Божественна гідність священика, як пастиря

Гідність, якої людина доступає через Тайну Священства, переходить людське поняття. Але гідність ця не перед світом, лише перед Богом, тому вона є Божественною. Недивно, отже, що цю гідність порівнюють з гідністю Божої Матері, Ангелів, царів і князів. Святий Вернард, наприклад, говорив: «З ким порівняю тебе, Христовий священику? Може, з Ангелом? Але до котрого Ангела сказав Христос: що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі? До котрого Ангела сказав Христос: кому відпустиш гріхи, тому будуть відпущені перед Богом? З ким же порівняю тебе, Христовий священику? З Божою Матір’ю? Вона справді чесніша від Херувимів, що без зотління Бога Слово породила. Однак її Син, Ісус Христос, не передав їй Своєї влади. Вона – наша Заступниця, наша Цариця, наша Мати, але священик – це другий Христос».

Влада священика більша від влади земних володарів, бо ці можуть помилувати засудженого на смерть, але їм не до снаги увільнити людину від гріхів, ані перемінити хліб у Тіло Христове, а вино – у Кров Христову. Земні царі мають справді владу від Бога правити народом, але тільки в дочасних справах, а священик є посередником між Богом і людьми. Це бо до священиків Христос сказав: «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною, хто ж погорджує Мною погорджує Тим, Хто послав Мене» (Лк. 10:16). Коли в Нікеї 325 року зібралося 315 єпископів на Вселенський Собор, там був присутній також імператор Римської держави Констянтин Великий. Однак він не сів на приготоване йому найпочесніше місце, а на останнє між єпископами. Коли ж дружинники звернули увагу імператорові на це, Констянтин відповів: «А хто я порівняно з єпископами? Вони ж священики Всевишнього Бога. Вони мають владу над усіма володарями, вони князі Царя царів і Владики владик». Карл Великий, король франків, відкривав свою голову і глибоко вклонявся кожного разу, коли зустрічав священика, і цілував йому руку. Карл V, німецький імператор, коли бачив священика, що стояв, підіймався зі свого трону і давав місце священикові. Канут, данський король, підписав декрет, яким зобов’язував усіх громадян віддавати священикам особливу пошану, кажучи: «Пошана священикам – це один із показників і доказів релігійности християн. Священики живуть у найтіснішій злуці з Найсвятішим, безконечним Богом Творцем, Вседержителем і Паном, отож їм належить усяка пошана». Святий Генріх, німецький цісар, мав таку велику пошану до священиків, що рішив зректися свого трону, щоб самому стати священиком. Дойле, суддя ірландського трибуналу, сказав таке: «На землі немає більшої гідности, ані вищої влади, як гідність і влада Христових священиків, бо священики – це найцінніший дар Божий для народів, найкращі провідники спільнот, найліпші виховники нових поколінь. Вони є честю для родини, з якої вийшли, окрасою держави, в якій працюють, славою всієї Церкви, для якої працюють». Св. Іван Золотоустий отак висловлюється про гідність священика: «Немає більшої влади на землі, немає більшої гідности за владу і гідність священика. Христове священство належить до ряду небесних чинів, те, що священик звершує на землі, Бог потверджує на небі. Вирок слуг Своїх потверджує сам небесний Володар». Тому св. Іван Золотоустий звертається до священика із таким закликом: «Священику Божий, коли глянеш на висоту небес – ти вищий від них; коли подивляєш красу Всесвіту – пам’ятай, що ти кращий від нього; коли роздумуєш про могутність земних володарів – знай, що ти могутніший від них; коли подивляєш славу Ангелів – пам’ятай, що ти славніший від них». Св. Тома Аквінський, великий учитель Церкви, казав: «Коли б я зустрінув одночасно священика й Ангела, то я перше віддав би поклін священикові, а опісля Ангелові». Подібно мовив святий Франциск з Асижу.

Але ми не скінчили б наводити вислови подиву і пошани гідности священика, якби хотіли згадати всіх. Тому коротко зберемо те, у чому якраз і полягає вся ота велика гідність: Священик тому визначається такою великою гідністю, бо він вибранець Христовий (Ів. 17:16), Божий слуга (Іс. 61:1), Христовий співробітник (1Кор. 8:9), Божий і Христовий посланець (2Кор. 5:20), ангел і борець Христа (2Тим. 2:5), ключник небесного царства (Мт. 16:18), світло світу (Мт. 5:14), сіль землі (Мт. 5:15), другий Христос.

Священик – це другий Христос, бо священство є тільки одне – Христове. Всі священики, єпископи, митрополити, патріярхи не мають власного священства, вони є священиками, бо беруть участь у Христовому Священстві і з Христом становлять одне Священство. Так передбачив пророк, через якого говорить сам Бог: «Бо від сходу сонця й аж по захід його звеличиться Ймення Моє між народами, і кадиться в кожному місці для Ймення Мого дар чистий» (Мал. 1:11). Як є одна тільки жертва по всьому світі, хоч кожного дня правиться кількасот тисяч Служб Божих, так і є тільки один Священик – Христос, бо всі священики з Христом творять одне Священство й одну жертву. Через священиків Ісус Христос проповідує, хрестить, миропомазує, відпускає гріхи, приносить Євхаристійну Жертву, подає Своє Тіло і Свою Кров як поживу і напій, кріпить душі в останній боротьбі, передає через єпископів божественну благодать, благословить подругів, потішає немічних, провадить до Царства Небесного. Бо Ісус Христос сказав: «Як послав Мене Отець, так Я посилаю вас», – отже, все, що чинить священик, те робить він в імені Ісуса Христа, як другий Христос.

Тим-то, коли достоїнство священичого стану таке велике, належиться священикам завжди і всюди пошана, навіть тоді, коли якийсь священик не поводиться згідно зі своїм станом.

Навіть поганські володарі ставилися до своїх священиків з великою повагою. Вони вміли пошанувати також священиків інших релігій. Коли Олександр Великий, македонський завойовник, наблизився до Єрусалиму, щоб його здобути й зруйнувати, то вийшов йому назустріч єврейський архиєрей, одягнений в усі святкові ризи та оточений священиками, тоді Олександр зліз з коня, упав лицем до землі, поклонився архиєреєві та вислухав усі його просьби. Коли ж один із прибічників Олександра тим здивувався, тоді Олександр йому відповів: «…Я віддав честь не людині, а Богові, якого він є слугою». Атиля, король гунів, у 452 році пощадив Рим від зруйнування тільки на просьбу Папи Лева Великого. Подібно учинив кілька років пізніше Гейзерік, король вандалів (455 р.).

Навіть коли священик поводиться негідно, коли грішить, то й тоді він не втрачає свого священицького характеру. За свої провини він мусить здати рахунок перед Богом, як кожна людина, але від людей йому завжди належиться пошана. Було б великою несправедливістю приписувати блуди одного священика цілому священицькому станові. Хто б посмів погорджувати всіма Апостолами тільки тому, що між ними знайшовся Юда?

Святий є подружній стан, бо Ісус Христос підніс його до гідности Святої Тайни, і завдяки йому зростає Таїнственне Тіло Христове, а небо наповняється жителями, і Господь одержує більшу славу. Але святіший і дорожчий Христові є священичий стан. Це стан не тільки особистого освячення і найвищої досконалості, але водночас стан служіння Христові в Його вічному Священстві для найважливішої справи – спасіння і освячення людських душ, і в тому – вся велич і гідність священика.

влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ

Попередній запис

Христове священство

Наступний запис

Суть єрархічного священства