе полюбив, аби полюбила тебе інша людина. Бути убогим – означає мати місце на любов. Але убогість духом необхідна також для свідчення любови. Любов буде прийнята, якщо буде покірною, обдарувальною любов’ю. Скільки ж егоцентризму в нашій любови, коли хочемо себе нав’язати комусь іншому, саме так: не подарувати, а нав’язати, зробити так, щоби той «хтось» став моїм, визначити мою територію, на якій він міг би замешкати як моя власність. Убогий духом – це той, хто вміє прийняти любов і вміє свідчити любов.
Думаю, що правди про слова і діяння Господа, збережені в пам’яті Церкви, вічні. Вони були вічні в часи, коли писалося Євангеліє, і залишаються актуальними сьогодні. Убогість духом – дуже важливий ключ, що відкриває перспективу поглибленого, зрілішого, відповідальнішого духовного життя кожного з нас.