Христове священство

Розглянувши, чим було священство серед поган і серед євреїв, розглянемо, чим є Христове священство.

Щоб належно оцінити єрархічне священство, потрібно пізнати, чим є Христове священство, бо християнське священство – це участь у Христовому священстві. Христос бо не тільки установив нове священство, але й передав Своїм Апостолам як продовження Свого священства та хотів, щоб воно передавалось аж до кінця віків. Отож Христове священство – це джерело, взір і надхненник кожного священства: царського – всіх християн і єрархічного всіх – рукоположених.

а) Суть Христового священства

Особисто Ісус Христос ніколи Себе не називав священиком і Він не походив із священицького роду Леві або від будь-якого іншого священицького покоління. Ісус Христос був з роду і покоління Юди, отже, стосовно єврейського, старозавітного священства, Ісус не був священиком, а ляїком, мирянином та весь час свого туземного життя тримався осторонь єврейського священства. Він з великою пошаною ставився до старозавітного священства, хоч не приховував Своїх критичних завваг і суворих картань фарисейства, яке закралося до священицького єврейського стану (Притча про доброго самарянина). Воднораз єврейські священики не приховували своєї ворожости до Ісуса Христа, Який називав Себе Сином Людським, Сином Божим. Уже з цього бачимо, що Христове священство зовсім відмінне від синагоги, так і християнське священство відрізняється від єврейського.

б) За чином Мелхиседека

Про Христове священство читаємо в Посланні до євреїв: «Від Бога був названий Первосвящеником за чином МелхиседековимЯк і на іншому місці говорить: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим. Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закона одержали з ним, то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседековим, а не зватися за чином Аароновим? Коли бо священство зміняється, то з потреби буває переміна й Закону. Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника. Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем’я, про священство його, нічого Мойсей не сказав… Був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життяІ поскільки воно не без клятви, вони бо без клятви були священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь і не буде Він каятися: Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим, то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту! І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм, але Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має. Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись. Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса, що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе. Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки!.. Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности, що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина. Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести. Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом. Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний! А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконенийОтож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого! Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха. Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать» (Євр. 5:10,6; 7:11-28; 8:1-6; 4:14-16). Отож священиком вважаємо особу, яка є посвячена для виконування священицьких завдань і для того наділена священицькими властями. У першу чергу таким священиком був Ісус Христос.

в) Узятий з-поміж людей – настановлений для людей

Посвята означає не тільки призначення на служіння Богу, але також відокремлення від інших людей. Через таку посвяту особа одержує власть навчати, жертвувати, управляти в імені Бога. Отже, священик – це посередник між Богом і людьми. Цю владу священик одержує не для особистої користи, а для спільноти. Таке окреслення священика має свою основу в Святому Письмі. Отак в Посланні до євреїв сказано: «Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи» (5:1). Бог не може бути посередником, отож Він бере когось з-посеред людей, щоб був у всьому подібний до братів, щоб був милосердний і вірний архиєрей у справах Божих на спокутування гріхів, він мусить бути «узятий», бо «А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом». Отак Бог узяв Собі Єрусалим (Іс. 52:1), єрусалимський храм (1Цар. 9:3), жертовник (Вих. 28:43; 29:37), деякі жертовні речі (Вих. 29:38-46), первородних. Таким чином вони стають святими і Божою власністю.

Священик посвячується Богові через цілковите відокремлення від світу, від світових речей, від інших людей та віддається на особливу приналежність і служіння Богу; він отак стає святим. Ісус Христос у втіленні, взявши людську природу, став людиною, і як чоловік був узятий з-поміж людей і посвячений на посередника між Богом і людьми, «отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небесаУсякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принестиА тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту», але Він «подібний нам у всьому, крім гріха». Він, отже, є Богом і людиною, тому може бути посередником між Богом і людьми. З таїнства втілення випливає посвячення Ісуса Христа на священика. Христос – це Помазанник, в єврейській мові «Машіяг», в арамійській – «Мішіяг». У Старому Заповіті «помазання» завжди означало посланництво в релігійних і державно-народних справах в Ізраїлі. Отак Аарона та його синів Мойсей, з наказу Бога, мав помазати: «І помажеш їх, і рукоположиш їх, і посвятиш їх, і будуть вони священиками Мені» (Вих. 28:41). Помазання Ісуса не було зовнішнє, як інші, а внутрішнє – гіпостатична злука Божої природи з людською. Цю злуку-помазання довершив Дух Святий, як написано: «Ісуса, що був із Назарету, як помазав Його Святим Духом і силою Бог» (Дії 10:38). А й сам Ісус визнав: «На Мені Дух Господній, бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим» на спасіння (Лк. 4:18). Отже, гіпостатична злука божества з людською природою освячує природу Ісуса Христа, щоб Він міг діяти як Посередник. Таким чином усі Його людські вчинки стають водночас Божими, і тому Він міг надолужити Божій справедливості в представництві за всіх людей.

Христос є священиком, бо Він приніс Себе самого в жертву Отцю Небесному. У цій жертві Христос є жертвою, яку приносить, і водночас Він є священиком, який приносить жертву, Він є «Агнець», що бере на Себе гріхи світу»; Він «Отрок Господній» (Іс. 53), що віддає «душу Свою… на викуп за багатьох» (Мр. 10:45), проливаючи Свою кров, як союз Нового Заповіту (Мр. 14:24).

Свою жертву Ісус Христос приносить сам, добровільно, як сам сказав: «Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мр. 10:45; Мт. 20:23). Віддати ж життя своє – це найвищий дар і жертва, бо «ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13).

Крім жертви, завданням старозавітних священиків було навчати народ, пояснювати закон Господній. Христос же про Своє завдання навчати закону говорив: «Не подумайте, ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, Я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Ісус Христос як Божий Син приніс повноту Божого Об’явлення – Добру Новину спасіння всіх людей. Тому Ісуса Христа Святі Писання називають Пророком, Учителем, Посланцем Господнім.

Отаким було Христове священство, і таким є християнське священство: приносити жертву за людські гріхи, навчати закону Господнього, освячувати людські душі та провадити їх до Царства Небесного.

влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ

Попередній запис

Священство в Старому та Новому Заповітах

Наступний запис

Божественна гідність священика, як пастиря