Що насправді відбувається, коли ми звіряємо себе Ісусові? “Благословен Бог,… що нас у Христі поблагословив усяким благословенням духовним у небесах” (Еф. 1:3).
Позаяк ми належимо Христові, ми є Божими дітьми. Ми увійшли в Його Царство, і вся сила, привілеї та обов’язки, які належиться мати Божим дітям, стали нашими.
Тільки погляньте на те, як наш Отець подбав про нас – благословив нас із неба всяким духовним благословенством. І не тому, що ми гідні цього, а тому, що ми в Христі.
Дитина не росте самотужки. Вона не мусить бути доброю, щоб заслужити щоденну турботу. Батько і матір годують, одягають, люблять і опікуються нею тільки тому, що це їхня дитина. Вони знають кожну її потребу і піклуються про неї. Вона росте природно і без зусиль, поки споживає їжу, відпочиває і виконує потрібну кількість фізичних вправ.
Чи можете ви уявити собі дитину, яка відмовляється їсти і спати, кажучи своїй матері: “Я ще не готова, мамо, я поки що росту. А от коли я сама виросту на десять сантиметрів, то буду готова їсти”.
Точнісінько так поводяться багато християн. Бог забезпечив нас усім; Він приготував усе, що потрібно нам для росту, – їжу, відпочинок, любов, турботу. Але ми стоїмо осторонь, щосили намагаючись вирости, щоб бути гідними прийняти все це.
Бог вирішив зробити це задовго до того, коли ми з вами народилися. “Вибрав у Ньому Він нас перше заложення світу, щоб були… ми святі…” (Еф. 1:4).
Стривайте! Кого Бог робить святим? Чи Він вже зробив вас святим? Чи знаєте ви того, хто вже став святим? Чи Він не спізнюється з цим?
Читайте далі: “…й непорочні…”
Невже ви вважаєте, що Бог вирішив зробити всіх християн бездоганними і зазнав такої невдачі щодо всіх людей, яких ви знаєте?
Але продовжуйте далі “…перед Ним“. Він дивиться на нас інакше. Тільки Він має силу побачити нову людину. Хто може дивитися очима Бога? Ніхто, крім самого Бога. Це нове творіння буде славити і хвалити Його.
Коли інші дивляться на вас, то бачать ту ж людину. Вони не Бог. Ви можете поглянути на себе в дзеркало і переконатися, що ви не святі й не бездоганні, але пам’ятайте, що ви не Бог.
Чи посмієте ви сказати, що Бог не може побачити того, що Він хоче побачити? Ви волієте бачити святими самі себе чи хотіли б, аби святими вас бачив Бог? Тисячі християн намагаються підігнати себе під шаблон святости, позаяк вважають, що мають зробити це самі. Коли вони зазнають невдачі, яка для них неминуча, зневіра опановує їх. По всій країні я бачив нещасні обличчя людей і чув їхні зізнання в невдачах так часто, що знав, про що вони будуть говорити, перш ніж вони відкривали рот.
Як Бог зміг досягти того, щоб зробити нас святими у Своїх очах? Павло каже: “Щоб були перед Ним ми святі й непорочні, у любові” (Еф. 1:4). Ми оточені Його любов’ю! Він огортає нас нею і відступає назад, щоб поглянути на нас. Що Він бачить? Свою власну любов!
Інші можуть бачити вас. Бог же бачить Свою любов! Чи цього не досить, щоб дзвони радости дзвонили у вашому серці, наповнивши ваше життя подякою і хвалою?
Чому Бог зробив таку чудову річ для нас? “…За вподобанням волі Своєї” (Еф. 1:5) – каже Павло. Бог хотів огорнути нас Своєю любов’ю. Чи не вважаєте ви, що в Нього є влада й сила дати нам все, що Він хоче? Всяке духовне благословення? Дари вартістю тисяча доларів?
Чому Він вирішив зробити це Сам? Я переконаний, що це був єдиний надійний спосіб зробити Свою роботу досконало. Якби Він був залежним від того, як ми з вами зробимо це, у Нього ніколи не було б гідного дару для Свого Сина. Остаточний результат призначений на Божу славу, а не на людську.
Павло писав: “Щоб на хвалу Його слави були ми, що перше надіялися на Христа” (Еф. 1:12).
Якщо ми з довірою покладаємося на те, що Христос робить для нас, то результат буде прекрасним.
Тепер ми можемо сміливо йти до Бога, впевнені в тому, що Він радісно привітає нас, коли ми будемо з Христом і повіримо в Нього (пор. Еф. 3:12).
Надто часто ми промовляємо молитви з жалібною, принизливою, нещирою смиренністю. Ми не повинні просити Бога пробачити нам те, що ми люди. Він знає про нас усе. Він спостерігав за мільярдами людей і знає всі наші недоліки. Тепер Він хоче, щоб ми повірили, що через Христа ми маємо право прийти до Нього і попросити про все, чого потребуємо.
Бог хоче благословити нас добрими речами; Він хоче, щоб ми були щасливими; і християнам це інколи важко зрозуміти. Я виростав у бідності, і наша сім’я часто отримувала доброчинні пожертви. Я зазвичай обурювався, коли люди хотіли щось мені подарувати чи щось для мене зробити. Я хотів заробити чи заслужити все, що мав. Це позначилося на моїх стосунках з Богом. Я чомусь не міг повірити, що Бог хоче дати мені щось поза моїми насущними потребами. Зрештою, міркував я, чому Він повинен робити це? Моє уявлення про безмежну Божу любов і турботу про мій добробут було досить обмежене.
Але одного дня, тоді я служив капеланом у Форт-Беннінгу, я опинився далеко в іншому штаті і не мав змоги повернутися, щоб виконати свої обов’язки. Через несприятливу погоду відмінили рейс, яким я планував скористатися, а наступним рейсом я не зміг би прибути вчасно. Їхати автомобілем не було смислу. Я застряг у цьому місці, і мій настрій був не найкращий. Відколи я був капеланом, я ніколи не погоджувався на публічний виступ, якщо це перешкоджало виконанню моїх безпосередніх обов’язків; тепер виглядало так, немов я нехтую своєю роботою.
Я молився: “Господи, Ти знаєш, що я ніколи раніше не спізнювався; всю цю ситуацію я передаю у Твої руки. Я знаю, що Ти маєш досконалий задум щодо мене. Я дякую Тобі і знаю, що Ти подбаєш про мої потреби”.
На зустрічі, під час якої мені довелося виступати, я зустрів пілота ВПС, який служив поруч. Дізнавшись про мою проблему, він сказав: “Я зателефоную своєму командирові і спитаю, чи можна цьому зарадити”.
Командир відповів на його прохання так: “Чому би й ні? Мені самому потрібен льотний час; я радо доставлю капелана у Форт-Беннінг. Приведи його на летовище о шостій ранку”.
Наступну ніч я провів в гостях у пілота, а зранку о шостій годині ми вже були на летовищі. Я відчув приплив сил і радів, що Бог подбав про мої потреби. Але тоді я ще не знав, наскільки щедро Він це зробив.
Я озирнувся, шукаючи очима літак, який сподівався побачити. Величезні літаки з чотирма двигунами вишикувалися в ряд, але мені здавалося, що жоден з них не може бути призначений для польоту заради більшої кількости льотних годин. Я сподівався літака малого і не надто комфортного, щоб просто вчасно дістатися додому. Це все, що мені потрібно, думав я.
Раптом пілот зупинився і сказав: “Це тут, капелане, піднімайтеся на борт”.
Я зиркнув угору. Переді мною був найбільший літак на злітній смузі! Здавалося, що він завдовжки з квартал.
“Це не для мене, Господи!” – подумав я. Вражений, я пішов угору трапом услід за членом екіпажу, який показав мені комфортабельне місце в просторому салоні. Я був єдиним пасажиром, і літак був обладнаний усіма можливими вигодами. Це не був вантажний чи звичайний транспортний літак.
Командир підійшов до мене, щоб відрекомендуватися, і побажав мені щасливого польоту. Я ледве зміг пробурмотіти слова подяки, настільки був приголомшений.
Я знав, що Бог подбав про мене, щоб я вчасно повернувся у Форт-Беннінг, але навіщо знадобився такий величезний і розкішний літак? Чому Він не вибрав невеличкий літак, якого мені було б досить?
Я відчув, що не заслуговую на це, і в моїй голові промайнула думка, що такий великий літак – це справжнє марнотратство.
“Що це означає, Господи?”, – запитав я, спантеличений.
“Тільки те, що Я люблю тебе, – з’явилася коротка відповідь. – Я хочу показати тобі, як дбаю про всіх Свої дітей, які вірять Мені”.
“Я починаю розуміти, Господи”, – міркував я, і радість почала вирувати в моїй душі, поки тривали ці думки.
“Я хочу сказати всім, хто слухає, аби були вдячними за кожну дрібницю їхнього життя, і Я відкрию ворота небесні і виллю на них більше благословенств, аніж вони можуть попросити чи навіть уявити”.
“Дякую, Господи”, – усміхнувся я.
“І пам’ятай, – голос далі звучав у моїй свідомості, – тобі не потрібно заслужити Мої благословенства. Тобі не потрібно працювати заради них чи їх заробити. Я все даю тобі як безкоштовний дар, у Своїй доброті, і ти мусиш вчитися розуміти і приймати це!”
Подорожуючи комерційними літаками, я приземлявся за десять миль від свого офісу, але величезний літак з чотирма двигунами приземлився у Форт-Беннінгу, за п’ятсот ярдів від того місця, де в мене була призначена зустріч. Зайшовши в будівлю, я поглянув на годинник. Я прибув вчасно. Ні на хвилину пізніше чи раніше.