Ця книжка вийшла рівно рік після того, як Сполучені Штати постраждали від першого нападу на рідних узбережжях. 11 вересня 2001 року терористи розбили реактивні літаки об Світовий центр торгівлі в Нью-Йорку і Пентагоні; четвертий літак розбився об землю, коли героїчні пасажири боролися з захоплювачами за управління літаком. Майже чотири тисячі американських громадян загинули в Нью-Йорку і Вашингтоні від рук засліплених релігійних фанатів. Це – инший приклад того, що людська релігія не веде до миру.
Мета цієї книжки – не закликати людей до більшої релігійної відданости. Люди, що керували літаком, який зруйнував Світовий центр торгівлі, вежі близнюків і частину Пентагона, найважливішою вважали релігійну відданість. Вони прагнули принести в жертву своє життя задля релігійного переконання. Чи хто-небудь відстоюватиме думку, що їхні дії були виявом любови?
Релігії світу показують пошук людини за трансцендентним, однак не втамовують спраги людської душі. Коли християнство практикують як релігію, тоді немає різниці. Тисячі людей, які називають себе християнами, ніколи не “поєдналися з Богом”.
Християнство для них є релігією – низкою вірувань і відповідних релігійних практик, таких, як відвідування церкви, давання грошей, повторення молитов і намагання бути добрими громадянами. Вони надіються, що після смерти потраплять на небеса, однак не мають певности, бо не встановили стосунків з Богом небес.
Вони є “культурними християнами”. Вони вважають себе християнами, бо виросли в домі, де батьки практикували християнство.
БІЛЬШЕ НІЖ КУЛЬТУРНА РЕЛІГІЯ
Такі культурні християни подібні до культурних буддистів, індуістів, євреїв чи мусульман. Вони сповідують релігію їхніх батьків. Це релігія вигоди. Вони визнають своє прагнення до трансцендентного, а їхня релігія дає засоби для виявлення духовного голоду – голоду, який ніколи насправді не втамується.
Релігія часто формує особу так, щоб не нав’язати справжніх стосунків з Богом. У цьому значенні релігія стає путами сатани, які затримують людей на шляху до справжньої духовної свободи. Відмова зважати на особисту відповідь на любов Божу, бо “у мене своя релігія”, є доказом жахливої сили релігійного виховання.
Однак у кожного покоління в різних культурах з’являлися люди, які прагнули подивитися за межі їхніх культурних релігій, шукаючи любови Бога. Їхній пошук винагороджувався Богом, Який казав: “Ви шукатимете Мене і знайдете, коли шукатимете усім серцем. Мене ви знайдете”.
БОГ, ЯКИЙ ОБ’ЯВЛЯЄ СВОЮ ЛЮБОВ
Бог, Який об’явив Свою любов Аврааму, Ісаку, Якову, Йосипу, Мойсею, Ісаї, Єремії, Єзекіїлю і Малахії, є тим самим Богом, Який виявив Свою любов у найбільшій повноті, взявши на Себе людське тіло під Віфлеємською зіркою. Він є тим самим Богом, Який показав Свою любов простим рибалкам Петрові, Якову і Івану, митареві Матвію, лікареві Луці й релігійному фанатику Савлові з Тарсу. Він є тим самим Богом, Який діє сьогодні у світі і продовжує виявляти Свою любов таким людям, про яких ви прочитали в цій книжці. Добра новина така, що Він любить тебе і мене так само, як і когось иншого. Ми сотворені на Його образ, і Він прагне мати з нами стосунки.
Він виявляє Свою любов до тебе твоєю власного мовою любови:
- Тим, хто розуміє мову любови слів утвердження, Ісус промовляє: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, і знайдете спокій душам своїм. Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мт. 11:28-30).
- Тим, у кого мова любови – подарунки, Ісус каже: “Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки” (Ів. 10:27-28).
- Тим, хто потребує виняткового часу, Святе Письмо каже: “Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас” (Як. 4:8).
- Тим, кого мова любови є служіння, Ісус каже про Себе: “Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!”. Коли ті, хто знали Його найкраще, намагалися підсумувати Його життя, сказали: “І ходив Він, добро чинячи й усіх уздоровлюючи, кого поневолив диявол, бо Бог був із Ним” (Мт. 20:28; Дії 10:38).
- Тим, хто найкраще розуміє мову любови дотиків, ніщо краще не промовляє до них, ніж воплочення Христа. Ось як апостол Іван описує це: “Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя”. Справді Іван написав про фізичну присутність Ісуса: “І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця” (1Ів. 1:1; Ів. 1:14). Бог став людиною для того, щоб торкнутися нас. Прослідкуйте за Його короткою тридцятитрьохрічною земною мандрівкою, і ви побачите, що Він торкався дітей, уражених проказою, сліпих і глухих. Його дотик приносив зцілення і надію всім тим, кого зустрічав.
Ми, які живемо у двадцять першому столітті, не маємо нагоди спостерігати за життям і навчанням Ісуса, однак маємо записано Його слова і про Його вчинки. Ісус чітко задекларував, що Його навчання походить від Бога: “Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього. Хто не любить Мене, той не береже Моїх слів. А слово, що чуєте ви, не Моє, а Отця, що послав Мене” (Ів. 14:23-24). Ісус чітко зазначив, що коли Він повернеться до Бога-Отця, Він пришле Святого Духа, Який “навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів. 14:26).
Бог не залишив тексти Нового Заповіту самій людині, а керував розумом тих, хто був свідком подій. Апостол Іван, який ходив разом з Ісусом три з половиною роки, зазначив, що неможливо записати все, що Ісус сказав і зробив. Однак зрозуміло сказав: “Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!” (Ів. 20:31; див. також Ів. 21:25).