Ісус часто звертався до пророка Ісаї, який з дивовижною точністю передбачив Його життя, смерть і майбутнє царювання.
“А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено! Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас! Він гноблений був та понижуваний, але уст Своїх не відкривав. Як ягня був проваджений Він на заколення, й як овечка перед стрижіями своїми мовчить, так і Він не відкривав Своїх уст… Від утиску й суду Він забраний був, і хто збагне Його рід? Бо з краю живих Він відірваний був, за провини Мого народу на смерть Його дано… І з злочинцями визначили Йому гроба Його, та Його поховали в багатого, хоч провини Він не учинив, і не було в Його устах омани… Та зволив Господь, щоб побити Його, щоб муки завдано Йому. Якщо ж душу Свою покладе Він як жертву за гріх, то побачить насіння, і житиме довгії дні, і замір Господній рукою Його буде мати поводження! Він через муки Своєї душі буде бачити плід, та й насититься. Справедливий, Мій Отрок, оправдає пізнанням Своїм багатьох, і їхні гріхи понесе. Тому то дам уділ Йому між великими, і з потужними буде ділити здобич за те, що на смерть віддав душу Свою, і з злочинцями був порахований, хоч гріх багатьох Сам носив і заступавсь за злочинців!” (Іс. 53:5-12).
Ісус знав, що Його розп’яття не було перепоною для Божого задуму, а його сповненням. Однак учні не розуміли цього. Вони вважали розп’яття Ісуса кінцем усіх своїх сподівань та мрій на майбутнє. Вони не пам’ятали слів Ісуса, які Він сказав їм: “Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!” (Ів. 16:22).
Учні не сподівалися побачити Ісуса знову, і коли їм розповіли, що Його немає в гробниці, вони подумали, що Його тіло викрали.
Того ж дня двоє послідовників Ісуса йшли дорогою з Єрусалиму до Еммаусу. Вони розмовляли про Ісусову смерть, коли раптом з’явився сам Ісус і приєднався до них. Але вони не впізнали Його.
Він поглянув на їхні сумні обличчя і запитав: “Що за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте, і чого ви сумні? І озвався один, йому ймення Клеопа, та й промовив до Нього: Ти хіба тут у Єрусалимі єдиний захожий, що не знає, що сталося в нім цими днями?” (Лк. 24:17-18).
Ісус слухав, поки вони розповідали Йому свою сумну історію про дивовижного Ісуса Назарянина, який творив великі чуда, про те, що вони переконалися, що Він і є той Месія, який прийшов визволити Ізраїль, але релігійні лідери передали Його римській владі, і Він був розіп’ятий. Ці чоловіки говорили так, немов вони стали очевидцями найбільшої трагедії, яку тільки знав світ. На довершення всього вони сказали, що тіла Ісуса немає в гробниці і що деякі жінки розповідали, що вони бачили ангелів, які повідомили їм, що Ісус живий. Чоловіки були впевнені, що ця остання новина була лише вигадкою.
Тоді Ісус заговорив до них: “О, безумні й запеклого серця, щоб повірити всьому, про що сповіщали Пророки! Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу? І Він почав від Мойсея, і від Пророків усіх, і виясняв їм зо всього Писання, що про Нього було” (Лк. 24:25-27).
У той час вони вже наближалися до Еммаусу, і позаяк почало вечоріти, двоє чоловіків попросили незнайомця залишитися з ними. Вони досі не впізнали Його!
Ісус зайшов в їхню оселю, “і ото, коли сів Він із ними до столу, то взяв хліб, поблагословив, і, ламаючи, їм подавав… Тоді очі відкрилися їм, і пізнали Його…” (Лк. 24:30-31).
Нарешті вони повірили. Але як довго вони помічали лише зовнішні обставини і зовсім не розуміли, що втілюється досконалий Божий задум.
Учні бачили, як був розіп’ятий їхній Провідник, бачили видимий тріюмф зла над добром, і вони сприйняли це як доказ того, що Бог не був присутній з ними. Але якби вони вірили в Боже Слово, сказане через пророків, то сприйняли б ті самі обставини як доказ того, що Бог перебуває з ними і втілює Свій задум.
Ми також нагадуємо цих учнів. Коли випробування і біди трапляються на нашому шляху, наша перша реакція є такою: “О Боже, чому Ти покинув мене?”
Але Ісус сказав: “Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!” (Ів. 16:33).
Якщо ми щиро повіримо в ці слова Ісуса, то обставини нашого життя стануть для нас доказом Божої присутности, і ми будемо хвалити і славити Його за них, замість того, щоб скаржитися й нарікати.
Ми хитаємо головою, коли бачимо складну ситуацію у світі, немовби кажучи: “Існує багато доказів того, що Бог робить не надто багато в наші дні”.
Але Ісус сказав Своїм послідовникам чекати на війни, землетруси, заколоти, епідемії і таке інше – ідеальна картина світу, в якому ми живемо, – і обіцяв, що буде щораз гірше.
Ісус сказав: “Коли ж стане збуватися це, то випростуйтесь, і підійміть свої голови, бо зближається ваше визволення!” (Лк. 21:28).
Коли погіршується ситуація у світі, це не є доказом того, що Бог відсутній чи байдужий. Якраз навпаки. Усі ці речі є доказом того, що Бог дуже близько, що сповняється кожна частина Його задуму і мети, як і було обіцяно в Його Слові.
Ісус сказав Своїм учням радіти разом з Ним Його розп’яттю. Якби вони змогли повірити Його Слову, вони б відчували радість, а не смуток. Боже Слово каже нам радіти в наших випробуваннях.
Петро писав: “Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, радієте невимовною й славною радістю” (1Пет. 1:8)
То в що ви вірите? Чи будете ви йти дорогою, як ті двоє, що йшли до Еммаусу, засмучені і заклопотані зовнішніми обставинами, переконані, що Бог дуже далеко? Чи ви розплющите свої очі і відчуєте вдячність?
Прийміть любов, мир і радість, яку пропонує вам Ісус. Вірте, що Ісус з вами, і що Бог діє в усіх обставинах вашого життя, дбаючи про вас.
Те, що ви називаєте болісним доказом відсутности Бога у вашому житті, насправді є сповненим любови наміром Господа наблизити вас до Себе – так, щоб ваша радість могла бути повною!
Підніміть голову вгору і хваліть Його! Він любить вас і перебуває у хвалі Своїх людей!
КІНЕЦЬ