Боже благословення

Я цілком певен, що раніше батьки не витрачали стільки нервової енергії, переживаючи за своїх дітей. Вони мали на думці щось зовсім інше. Я пригадую, як говорив про це зі своїм татом за кілька років до його смерти. Наші діти на той час були ще малі, і я так само відчував тягар обов’язку належно виховати їх.

Я підійшов до свого батька і запитав: «Ви пригадуєте, як переживали за мене, коли я був малим? Чи ви замислювалися над тим, що зі мною могло щось недобре статися в підлітковому віці? Що ви думаєте про всі ці обтяжливі обставини, пов’язані з батьківством?»

Тата досить спантеличили мої розпитування. Він ніяково усміхнувся і сказав: «Якщо чесно, Бо, – (таким було моє пестливе ім’я), – я ніколи над цим не думав».

Як мені пояснити цей брак турботи? Можливо, він не любив мене чи був байдужим батьком? Ні. Він молився за мене до самої смерти. Я вже не раз згадував, що він був для мене дивовижним батьком. Натомість, його відповідь характеризує той час, в якому я виростав. Люди переймалися Великою депресією, яка тільки-но закінчувалася, війною з Німеччиною, а згодом холодною війною з Росією. Вони не докладали надмірних зусиль, побиваючись над своїми дітьми… принаймні, поки не виникала якась серйозна проблема. На клопоти ніхто не чекав.

Але чому? Тому що в ту епоху було легше виховувати дітей. Я відвідував середню школу в «щасливі дні» 50-их і ніколи не бачив і навіть не чув, щоб хтось вживав заборонений наркотик. Думаю, що таке траплялося, але для мене це не становило жодної загрози. Деякі учні полюбляли випити, але алкоголь не був великою проблемою в моєму соціяльному середовищі. Дехто експериментував із сексом, однак дівчата, які погоджувалися на це, вважалися «розпусними», і їх не поважали. Невинність ще була модною серед хлопців і дівчат. Бувало, що дівчина могла завагітніти, але вона квапливо пакувала валізи, і я ніколи більше її не бачив. Гомосексуалісти були дуже дивними і незвичайними людьми. Я чув про кількох таких неподалік, але не знав їх особисто. Більшість моїх друзів поважали своїх батьків, ходили в неділю до церкви, досить добре вчилися і жили більш-менш чистим життям. Звісно, траплялися винятки, але такою була норма. Не дивно, що моїх батьків більше цікавили власні клопоти.

І не дивно також, що сучасні батьки сповнені більшої тривоги. Їхні діти ходять долиною темряви! Наркотики, секс, алкоголь, бунтарство і хибний спосіб життя просто повсюдні. Ці небезпеки ніколи не були мені такі очевидні, як нині.

Я пишу цю книжку в серці Лондона, де оселився разом із сім’єю на кілька місяців. Також у цьому чудовому історичному місті живуть найнещасніші хлопці й дівчата, яких мені доводилося бачити. Рокери, панки й наркомани сновигають вулицями, шукаючи чогось. І ніхто не знає, чого. Дівчата з помаранчево-зеленим волоссям гуляють з дивними на вигляд хлопцями. (Принаймні, я так думаю, що це хлопці). Вони носять синю зачіску «ірокез», що на чотири дюйми стирчить угору. Спостерігаючи це видовище, я чую позаду звук: «Дзень, дзень, дзень!» Це йдуть кришнаїти. Підтанцьовуючи, вони минають мене, пострижені наголо й одягнені у свою чернецьку одежу. Геї гуляють попід ручки, і проститутки рекламують свої послуги. Я стояв там і думав: «До чого ж ми довели молоде покоління?»

Те саме відбувається в Сполучених Штатах і Канаді. Просто вражає, що сталося з системою цінностей, яка слугувала нам так добре. Коли моїй доньці Данаї минуло вісімнадцять, я відвідав концерт її музичного гуртка в середній школі. Переді мною сиділа одна з її подруг. У перерві ми поговорили про її плани, і вона сказала мені, що хоче вступати до Каліфорнійського університету в Берклі. Вона саме повернулася з цього навчального закладу і випадково згадала, що одне стривожило її в гуртожитку, де вона мала жити. Їй повідомили, що хлопці та дівчата мешкатимуть поряд і матимуть спільну ванну кімнату. Цю вродливу молоду леді найбільше турбувало те, що в душовій кабінці не було завіси!

Це той світ, в якому виростають наші діти. Очевидно, консервативні спільноти досі існують там, де шанують традиційні цінності. Мільйони дітей хочуть знати, що правильно. Але небезпечні спокуси також чигають на них, і батьки знають про це. Тому ми живемо, побоюючись, що дракон підлітковости проковтне наших синів і дочок, перш ніж вони почнуть власне життя. Така тривога може позбавити нас радости від виховання дітей.

Однак, існує ще одна причина кризи упевнености, від якої часто страждають батьки. І особливо матері, які опинилися в найбільшій безвиході. На них покладали вину за все, що тільки бувало негаразд з дітьми. Навіть, коли їхня любов і відданість незмірна, експерти звинувачують їх у тому, що вони припускаються прикрих помилок, привчаючи до горщика, дисциплінуючи, годуючи, лікуючи і виховуючи своїх малюків. Вони або надто ревниві, або надто байдужі. Один психіятр навіть написав цілу книгу про небезпеки релігійного виховання будь-якого типу. Отже, хай як старанно «мама» виконуватиме материнські обов’язки, її все одно звинуватять у тому, що вона псує і нівечить своїх дітей.

Не лише фахівці звинувачують матерів за те, що непідвладне їм; вони самі досить охоче критикують себе. Розгляньте ще раз перелік тверджень, які ми процитували з батьківського опитування. Вісімдесят відсотків респондентів були жінками, і найпоширенішим їхнім твердженням було: «Я невдаха у вихованні дітей!» Яке безглуздя! Жінок привчили так звинувачувати себе, однак настав час сказати правду.

Я не вірю, що продовження роду має бути таким обтяжливим. Звісно, воно вимагає зусиль. Однак теперішні батьки часто кладуть на себе зайвий тягар вини, страху й непевности. Божий задум не такий. Усюди у Святому Письмі виховання дітей зображено як чудесне благословення від Бога – жаданий, радісний досвід. І донині привести в цей світ дитину… – вразливу маленьку істоту, яка без нашої допомоги не заспокоїть жодної зі своїх потреб – один із найбільших привілеїв життя. Яка це чудова нагода – навчати цих малих любити Бога всім серцем і служити ближнім ціле життя. Немає вищого покликання, ніж це!

Книжка, яку ви взяли до рук, має на меті прославлення батьківства. Досить з нас приниження і самозвинувачень. Тепер ми потребуємо подвійної дози упевнености, що здатні виховувати своїх дітей. Також мусимо розглянути окремі розчарування, які не дозволяють нам тішитися своїми дітьми, поки вони молоді. Тому подальші розділи будуть присвячені змаганню волі між поколіннями, небезпекам підліткового віку, батьківському виснаженню і його причинам, а також іншим стресовим моментам, що дратують і пригнічують нас. Я певен: читач побачить, що існує спосіб виховання дітей, який дарує набагато більше втіхи. І саме настав час скористатися ним. Наші сини і доньки виростають так хутко, і ці дні, поки вони вдома, невдовзі обернуться на далекий спогад. А тому якнайповніше використовуймо кожну неповторну мить.

Попередній запис

Знак часу

Наступний запис

Бунтівливі дітлахи та лагідні діти