“Замисел відкуплення” називають грецькою мовою словом economia, яке, як уже згадувалося, означає добре управління своїм господарством або добре організоване підприємство. Вживаючи його щодо діла Божого, ми маємо на увазі, що воно добре сплановане і має добре управління.
Отець вибирає нас і приймає як Своїх синів (див. Еф. 1:3-6). Бог Син, як досконалий образ Отця, ототожнює Себе з нами у втіленні й воскресенні, щоб ми могли повернутися до Отця (див. Ів. 10:38). Святий Дух дає нам життя Тройці й обожує нас, даруючи життя і знання Сина (див. 1Кор. 12:13).
Тепер ми розглянемо величне розгортання цієї божественної ікономії. Ми вже стисло торкалися діл Пресвятої Тройці серед синів людських. Тепер ми хочемо глибше проникнути в Божий замисел і те, як він реалізується у своїх розмаїтих проявах.
“Філантропія”, або Божа любов до людини – це, передусім, присутність Бога у творінні, яка є джерелом усіх інших станів її існування поза колом Його внутрішнього життя. Людина не здатна зайти в стосунки з єством Божим, однак здатна жити в Його присутности. За Євангелієм від святого Івана, досконалість Бога полягає в тому, що Бог – це єство, яке звіщає себе самою своєю природою; Він є Любов. Це означає, що безконечна, екзистенційна і практична сутність любови виявляється в присутности – присутности Бога в Його творінні. Божа доброта й любов не є статичними реальностями, а динамічними, повсякчас зарядженими енергіями, що перетікають у невпинному спілкуванні. Самовираження і самопожертва справді є розгортанням самого себе, суттю присутности і, як наслідок, життя й любови.
Бог присутній у всіх вимірах, що існують у людському житті. Тому Бог робить себе присутнім у матеріяльному світі (космос), людському світі (Біблія, Євангеліє), у сокровенному житті (благодать) і всюди, де люди сходяться в Його ім’я (Церква). Той самий Бог, а не тільки Його частка, повний і діяльний у кожному з цих станів. Присутність Бога не є нерухомою чи статичною реальністю. Це рух всеосяйний і життєдайний. Спосіб присутности різний; Божа присутність однакова. Не можна протиставляти один стан присутности іншому. Можемо сказати лише, що Бог присутній для нас різними способами.
ПРИСУТНІСТЬ БОГА В КОСМОСІ
Бог хоче, щоб Його внутрішня триєдина любов витікала за власні межі; тому Він сотворює космос. Творіння не є розпорошенням власне божественної природи або копією Божества. Це цілковито нове буття, діяння Божої волі, надмір Його доброти. Якщо генерація і спірація в Тройці є діянням Божества, що неминуче походить зі самої сутности Бога і співвічне з Богом, то творіння є вільним актом Божої волі. І цей вільний акт є єдиною підставою для існування всіх істот, які тому не можуть бути співвічні з Богом. “Усі істоти тримаються на творчому слові Бога, неначе на діямантовому містку; над ним – склепіння божественної безконечности, під ними – прірва власного небуття”.[1]
Позаяк творіння почалося з акту волі Бога, з вияву Його надмірної любови, воно ніколи не перестане існувати. Божа воля, яка сотворила його, незмінна. Це робота, яка мала початок. Початок передбачає зміну, перехід від небуття до буття. Тому творіння, з огляду на своє походження, є чимось таким, що змінюється; воно переходить з одного стану в інший. Тільки один Бог є абсолютним спокоєм. Концепція, що цілий всесвіт перебуває в постійній зміні та еволюції, традиційно характерна для візантійської думки. Це біблійна тема. Бог прагне долучити всі речі до руху Його спасительної історії. Світ сотворений таким, що він здатен обожитися, і завжди прагне до остаточної мети: гіпостатичної мудрости Отця.
Ступеневі фізичні аспекти творіння подібні до драбини, що повсякчас перебуває в русі. Перша стадія – нежива, хемічна природа. Вона – на найнижчому щаблі. Але це також справжній гимн хвали й прославлення мудрости, сили і величі Бога. “Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід” (Пс. 19:2).
На другому щаблі драбини – вегетативне життя, рослина, яка є мінералом, наділеним силою рости й розмножуватися. Утративши силу, воно повертається на хемічний рівень.
Вегетативне життя підноситься до третього рівня сотворених істот: численних видів тварин. Тварина має хемічну природу, наділену вегетативним життям, що має чуттєві знання та інстинкт. Вона також, втративши силу рости й розмножуватися, повертається до хемічного світу, звідки й прийшла.
На верхньому щаблі драбини, на самій верхівці матеріяльного космосу, стоїть людина, корона творіння, мікрокосмос, що поєднує в собі хемічні, вегетативні й чуттєві елементи всесвіту. Навіть більше, людина наділена особливою силою знання: вона сотворена “на Божий образ і подобу”. Вона має особливий елемент, який ми називаємо “духовним”. Людина може знати, роздумувати, вона має свободу дій; вона спроможна бачити Невидиме. Отже, ціле творіння таким способом ще раз сотворяється і звершується в людині, яка має особливу здатність пізнавати Потойбічне і жадати Безмежного.
Коли людське тіло втрачає свою вегетативну й чуттєву силу, воно повертається до земного стану; однак образ і подоба Божі лишаються живі. Ми кажемо, що душа безсмертна. “Якщо лад цілого всесвіту нагадує своєрідну музичну гармонію, чиїм творцем та виконавцем є Бог… і якщо людина сама є мікрокосмом, то вона є також наслідуванням того, хто сотворив всесвіт. Тому вся гармонія, яка присутня у всесвіті, знову віднаходиться в мікрокосмосі, людині” (Св. Григорій Ниський).
[1] Філарет Московський, процитовано за: Floresky, Ways of Russian Theology (Paris, 1937).