Малоймовірно бути друзями
Понад тридцять років одним із моїх найближчих друзів був Кларенс Шулер. З людської перспективи малоймовірно, щоб ми могли приятелювати. Народжені на далекому Півдні ще до об’єднання, Кларенс – у чорній, а я – у білій сім’ї, шансів потоваришувати пізніх 1960-тих років було небагато. Расове протистояння було сильним; об’єднання громадських шкіл не приймали без опору. Культурна атмосфера не сприяла міжрасовим стосункам.
Я прислуговував у церкві, куди приходили лише білошкірі люди і де щойно закінчили новий зал для молоді. Під час однієї “вечірньої забави для підлітків” Кларенс і його друг Рассел увійшли до залу. Неможливо було не помітити їх, тому я підійшов, представився і запросив приєднатися. Видно, що вони провели чудово час і почали регулярно відвідувати такі вечори.
Під час дискусій Кларенс вільно вступав у розмову. Він не боявся запитувати. Він завжди був щиросердним.
Коли настав час молодіжних реколекцій на вихідних, Кларенс записався туди. Під час цих реколекцій Кларенс відчув єдність з Богом. У п’ятницю ввечері і в суботу відбувалися різноманітні розваги. У суботу ввечері я читав лекцію і закінчив запитанням: “Чи ваше життя повноцінне, чи чогось вам не вистачає?” За словами Кларенса, як він згодом розповів: “На той момент я усвідомив, що мені чогось не вистачало в житті. Я думав, коли я створю шкільну баскетбольну команду, то всі проблеми будуть вирішені. Що ж, коли я створив команду, то швидко зрозумів, що мої проблеми залишилися! Я потребував Ісуса Христа в житті”.
Робити поклони за пікапом
Ніколи не забуду тієї ночі, коли я з Кларенсом робили поклони на землі за пікапом, він просив прощення гріхів в Ісуса Христа і просив прийти в його життя. Кларенс розповідає так про цей випадок: “Моє життя справді змінилося! Бог дарував мені внутрішній спокій, який залишався, незважаючи на ситуацію. Бог навчив мене свободи бути індивідуальністю, щоб я ніколи не йшов за натовпом, аби отримати визнання. Найважливіше з усього – я розпочав прекрасне життя, яке Бог запланував для мене”.
Згодом Кларенс розповідав: “Наскільки сильно мені хотілося стати християнином, настільки й турбувало те, що до Христа привела мене біла людина. Згодом я усвідомив, що расова відмінність не мала жодного для Нього значення й не повинна мати для мене. Важливо те, що Христос перебував тепер у моєму житті”.
Кларенс продовжував брати активну участь у нашій молодіжній групі і почав самостійно вивчати Святе Письмо для себе. У цей час я і Керолайн організовували вечори “відкритого помешкання” для студентів коледжу щоп’ятниці. Він почав відвідувати ці п’ятничні зустрічі систематично. Почав вивчати Святе Письмо й ділитися своєю вірою з иншими. Коли почалося літо, я попросив його стати наставником у церковному таборі. Ми виділили йому групу тринадцятилітніх хлопців, усіх білого кольору шкіри. Кларенс сказав: “Цей досвід я ніколи не забуду”.
Кларенс закінчив школу, тоді коледж і семінарію. Починаючи з семінарійних років, Кларенс співпрацював з численними християнськими організаціями. Він був міжкультурним консультантом для церков, коледжів та инших християнських інституцій. У його доробку – дві книжки і численні статі. Він став вірним чоловіком і батьком.
Вирішення расового протистояння
Кларенс часто висловлював публічно і приватно мені вдячність за роль у його житті. Він хвалив мене за хоробрість пізніх 1960-их років, коли я дав відчути йому приязнь у церкві, де були лише білошкірі люди, та я думаю, що це він був хоробрим.
Кларенс навчив мене чимало через божественну любов. Він навчив, що любов огортає безліч гріхів, що любов виходить за межі расових відмінностей і що любов завжди прагне прощення. Бог показав мені Свою любов, коли привів Кларенса Шулера в моє життя.
Тепер я переконаний, що єдине вирішення расового протистояння в моїй державі і всюди у світі – божественна любов. Цілком добре розумію, що люди не можуть віддати те, чого не отримали. Відповідь не в тому, щоб слухати більше повчань про любов; відповідь у тому, щоб допомагати людям, поєднавшись з Богом. Коли особа пізнала Бога і опанована Його Духом, вона легко даруватиме любов.
“ЛЮБІТЬ ОДИН ОДНОГО”
Ісус сказав Своїм послідовникам, коли був на землі: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13:34-35). Ісус проголошував, що любов – та риса, яка відрізняє Його послідовників. Якщо прагнемо бути Божими представниками, щоб допомагати иншим свого покоління пізнавати Бога особисто, то це не станеться завдяки аргументам чи силоміць, лише через божественну любов.
Колись Нікі Круз, залежний від наркотиків лідер бандитського угруповання вулиць Нью-Йорка, вступив у сутичку з Дейвідом Вількерсоном, молодим завзятим послідовником Ісуса.
“Підійдеш ближче, Проповіднику, я вб’ю тебе”, – попередив Нікі.
“Можеш це зробити. Можеш порізати мене на тисячі кусочків і розкидати по вулиці, та кожна частинка любитиме тебе”, – відповів Вількерсон[1].
Через певний час Нікі став послідовником Ісуса. Любов торжествувала.
СТОСУНКИ ЛЮБОВИ, ЯКІ ПОСТІЙНО ТРИВАЮТЬ
Приходимо до Бога особисто, після поєднання з Ним Він приводить нас до Своєї сім’ї. Решту нашого життя і у вічності ми ніколи не залишимося самими. Належимо одні одним. У Божій сім’ї наші стосунки проходять глибше, ніж кров. Ми тут задля блага одні одних і разом виходимо за межі цієї сім’ї, щоб стати Божими представниками любови для инших.
Отримуючи любов на всіх мовах любови
Якою б мовою любови не розмовляв Бог, щоб привести нас до Себе, це буде мова любови, якою найприродніше виявляємо нашу любов до Бога. Однак ми не повинні тут зупинитися. Ми розпочали неймовірні стосунки любови з Богом. Це Його прагнення, щоб ми отримали Його любов усіма п’ятьма мовами любови. Апостол Павло каже про це так:
“Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі, щоб Він дав вам за багатством слави Своєї силою зміцнитися через Духа Його в чоловікові внутрішнім, щоб Христос через віру замешкав у ваших серцях, щоб ви, закорінені й основані в любові, змогли зрозуміти зо всіма святими, що то ширина й довжина, і глибина й вишина, і пізнати Христову любов, яка перевищує знання, щоб були ви наповнені всякою повнотою Божою. А Тому, Хто може зробити значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь.” (Еф. 3:14-21).
Зрозуміло, що наші стосунки з Богом не закінчуються, коли ми поєднаємося з Богом. Це насправді лише початок. Зрозуміло також, що ці стосунки любови з Богом є спільними з иншими членами сім’ї.
Розмовляючи усіма мовами любови
Таким чином навчаємося отримувати любов Божу на всіх мовах любови, також починаємо навчати инших членів сім’ї і всіх, хто не належить до неї.
Виявляти любов своєю первинною мовою любови вам значно легше. Навчитися розмовляти иншими чотирма мовами любови вимагатиме часу і зусиль. Однак слід пам’ятати, що ми – лише посередники Його любови. Ми не породжуємо цієї любови. Пам’ятайте про слова апостола Павла: “… бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам”.
Ми любимо инших не для того, щоби Бог прийняв нас; любимо инших тому, що Він милосердно прийняв нас у Свою сім’ю і полюбив нас. Ми відповіли на Його любов. Тепер ми – посередники Його любови до инших.
Бог сотворив нас так, щоб ми жили в спільності з иншими. Навчившись виявляти Божу любов усіма п’ятьма мовами любови, збільшимо нашу корисність у сім’ї. Коли торжествує любов у християнській спільноті, нехристиянський світ прокладатиме стежину до наших дверей, бо він відчайдушно прагне такої любови. Знову послухаймо слів Ісуса: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою”.
Любов – риса християн, яка вирізняє їх. Коли Божа любов проходить через нас усіма п’ятьма мовами любови, то станемо Його знаряддям у допомозі иншим поєднатися з Богом і увійти в Його сім’ю. Коли це відбувається, то любов торжествує!
[1] Давид Вількерсон разом з Джоном та Елізабет Шеріл, “Хрест і складний ніж” (Нью-Йорк: Рендо Гаус, 1963), 72.