Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами. (Мт. 5:10-12).
Це ще одне блаженство, яке містить у собі позірний парадокс. Якщо благословення – це формула щастя, то як можна зрозуміти твердження: ви щасливі, коли люди зневажають і гонять вас? Чи це блаженство є закликом до християнського мазохізму? Чи християни виховуються так, щоб бути щасливими з того, що вони переслідувані? А, може, тут йдеться про щось інше? Може, ми повинні піти іншим шляхом? Може, це формула християнського нонконформізму? Коли віра стає лише спадком, а не живим струменем, коли віра промовляє лише з позиції авторитету, а не голосом співчуття, де є місце на релігійний нонконформізм? Чи ми відчуваємо необхідність пережити нашу віру в нонконформістському сенсі – тобто у формі не пристосування до більшости? Дуже легко замінити святість на вигоду, вірність – на успіх, мудрість – на інформацію. Молитву – на повчання, а традицію – на моду, – все можна підмінити, бо конформізм полягає в тому, щоби старатися все залагодити так, щоб нічого мене не «тиснуло», і щоб я нікого не «утискав», аби нікому не було прикро, аби було зручно. Тут погоджуюся з Емануїлом Кантом, що людина від природи є лінивою. Не тільки в сенсі нашої завзятости в здобуванні засобів до життя, а передовсім нашого духовного виміру.
Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе. Християнин-нонконформіст не повинен бути сварливим дурником, який завжди має рацію і завжди є мудрагелем. Це не людина, яка шукає зачіпки і суперечки; це людина, яка іде за Христом навіть ціною того, що її не сприймають інші, навіть ціною того, що її життя буде викликом, знаком протиріччя (див. Лк. 2:34). Маємо в цьому блаженстві дуже виразну вказівку, що означає бути знаком протиріччя.
Бо так гнали й пророків, що були перед вами. Ісус зі Своїми учнями вписується в пророчу традицію Старого Закону. Пророк – це не той, хто заповідає майбутнє. Пророк у біблійному значенні – це людина, яка говорить і навчає, чого Бог хоче від нас тепер. Ісус, наближаючись до Єрусалиму, щоби там розпочати останню боротьбу, стояв на Оливній горі, з якої відкривається прекрасний краєвид, плакав над Своїм Святим містом, над Своєю вітчизною, і говорив: «…бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Лк. 19:42-44). Є час відвідин – він стосується історії як людських спільнот, так і кожної людини; кожен з нас повинен розпізнати знаки відвідин, знаки того часу, коли маємо прийняти рішення. Пророк – це той, хто посланий від Бога, аби словом своїм освітлювати людям дорогу і говорити їм: так, це маєш чинити. Пророки не робили того, чого хотіли люди; це притаманно політикам – розповідати те, що люди хочуть почути, щоб їх заманити. Пророки є знаками протиріччя, бо говорять те, що є насправді, а не те, що люди хотіли би почути. Пророк не є милим. Його слово тверде. Тому пророки гинули. А Ісус говорить, що Він – великий пророк, який прийшов нагадати про кров усіх пророків, пролиту від створення світу – від крови Авеля аж до крови Захарія, який загинув між жертовником і храмом.
Бути християнином-нонконформістом – це бути знаком протиріччя. Це дивитися перед собою, а не поряд із собою, орієнтуватися не на схвалення, яке супроводжує мене в моїй дорозі, а на ту ціль, яку визначив мені Бог. Бо власне це і є справедливість. Ця справедливість – справедливість царства Божого, Божого початку, Божого ладу.
Які умови буття християнським нонконформістом? Вернімося до тих дуже вагомих слів що, власне, є критерієм: гнані ради Мене. Як же легко тут ошукати себе! Скільки людей, які проголошують царство Боже, по суті, захищають свої інтереси! Чи можуть вони сказати, що заради Христа терплять переслідування? Це важка і відповідальна справа.
Я не стаю християнським нонконформістом тому, що люблю протиставлятися – це не самоціль. Яка небезпека нонконформізму? Чим він відрізняється від фанатизму? Євангельський нонконформіст не є (і я в цьому глибоко переконаний) фанатиком. Чому? Тому що євангельський нонконформіст базується не на ненависті, а на любові. І, керуючись любов’ю, він погоджується на пропорційно більший відсоток беззахисности. Фанат завжди озброєний, має зціплені зуби і ненавидить тих, хто не йде за ним. Євангельський нонконформізм не спрямований проти людини. Він є знаком протиріччя щодо зла. А метою завжди є свідчення, а не знищення і насилля. Пророк посланий для того, щоб допомагати.
Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. Чи маємо робити це корисливо, як іноді нам закидають, чи, може, моментами самі собі закидаємо? Ці слова говорять, що добро переможе. Якщо маєш відвагу стати на стороні добра і любови, то справді станеш на стороні Того, хто переможе, і Того, хто має останнє слово. А останнім словом історії світу і кожного з нас є слово любови.