Існує два основних напрями в богословському зображенні тайни Бога: східний і західний, які також називають грецьким і латинським. Фундаментальна риса східного богослов’я полягає в тому, що воно “апофатичне” або негативне. Воно більш категорично підкреслює невимовну або “несказанну” тайну Бога, Який є неосяжний і за самою Своєю природою непізнаваний. Святий Климент Олександрійський підсумовує цілу тенденцію східної думки і її богословське ставлення до Бога, кажучи, що “ми можемо дійти до Бога не в тому, чим Він є, а в тому, чим Він не є”; і святий Григорій Ниський каже, що “найвищий ступінь пізнання Бога – розуміти, що ніхто не здатен зрозуміти Його”.
І причина неприступности й непізнаваности Бога не в обмеженому інтелекті створінь, а в тому факті, що Бог у Своїй суті непізнаваний і є непізнаванний. Істотна риса Його буття – це те, що Він цілковито таємничий і безмежний. Святий Григорій Ниський каже про це чітко: “Щоби зрозуміти Бога, треба бути Богом”. Визначати й пізнавати означає обмежувати. Бог безмежний, і не існує шкали порівняння, яку може застосувати людина, щоби пізнати Бога.
Сутність Бога неосяжна. Бог промовив до Мойсея: “Людина не може бачити Мене і жити”. Святий Іван Золотоустий додає такий роздум: “Його велич безмірна, а мудрість незбагненна. Як же Його самого в такому разі можна осягти?”.[1]
Підкреслювати непізнаваність Бога – це не агностицизм. Одна річ казати, що Боже існування проблематичне, а інша – спиратися на парадокс, що Бог у Собі непізнаваний та неосяжний – що Він поза буттям і поза досяжністю інтелекту.
Східне богослов’я плекає загальну поставу “неохоти і відрази перед потребою відкрити для невизначености людської мови таїн, що мусять перебувати тільки в починанні наших душ.. .”[2] Тайна – це об’єкт споглядання, а не предмет людської науки. Споглядання природно веде до молитви. Тільки в молитві людина відкриває Бога, Який може осяяти повноту її життя. Апостол Павло пише, що “не знає ніхто й речей Божих, окрім Духа Божого” (1Кор. 2:11). Пізнання Бога і наближення до Нього – це Його пошук і жадання, а не спроби визначити Його людськими концепціями й висловами.
Святе Письмо об’являє, що Бог є любов. У любові можна прославляти лише Бога любови. Справжнім об’явленням Бога для людини є любов, яку Бог вливає в людське серце і яка злучає та об’єднує людину з Ним.
Бог – це чудесна тайна. Тайна передбачає непередаваність, але у своїй суті вона є візією. Це факт, про який ми не знаємо нічого, але що глибше ми поринаємо в нього, то більше він нас збагачує, і більше ми дізнаємося від нього.
Чи в усьому людському досвіді є щось більш непоясненне, чудесне і водночас більш осяйне, ніж сприйняття краси? Спонтанна реакція людини на красу – це подив і почитання. Сама думка про Бога – Любов огорнута тими самими почуттями, свобідними від будь-яких обтяжливих перепон логіки й аналізу.
Акт любови, і тим паче сама Любов, мусять завжди лишатися безконечними, необмеженими, невизначеними і непоясненними. Поясненне має тільки обмежену цінність і пробуджує щонайбільше дочасний інтерес. Наш найпевніший і найделікатніший спосіб знання і любови полягає в сприйнятті іншої особи в унікальности її буття; це можливо тільки завдяки захвату і пошані. Передусім, любити означає захоплюватися, хвалити і сповнюватися таїни Улюбленого. У Пресвятій Тройці кожна Божа Особа не стверджує себе, а дає свідоцтво іншим.
Реальність Бога: Отця, Сина і Святого Духа є реальністю, що перевершує людські уявлення та сподівання, і природно, що людина чудується з того, що несподіване. Непоясненне сповнює її трепетом. Приголомшує її. Коли об’єкт цього захвату – особа, людина закохується. Любий прагне втішатися присутністю та життям в об’єкті свого захоплення й любови.
І саме ця містерія Бога-Любови, що варта нашого захоплення, пробуджує його й повсякчас спонукає нас до екстатичного зачудування: ” О глибино багатства, і премудрости, і знання Божого! Які недовідомі присуди Його, і недосліджені дороги Його! Бо хто розум Господній пізнав? Або хто був дорадник Йому? Або хто давніш Йому дав, і йому буде віддано? Бо все з Нього, через Нього і для Нього! Йому слава навіки. Амінь.” (Рим. 11:33-36).
[1] РG 55, 706.
[2] Св. Іларій з Пуатьє, РG 36,141 В.