Немає нічого випадкового в Божому задумі для нашого життя. Нічого, абсолютно нічого, хай яким дивним, непослідовним чи негативним воно б не здавалося, не може статися без згоди Бога.
Одна жінка розповіла мені в листі історію, яка ілюструє цю думку.
Вона народилася без однієї долоні, і як тільки усвідомила, що відрізняється від інших дітей, почала вкривати хустиною чи шаллю обрубок руки, щоб приховати свою ваду. Вона завжди болісно сприймала свою аномальність, і в молодості почала пити, щоб заглушити біль.
У свої п’ятдесят шість років вона написала мені: “Шість місяців тому я відвідала свою сестру. Разом ми переглянули запис, в якому ви говорите про те, що слід хвалити Бога за кожну проблему чи трагедію в житті. Коли я слухала, в мене з’явилося відчуття, немов хтось ударив мене в живіт. Мені стало зле. Я вже багато років звинувачувала Бога у своєму горі, і тепер не була готова подякувати Йому за нього. Я сказала: “Господи, забудь це. Я подякувала Тобі за свободу від алкоголю, але не можу подякувати за свою ваду”.
Але думка про подяку Богові ніяк не покидала мене. Вона докучала мені вдень і вночі. Зрештою я сказала: “Господи, чому б Тобі не залишити мене в спокої – я все зроблю для Тебе, але не це! Я просто не здатна на таке”. Та все одно не могла заспокоїтися. Зрештою я ще раз переглянула запис. Цього разу я почула те, що пропустила раніше. Ви сказали, що хоча молодий солдат і його дружина почувалися нездатними подякувати за жахливу річ, яка їм загрожувала, вони врешті-решт сказали, що готові спробувати. Усе решта пішло їм легко. У той час я вже дійшла до того стану, коли була готова подякувати майже за все, тільки щоб знайти хоч якийсь спокій. Тому я сказала Богові, що готова спробувати, навіть якщо й упевнена, що не здатна на таке. Як тільки я сказала це, мені здалося, що тягар багатьох років скотився з моїх плечей. Я почала хвалити Господа – у мене потекли сльози – і це було так, як розповідає пісня: “Небеса зійшли на землю, і слава наповнила мою душу!” Серед усієї цієї радости Господь заговорив до мене: “Зачекай хвилину; це ще не кінець!” Я встала. Що ще можна вимагати від мене? Я щойно зробила найбільшу жертву і подякувала Богові за ваду, яку ненавиділа все життя! Але в моїй голові дуже виразно прозвучали слова:
“Ти не повинна більше приховувати обрубок своєї руки за хустиною чи шаллю!”
Я відчула, як щось миттєво стиснулося в мене в душі. “Ні, Господи, – пробурмотіла я. – Це вже занадто. Не проси мене про це”.
“Поки ти будеш ховати свою ваду, то не будеш насправді вдячною; ти далі відчуватимеш сором”, – з’явився лагідний докір. Я в сльозах погодилася.
“Я готова спробувати, – пообіцяла я. – Але Ти повинен дати мені силу”.
Згодом у мене з’явилася нагода піти з дому – мене викликали виконувати обов’язки присяжної. Я вдяглася і машинально потягнулася за своєю шаллю. Відразу з’явилося попередження: “Ні, ні!”
Я сказала: “Гаразд, Господи, я вийду з дому без шалі, але не можу пообіцяти, що не повернуся за нею!”
Вперше у своєму житті я вийшла з дому, не намагаючись приховати, що в мене не було руки. Як тільки я зачинила за собою двері, уся ніяковість, сором і відчуття вини зникли! Уперше в житті я дізналася, що означає бути справді вільною. Я знала, що Бог любить мене такою, якою я є. Хвала Господу!”
У Бога є підстава дозволити статися кожній події нашого життя. Завдяки їй Він намагається здійснити Свій досконалий і сповнений любови задум для нас. Бог дозволив цій жінці народитися без руки, тому що Він любить її. Бог дозволив сатані знущатися з Йова, тому що Він любить Йова. Бог дозволив, щоб Ісуса розіп’яли на хресті, тому що Він любить нас. Бог дозволив темряві і злим силам цього світу здобути видиму перемогу – видиму для наших чуттів – однак увесь цей час діяв Божий досконалий план спасіння світу.
Ніхто не знав про це краще від Ісуса. Деякі читачі писали мені, твердячи, що Ісус скаржився, коли, прибитий до хреста, Він викрикнув: “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?”
Але думка, що Ісус скаржився, суперечить усьому, що Ісус сказав і зробив.
Ніхто не знав краще від Ісуса кожну подробицю задуму Бога спасти світ. Ісус часто говорив учням про Своє майбутнє розп’яття і воскресіння, Він цитував їм уривки з Псалмів і Пророків, які передбачають Його жертву на хресті. Ісус навіть спонукав Своїх учнів радіти через те, що станеться.
“Чули ви, що Я вам говорив: Я відходжу, і вернуся до вас. Якби ви любили Мене, то ви б тішилися, що Я йду до Отця, бо більший за Мене Отець” (Ів. 14:28).
Він також сказав їм, що ніхто не забере його життя без його згоди.
“Через те Отець любить Мене, що Я власне життя віддаю, щоб ізнову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу його. Маю владу віддати його, і маю владу прийняти його знову, Я цю заповідь взяв від Свого Отця” (Ів. 10:17-18).
Учні почули справжню істину, але коли ситуація стала скрутною, вони по-своєму відреагували на видиму перемогу зла і кинулися захищати Ісуса від солдатів, які прийшли Його заарештувати.
Ісус зупинив їх. “Сховай свого меча в його місце, – сказав Він, – … Чи ти думаєш, що не можу тепер упросити Свого Отця, і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіонів Анголів? Але як має збутись Писання, що так статися мусить?” (Мт. 26:52-54).
Ісус знав, що Боже Слово, Писання, мусить збутися. Жодні обставини чи дії з нашого боку не можуть зашкодити остаточному сповненню Божого Слова. Сам Ісус підкорявся Слову, хоча Він є Слово, що стало Тілом.
Євреї, які стояли біля хреста, знали про уривок Старого Заповіту, що передбачав прихід Месії, який буде розіп’ятий за їхні гріхи.
Слова “Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув?“, які вигукнув Ісус, є вступом до добре відомого 22 псалма, псалма хвали й перемоги, в якому йдеться про розп’яття і майбутнє панування Месії Царя.
Ісусові муки на хресті були реальними. Рани від цвяхів, якими пробили Його долоні, завдавали Йому такого самого болю, якого вони завдавали б нам. Але Ісус знав, що Його страждання не були перемогою сатани і сил зла, а частиною Божого задуму. Ісус хвалив Бога за страждання, тому що Він знав, що вони переможуть зло у світі.
“Боже мій, Боже мій, нащо мене Ти покинув? – викрикнув Ісус, і псалом триває: Далекі слова мого зойку від спасіння мого!… Та Ти Святий, пробуваєш на хвалах ізраїлевих! На Тебе надіялись наші батьки, надіялися і Ти визволив їх. До Тебе взивали вони і спасені були, на Тебе надіялися і не посоромились. А я червяк, а не чоловік, посміховище людське й погорда в народі. Всі, хто бачить мене, насміхаються з мене, розкривають роти, головою хитають! Покладався на Господа він, хай же рятує його, нехай Той його визволить, він бо Його уподобав! Бо з утроби Ти вивів мене, Ти безпечним мене учинив був на персах матері моєї! На Тебе з утроби я зданий, від утроби матері моєї Ти мій Бог! Не віддаляйся від мене, бо горе близьке, бо нема мені помічника! Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене, на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить! Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене. Бо пси оточили мене… обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої… Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають… А Ти, Господи, не віддаляйся, Допомого моя, поспіши ж мені на оборону! Від меча збережи мою душу, одиначку мою з руки пса! Спаси мене від пащі лев’ячої, а вбогу мою від рогів буйволів. Я звіщатиму Ймення Твоє своїм браттям, буду хвалити Тебе серед збору! Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння ізраїлеве, бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого, і від нього обличчя Свого не сховав, а почув, як він кликав до Нього! Від Тебе повстане хвала моя в зборі великім, принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його, будуть їсти покірні і ситими стануть, хвалитимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки! Усі кінці землі спам’ятають, і до Господа вернуться, і вклоняться перед обличчям Його всі племена народів, бо царство Господнє, і Він Пан над народами! Будуть їсти й поклоняться всі багачі на землі, перед обличчям Його на коліна попадають всі, хто до пороху сходить і не може себе оживити! Буде потомство служити Йому, й залічене буде навіки у Господа. Прийдуть і будуть звіщать Його правду народові, який буде народжений, що Він це вчинив!” (Пс. 22).