«Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, говорить Господь…» Книга Єремії 31:16
Підсумовуючи основне послання цієї книжки, хочу заохотити кожну матір бути мудрою та постійно чинити своїм дітям добро: учити, заохочувати, втішати, лікувати й надихати їх, прищеплює їм моральні цінності та щодня докладати зусиль до їхнього виховання. Однак понад усе треба завжди беззастережно любити їх: як тоді, коли вони ще живуть удома, під безпосередньою опікою матері, так і тоді, коли вже стали дорослими людьми та створили власні сім’ї.
Не одній з нас може здатися, що, висуваючи такі вимоги, надто високо піднімаємо планку. Однак Бог знає, що жодна з нас не є досконалою. І наші мами теж не були такими, без огляду на те, якою мірою дбали про нас і прагнули того, що, на їхню думку, видавалося для нас найліпшим.
Проте слід пам’ятати, що справжня любов ніколи не закінчується й не зупиняється. Серце матері неможливо відділити від її дитини, навіть коли остання вже стала дорослою. Певна річ, що тоді цей зв’язок мусить набути нового виміру – практичного. Найліпшим виявом існування цих стосунків є молитва за вже дорослу дитину.
Дуже часто матері дітей-підлітків чи тих, що вже стали цілком дорослими, більшою мірою усвідомлюють помилки, які вчинили, ніж успіхи, яких досягли, виконуючи надзвичайно важливі й важкі обов’язки матері. Я зустрічаю багато пригнічених, морально зламаних жінок, які не можуть пробачити собі своєї поведінки в якійсь конкретній ситуації чи похвалитися якими-небудь успіхами. У результаті вони не витримують тягаря почуття провини й самозвинувачень, якщо подальша доля їхніх дітей склалася не так, як цього очікували.
ЩО БОГ ДУМАЄ ПРО МЕНЕ?
Я переконана, що більшість із нас, матерів, нерідко переживає важкі моменти: депресію, перевтому, емоційне виснаження, почуття поразки, розчарування та нездійсненність сподівань. Однак і в такі хвилини найважливішим є те, що думає про нас Бог і як Він дивиться на кожну з нас. Діти-підлітки вчаться брати на себе відповідальність за своє особисте життя. Під час цього процесу на їхню долю теж випадають гіркі уроки, які змушують їх робити висновки зі своїх дій, хибних кроків чи помилок. Як матері, ми хотіли б захистити їх від болю й розчарувань, а понад усе – вберегти від втрати тих речей, які приготував для них Бог.
Мені у вирішенні таких питань найбільше допомогли дві незвичайні події.
Перша була пов’язана з конкретною ситуацією. Одного разу мене страшенно пригнітив цілий список закидів, які з’явилися в моїй голові, щодо того, чого я не здійснила, виховуючи наших дітей, і того, що зробила погано. З усім цим мені було дуже важко.
Звинувачення ворога затьмарюють наш розум, і ми перестаємо бачити конкретну ситуацію в Божому правдивому світлі та більше починаємо вірити неправдивим словам диявола, ніж тому, що промовляє до нас Бог. Я теж не могла тоді з цим упоратися. Однак коли плакала й виливала своє серце перед Богом, Господь Ісус у чудесний спосіб прийшов до мене – так, як тільки Він це вміє. Ісус торкнувся мого серця Своєю любов’ю. Я майже фізично відчувала Його присутність і чула слова, з якими Він звертався до мене. Господь Ісус сказав мені ті самі прекрасні слова, які промовив колись до жінки, коли вона розбила найціннішу для неї посудину й вилила запашну олію на Його стопи. Звинувачена багатьма, вона почула слова самого Ісуса: «Що могла, те зробила вона [для Мене]» (Мр. 14:8).
Ісус торкнувся мого серця й вилікував його. Він запевнив мене, що бачив усі мої зусилля, труд, недоспані ночі, працю, яка перевищувала фізичні сили, а найперше чув мої молитви, особливо ті, що були поєднані з постом. І сказав, що Бог-Отець теж бачив це й прийняв. І повторив мені слова Бога-Отця: «Стримай голос свій від голосіння, і від сльози свої очі, бо є нагорода для чину твого, говорить Господь…» (Єр. 31:16).
І запевнив, що про наступний етап життя наших уже дорослих дітей Він подбає сам. Я вірю, що те саме Ісус хоче сказати сьогодні й багатьом іншим матерям. Можливо, ти теж дуже потребуєш нині цих слів.
А ще я хочу розповісти про іншу подію, яка стала другим переломним моментом у моїх стосунках з дорослими дітьми. То була особлива молитва про них, уже зрілих людей. Виголосила її церковна спільнота. Ми, батьки, разом з духовними провідниками молилися за те, щоб Господь благословив доросле життя наших дітей. Це було схожим на те, як Бог-Отець благословив Свого Сина, Ісуса Христа, коли Той у тридцятилітньому віці розпочинав Своє публічне служіння.
У давньоєврейській культурі чоловік ставав повністю зрілим і готовим до самостійного життя у віці тридцяти років. Тоді в нього також починалися нові стосунки з батьками, особливо з татом. Так само й Бог-Отець відпустив і благословив Свого тридцятилітнього Сина, Ісуса Христа, для виконання того, що доручив звершити Йому тут, на землі. Цей акт віддання наших дітей, уже як дорослих людей, під опіку Небесного Отця для здійснення завдань, які Бог-Отець визначив для них, має могутнє духовне значення. Це своєрідне пророче дійство вияву довіри до Бога та відпускання дітей, дорослого життя яких ми зобов’язуємося більше надмірно не контролювати.
Цей акт також допомагає дорослим дітям повністю взяти на себе відповідальність за власне життя – за кожне своє рішення та вибір і їхні наслідки. А нам, матерям, це не дає змоги робити залежними від себе своїх уже дорослих дітей, втручатися в їхнє життя, а також брати на себе відповідальність і відчувати провину за їхні рішення.
Таку молитву довірення дорослих дітей Богові та їх звільнення варто виголосити під час їхнього шлюбу або – якщо вони ще не мають наміру одружуватися – з нагоди їхнього тридцятиліття. Таким є біблійний зразок. Звісно, важливо переконатися в тому, що дорослі діти погоджуються на це й хочуть таке благословення з боку батьків прийняти. Якщо, однак, земні батьки не можуть дати їм такого благословення, то може це зробити хресний тато або мама чи священик.