Вчення є тільки тоді вагомим, коли ми з нього можемо жити. Вчення про втілення Бога для ранніх християн було Радісною Новиною. Воно каже: Бог діткнувся найглибших надр нашого єства, Бог став одним із нас і цим підніс та благословив весь людський рід.
Для мене втілення Бога означає революцію в людському баченні Бога: Бог не є лише далеким. Він показав Себе в Ісусі. Він став видимим, доступним для наших переживань. Він пов’язаний з нами, людьми. Він зустрічається зі мною віч-на-віч. Я можу впізнати Його в обличчі людини. Бог зійшов на цю землю, щоб все на землі спасти. Це завжди захоплювало грецьких Отців Церкви. Світ став іншим, тому що тепер у світі є Бог. Він стає помітним та доступним у всьому. В Ісусі Бог увійшов у людську історію – і саме в історію страждання. Він пережив людське страждання на власному тілі.
Те, що сам Бог страждає в Ісусі Христі, є революційним баченням Бога, що відрізняє Його від образів Бога інших релігій. Бог не є недоступно далеким, Який – як описують греки – нездатний страждати. Навпаки, Він став Людиною і Сам перетерпів усе людське страждання.
Для Дітріха Бонгефера саме це було сутністю християнства: “Християни тримаються Бога в Його стражданнях, і це відрізняє християн від поган. “Не можете й години чувати зі Мною?”, – запитує Ісус в Гетсиманії. Це становить повний переворот усього, чого очікує релігійна людина від Бога. Людину закликають співтерпіти, зносити страждання Бога в безбожному світі” (Bonhoeffer 180).
Від Свого втілення Бог зустрічає нас у кожному людському обличчі. Він зустрічає нас саме в немічних та убогих. І це також є революцією образу Бога. Бог – не лише далеко десь у небі. Він зовсім близько до нас. Бог увійшов у нашу людськість та пережив, відчув на власному тілі всі людські почуття, окрім гріха.
Відтепер все в нас діткнене та перемінене Богом. Тож все в нас стало місцем, де ми можемо досвідчувати Бога. Бог зустрічається нам у тілі. Ми не сміємо відкинути осторонь наше тіло, бо в ньому ми зустрічаємо Бога. Ми не маємо права зневажати та недооцінювати світу, бо в світі, у матерії, у речах та образах цього світу ми можемо споглядати та дотикати Бога.
Християнський досвід Бога завжди містить у собі також щось чуттєве та фізичне. Це відрізняє нас, християн, від інших релігій, навіть якщо в процесі історії Церкви ми часто нехтували тілом та вважали його нечистим. Уже за своєю сутністю християнське пов’язане з тілом, тому що Бог в Ісусі прийняв плоть.
Це означає також, що всі людські образи важливі. В образах ми споглядаємо дещо від Бога. Християнство усунуло заборону зображення Бога, що характерне для юдейства та ісламу, тому що Бог став видимим в Ісусі Христі. Ісус є правдивим відображенням Отця. З Ісусом усі людські образи удостоїлися нової честі. Вони віддзеркалюють іскорку краси Божої.
Але й наш людський образ цілковито міняється під цим кутом зору. Ми не віддані до розпорядження самим собі і не мусимо з допомогою медитативних “технік” відкриватися для Бога. Радше сам Бог в Ісусі Христі наповнює нас Божественним життям.
Отці Церкви формулюють це парадоксально: Бог стає людиною, щоб людина обожествилась. Ми не покинуті на самоті. У нас сокрите Боже життя. Нам не потрібно самим творити з себе ідолів та розігрувати з себе богів. Ми маємо право бути повноцінною людиною, не виставляючи себе на п’єдестал божественного вшановування. Адже Бог зійшов до нас, щоб сповнити нас Божественним життям. А Божественне життя не позбавляє нас нашого людського буття, а чинить нас здатними підніматись до людини у високому значенні цього слова, тобто такої людини, якою її на початку замислив Бог.
Ганс Кюнг запитує, чи взагалі люди сьогодні ще прагнуть бути обожествленними? (Пор. Küng, Das Christliche 239-240). Вони радше хочуть бути повноцінними людьми. Християнство показує нам, як звершується цей шлях становлення людини. Ми щойно тоді станемо повноцінними людьми, коли відкриємося Богові, незбагненній Тайні, та коли не відчужуватимемося від нашого найглибшого внутрішнього начала, який походить від Нього. На думку швейцарського психолога Карла Густава Юнга, самостановлення людини вдається щойно тоді, коли вона сама впускає до себе образ Бога та коли сама приступає до Божественного. Два сильних прагнення притаманні людині: прагнення бути справжньою людиною, але водночас не бути покинутою на самоті з власними думками і почуттями, а відкрити в собі інший простір, не від світу цього, який виводить її дух поза межі неї самої. Це прагнення обожествлення, яке сьогодні, на жаль, часто виражається в езотериці або в зверненні до буддизму.